Елеонора Гагаткевич, у шлюбі Земенцька (нар. 1819, с. Ясенець, Мазовія, Польща — 23 вересня 1869, Варшава, Польща) — християнська філософ, публіцистка і феміністка. Вважається першою польською філософкою . Виступала за освіту жінок.

Її невісткою була Казіміра Земенцька, ентузіастка та освітянка-активістка.

Життя та творчість

Елеонора Гагаткевич народилася в маєтку Ясенець, який належав Єві (до шлюбу Окенцька Лужевська, сестра Антонія Онуфрія Оккецького), а батько Елеонори був його управителем. Її бабуся, Елеонора Лужевська з Грабовських, отримала освіту, підкреслюючи знання сучасних поетів-романтиків (твори Адама Міцкевича, Йосифа Богдана Залевського та Францишека Карпіньського). Завдяки цій та наступній самостійній освіті Елеонора Гагаткевич отримала широку ментальну культуру, незвичну для жінки свого часу.

Вже в 1830 р. (в 11 років) опублікувала під своїм іменем перші статті в «Щоденнику для дітей» під редакцією Станіслава Яховича, які отримали сприятливий прийом. З часом вона стала не лише кореспонденткою, а й постійною співробітницею. Гагаткевич писала як літературні твори (казки, притчі), так і публіцистичні твори («Історія Польщі», «Звернення до жінок за материнську мову», «Грошові нагороди за славні вчинки»).

У 1833 році вона почала писати статті для Польського щотижневика, а згодом для Універсального журналу та «Первоцвіт». У 1834 році побралася з А. Земенцьким і поїхала з ним до Дрездена. Земенцькі пробули там до 1840 року, а потім оселилися у Варшаві.

Філософія У цей період Гагаткевич-Земенцька зацікавилася філософією, спочатку працями Джона Лока, Етьєна де Кондільяка та французькими спіритуалістами, а потім німецькою філософією: Канта, Гегеля та Шеллінга. Посилання на цих філософів з'являються у її дорожніх доповідях, опублікованих у «Первоцвіт».

На початку 1830-х гегілізм вплинув на польську інтелігенцію, яку консервативні кола сприйняли як загрозу традиційній системі цінностей та суспільного порядку, а також несанкціонованого вступу у сферу релігійної віри. Отже, вони почали шукати спосіб зупинити цю «німецьку чуму». Земенцька була зв'язана з цими консервативними колами Королівства Польського, особливо з оточенням католицьких традиціоналістів, що збиралися навколо Петербурзького тижневика і називалися « петербурзькою котерією». До нього належали Генрик Жевуський, єпископ Ігнатій Головинський, Станіслав Холоневський та Міхал Грабовський. Земенцька не входила до групи (вона не друкувалась у «Тижневику»), але була їм близька, члени котерії допомагали їй у її діяльності. На відміну від багатьох членів Котерії, Земенцька не була радикальною у своєму традиціоналізмі, шукаючи синтезу нових інтелектуальних течій із польськими традиціями та релігійністю. Вона не поділяла їхній сервілізм із царською Росією.

Близькість із петербурзькими котеріями була пов'язана із Земенцькою в кінці її захоплення філософією Гегеля щодо консервативної та католицької позиції. Автор зобов'язався критикувати німецьку філософію та її пантеїстичні тенденції. У своєму першому філософському творі «Думка про філософію», опублікованому у «Варшавській бібліотеці» у 1841 році, Земецька критикує Гегеля, відстоюючи автономію релігійної сфери. Як позитивний приклад вона вказала на філософію Іммануїла Канта, яка вказувала, що розум має свої непрохідні межі . Поряд з цією публікацією, Земенцька стала першим польським філософом. Її публікацію широко критикували та над нею знущалися Броніслав Трентовський, Едвард Дембовський, Фридерик Генрік Левестам. Трентовський висловився особливо різко, в чому стверджував про Земенцьку, що жінки не можуть мати справу з філософією, а можуть лише стати «ворогами філософії».

У 1842 р. Земенцька заснувала щомісячний «Пілігрим», що мав консервативно-католицький профіль. У журналі вона публікувала літературні, філософські та публіцистичні тексти, часто переклади з французької релігійної літератури . Її завданням було протидіяти поширенню небезпечних філософських ідей серед поляків. Журнал був сухим і непривабливим, і, незважаючи на підтримку Юзефа Ігнація Крашевського, Ігнатія Головинського та Костянтина Свідзіньського, він припинив свою діяльність у 1846 році.

Християнська філософія

Більш повною лекцією про власні філософські погляди були «Нариси католицької філософії в чотирьох поглядах» (Варшава, 1857). Вони відносять Земенцьку до течії християнської філософії (особливо католицької) та малювали твори Ніколя де Мальбранша, A.J.A. Ґратриєго та католицьких богословів. Авторка намагалася узгодити віру і розум. Твір був розділений на чотири частини: стосовно світу природи, розуму та волі (він поєднав томістичні погляди на душу з романтичним ірраціоналізмом та сучасним спіритизмом), розкритий світ (питання про божественне провидіння, стосунки віри та розуму) та соціальний світ (позитивна роль релігії у соціальному прогресі).

У 1860-х роках Земенцька захворіла, але залишилася активною. У 1860 р. опублікувала свою останню велику оригінальну працю: «Дослідження», що містить аналізи курсів Адама Міцкевича, Думань, Юзефа Голуховського та інші її дослідження. У 1862—1863 рр. добірка творів Жюля Саймона, Емілі Сайсет та Емеде Жак у її перекладі (два томи «Посібника з філософії») та два томи «Курсу вищих наук для жінок» (Варшава, 1864).

Захист прав жінок Філософська та редакторська діяльність Земенцької отримала широке висвітлення. У свою епоху вона була винятковою людиною, підтверджуючи своєю діяльністю, що жінки можуть займатися наукою. Другим важливим напрямком діяльності Земецької було жіноче питання, зокрема проблема жіночої освіти.

У 1842 р. Земенцька зустріла молоду натоді авторку Нарцизу Жмиховську, яка дебютувала роком раніше у «Первоцвіті». Жмиховська була зачарована особистістю Земенцької і деякий час залишалася під її впливом. Земенцька опублікувала ряд своїх літературних текстів у «Пілігримі», а журнал став одним із важливих місць, де обговорювались жіночі теми.

У 1843 році Земенцька опублікувала «Думки про виховання жінки», в яких вимагала підняти моральний рівень жінки, формувати чесноти, розвивати характер, але також, що являло собою значну новину, освіченість. На її думку, освіта жінок вимагала реформ, завдяки яким поряд з розвитком почуттів розвивався б і розум. Вона критикувала надмірну «уяву», викликану читанням романтичних повістей. Вони відволікали жінок від реальності, стимулюючи їх емоційність і спричиняючи «піднесення почуттів», які ставали джерелом сімейних і життєвих трагедій. З цієї причини необхідно виховувати жінок, які, окрім інтелектуального розвитку, були б спрямовані на їх моральний розвиток.

Жмиховська поступово відходила від Земенцької, збираючи навколо себе оточення, відоме як ентузіасти, які чіткіше сформулювали програму емансипації жінок. З часом знайомство Земенцької та Жмиховської було повністю порушене. Важливим питанням, яке відрізнялося між двома авторками, було їхнє ставлення до християнства. Жмиховська більше цінувала незалежність і не поділяла католицьку перспективу Земецької. Крім того, Жмиховська не могла прийняти втручання Земенцької в її тексти.

У дослідженнях, опублікованих у 1860 році, Земенцька написала «Слово про жінку», у якій виробила думку, висловлену у «Нарисах католицької філософії» (1857 р.): все, що вона сказала про особу в цьому творі, в соціальному чи історичному розумінні, стосується також жінки. Земенцька заперечувала гендерні стереотипи свого часу, а саме сприйняття жінки як неземної, ангельської істоти, а також те, що вона неповноцінна або неповноцінна в порівнянні з чоловіком. Вона зазначила, що однакові гідності чоловіка і жінки повинні бути визнані, а жінка повинна залишатися відокремленою у шлюбі та сім'ї. Обґрунтування її претензій мало релігійну основу. «Навіть у сім'ї жінка не повинна гинути, навіть зважаючи на прихильність до свого чоловіка та нареченого, вона не повинна втрачати свободу та гідність істоти, яка справді належить тільки Богові».

У 1860-х роках Земенцька випустила видання підручника «Курс вищих наук для жінок», перед її смертю з'явилися частини, присвячені естетиці та психології (1863—1864).

Є дискусійним те, яка позиція Земенцької в історії жіночого руху в Польщі та яка природа її роботи з цього приводу. Було зазначено, що Земенцька підтримує образ жінки-жертви та пацієнтки. Однак це тлумачення дискутується. Обговорюється також включення її до початку фемінізму в Польщі. Незважаючи на свої заяви на користь визнання гідності жінок та підвищення їхньої освіти, вона критикувала широкий рух за емансипацію.

Інша література Окрім дитячої літератури, опублікованої у Журналі для дітей, Земенцька є авторкою двох томів «Народних казок» (1860—1861). Вона також переклала роман «Каліста» Джона Генрі Ньюмена (1858) та написала ряд критичних літературознавчих досліджень. У програмній статті Елеонора Штирмер та художній літературі загалом («Пілігрим», 1845) вона критикувала реалізм, протиставляючи його моделі ідеалізуючого дидактичного роману.

Твори

(1841) Думки про філософію (стаття у Варшавській бібліотеці); (1843) Думки про освіту жінок; (1857 р.) Нариси католицької філософії включають чотири погляди; (1860—1861) Народні казки, вип. I—II; (1860) Дослідження Елеонори Земенцької ; (1862—1863) Посібник з філософії, т. I—II (переклади французьких філософів); (1863) Курс вищої освіти для жінок; (1883) Про виховання жінок (стаття в «Тижневик Польський»).

Посилання

Бібліографія