«Часе, вперед!» () — радянська двосерійна виробнича драма 1965 року, екранізація однойменного роману Валентина Катаєва.
Сюжет Травень 1930 року. Історична хроніка перших п'ятирічок плавно переходить у сюжет фільму. Один день на будівництві Магнітогорського металургійного комбінату.
Уранці з плаката-блискавки Шури Солдатової будівельники дізнаються про те, що трудівники Харкова встановили рекорд за кількістю замісів бетону за зміну. Дві бригади бетонників під керівництвом Іщенка та Ханумова рвуться в бій, щоб цей рекорд побити. Керівник 6-ї ділянки Маргулієс в складному становищі: налаштовувати підлеглих на трудові досягнення йому не потрібно, навпаки, необхідно стримати зайвий запал. Керівництво будівництва в особі Налбандова не заохочує гонитву за рекордами, вважаючи, що на чільне місце слід ставити ретельне планування і якість. Інша невелика сюжетна лінія пов'язана зі столичним письменником Огнієвим, які приїхав на всесоюзне будівництво за новими сюжетами. Отримавши з Москви розрахунки і зваживши всі можливості, Маргулієс дає Іщенку добро на рекорд.
Починається зміна, і бетонники готові зробити трудовий подвиг. Паралельно показані особисті проблеми героїв картини. Не витримавши суворих умов уральського будівництва, від виконроба Корнєєва йде дружина. А дружина бригадира Іщенка саме в цей день народжує, і йому доводиться терміново везти її до пологового будинку. Двоє членів його бригади Саєнко та Загіров — дармоїди, які розкладають інших робітників, і їх з ганьбою виганяють з колективу. Починається проливний дощ, що переходить в бурю. Несподівано закінчується цемент, і для продовження зміни Корнєєву доводиться всіма правдами і неправдами діставати його зі складу. Коли робітники перевищують показник харків'ян у 306 замісів, приходить неприємна новина: колеги з «Кузнецькбуду» побили рекорд і довели його до недосяжних, здавалося б, 402 замісів.
Зміна вже під кінець, але робочі несамовито продовжують бій за високий показник. Остання перешкода на шляху до рекорду — член аварійного штабу Семечкін, який вирішив у найвідповідальніший момент поставити на водопровід лічильник, що позбавило бетонників води. Маргулієс за допомогою стрільців воєнізованої охорони заарештовує перестрахувальника. Бригадир суперників Ханумов, що спостерігає за тим, що відбувається з боку, не витримує і допомагає Іщенку частково автоматизувати процес. У результаті до закінчення зміни бригада урочисто рапортує про «світовий рекорд» у 415 замісів. Перед завершенням вахти з'являється контрольна комісія, яка бере проби бетону, а очолює її Налбандов, який дає зрозуміти Маргулієсу, що це ще не кінець. Настає ніч. Давид Маргулієс все ще на ногах, він не відпочивав і нічого не їв. Він проводжає Шуру Солдатову. Як виявляється, їх пов'язують любовні відносини. Шура несподівано пропонує Давиду: «Заміж мене візьмеш?» — на що він відповідає: «Чи ти мене візьмеш?»
У ролях
Інна Гула — Шура Солдатова Тамара Сьоміна — Оля Трегубова Сергій Юрський — Давид Маргулієс Леонід Куравльов — виконроб Корнєєв Раднер Муратов — Загіра Юхим Копелян — Налбандов Юрій Волинцев — письменник Огнієв Олександр Январьов — Костя Іщенко Микола Федорцов — Сметана Володимир Кашпур — Ханумов Станіслав Хитров — Саєнко Вадим Зобін — Мося Олена Корольова — Феня, дружина Кості Іщенка Лариса Кадочникова — Катя, сестра Маргулієса Тетяна Лаврова — Клава, дружина Корнєєва Ігор Ясулович — Вінкич Михайло Кокшенов — міліціонер Канунніков Віктор Сергачов — Семечкін Бруно Оя — Томас Біксбі Віктор Семенов — Сігов Олександра Данилова — епізод Борис Юрченко — Філонов Євген Харитонов — Слободкін Віктор Павлов — керівник агітбригади Лев Дуров — Кутайсов Валентина Ананьїна — член бригади Світлана Старикова — Настенька, робоча з бригади бетонників Кості Іщенка
Знімальна група Автор сценарію: Валентин Катаєв, Михайло Швейцер Режисер: Михайло Швейцер, Софія Мількіна Оператор: Наум Ардашников, Юрій Гантман Художники: Абрам Фрейдін, Юрій Ракша Композитор: Георгій Свиридов Диригент: Емін Хачатурян (Державний симфонічний оркестр кінематографії)
Посилання