Ранній буддизм Ґаутама Будда дозволив жінкам вступати до його чернечої санґги і повною мірою брати участь у житті громади, з дотриманням додаткових умов — . На думку Сьюзен Маркотт (Susan Murcott), «». Можливо, Махакассаппа і бгікшу того часу відчували ревнощі до бгікшуні, які стали більш популярними, і проводили більше освітньої та соціальної роботи, ніж бгікшу. Ось їх антижіночі упередження й були тоді інституціоналізовані у вигляді восьми ґарундгамм, восьми тяжких обмежень. Ми повинні покласти край цьому упередженню.
Діана Пол (Diana Y. Paul) вважає, що відповідно до традиційної думки, в ранньому буддизмі жінкам відводилася підпорядкована роль. згодна з тим, що «». У багатьох авторів позитивне ставлення до жіночності змішувалося з явно негативними емоціями, через що вони характеризували ставлення раннього буддизму до жінок як глибоко двоїсте. Деякі коментатори «Аганни-Сутти» Палійського канону розуміли викладені в ній слова Будди так, нібито він вважав жінок відповідальними за падіння людської раси. Однак більшість буддистів інтерпретують це по-іншому: вони вважають, що в першу чергу причиною морального падіння є хіть як така, а не жінки.
Однак незважаючи на малоприємні образи жінок в ранньому буддизмі, в тхеравадській «Сутта-пітака» йдеться про те, що не варто загострювати увагу на відмінностях між статями, бо це може стати перешкодою в досягненні нірвани. Наприклад, в «Бгікшуні-Сам'ютта» (Сагатха-вагга, Сам'ютта-нікая), дискримінація за статтю вважається витівкою демона Мари, який зводить з духовного шляху. В «Сомма-сутті» бгікшуні Сома стверджує:
Кожен, хто думає «я жінка», або «я чоловік», або «я взагалі хто?» це той, хто слухає Мару.
Тим самим підкреслюється гендерна нейтральність буддійської концепції анатман — стратегії «несамості», якій навчав Будда для звільнення від страждань. А в сутрі «Залежність» Будда стверджує, що якщо чоловік або жінка чіпляються за свою гендерну ідентичність, вони потрапляють у залежність від неї.
Духовні досягнення жінок У різних школах і традиціях буддизму ми можемо знайти різні думки про здібності жінок до духовних досягнень.
Обмеження духовних досягнень жінок у буддизмі За словами , «».
У буддійській традиції, положення людини в світському суспільстві, її влада та можливості найчастіше є відображенням колишніх духовних досягнень цієї людини. Так, боги живуть у більш високих сферах, ніж люди, бо досягли відповідного рівня духовного розвитку. Чакравартіни і будди, що живуть серед людей, займають своє виняткове становище також завдяки високим досягненням у цьому й минулих життях. Подібно до того, народження в чоловічому або в жіночому тілі і обумовлене ним положення людини в тому чи іншому суспільстві є проявом його карми, наслідком його діянь у минулих життях.
Тайванська бгікшуні Хен-Чин Ших (Heng-Ching Shih) стверджує, що перед жінкою в буддизмі стоять п'ять непереборних перешкод, а саме: вона не може стати небесним королем Брахмою, Сакре, королем Марою, чакравартіном або буддою. Для обґрунтування цього наводяться слова Ґаутами Будди з Багудгатука-сутри (Bahudhātuka-sutta) Мадджхіми-нікаї Палійського канону про те, що неможливо жінці стати «», «», " ", «» або «Брахмою». Однак важливо зауважити, що у відповідному тексті санскритської «Мадх'яма-агами» таких слів взагалі немає, і низка дослідників вважають, що вони не були сказані Буддою, а були додані пізніше. Ранні обмеження на досягнення жінкою стану будди були пізніше скасовані в «Лотосовій сутрі», яка відкрила прямий шлях до просвітлення для жінок, так само як і для чоловіків. Нітірен писав, що «тільки в „Лотосовій сутрі“ ми читаємо, що жінка, яка сприйняла цю сутру, перевершила не тільки всіх інших жінок, але й усіх чоловіків».
Можливість досягнення жінкою стану будди У текстах раннього буддизму, таких як Кхандхака, містяться слова Ґаутами Будди про те, що жінка може досягти просвітлення; але при цьому в Бахудхатука-сутрі стверджується, що жінки-будди не може бути ніколи.
В буддизмі Тгеравади — сучасній школі, яка дотримується найдавніших зі збережених датованих текстів, — перехід у стан Будди вважається вкрай рідкісною подією, практично недосяжним для сучасних людей. Послідовники цієї школи намагаються досягти хоча б стану аргату; і в Тапітака наводяться приклади досягнення нірвани аргат обох статей. Так, Яшодгара, колишня дружина Будди Шак'ямуні і мати його єдиного сина Рагули, пізніше стала черницею-бгікшуні і аргаткою. А в буддизмі Махаяни досягнення стану Будди вважається реально досяжним і є спільною метою всіх послідовників Махаяни. Але для жінки можливість такого повного просвітлення може відкритися тільки в одному з наступних життів, у якому вона народиться чоловіком; у «Бодхісаттвабгумі» (Bodhisattvabhūmi), що датується IV століттям, стверджується, що не можна досягти просвітлення, перебуваючи в жіночому тілі. За словами Міранди Шоу, «».
У Тгераваді також вважається, що жінці практично неможливо досягти навіть стану бодгісаттви — сходинки на шляху до стану будди. Боги, чоловіки, звірі і навіть плазуни можуть стати бодгісаттвою, а жінка — ні. Народження жінкою розглядається як результат поганої карми. При цьому Тгеравада не забороняє жінці прагнути до пробудження і досягати його, проте жінка не може очолювати буддистську релігійну громаду. Якщо людина, чоловік або жінка, виявить сильне бажання до досягнення стану Будди, і Будда, що живе одночасно з нею, підтвердить це, то така людина вже не народиться в жіночому тілі в жодному з наступних життів. Відповідно, для буддистки школи Тгеравада мета життя полягає в тому, щоб у наступному житті народитися чоловіком і тоді отримати всі можливості для духовного просвітлення і досягнення стану Будди. Для цього потрібно здійснювати праведні діяння і щиро прагнути мужності.
В тантричній іконографії школи Ваджраяна зустрічаються зображення жінок-Будд. Іноді вони зображені як супровідниці основного ідама на медитаційній мандалі, але Ваджрайогіні, Тара та Сімгамукга зображуються як головні персонажі в сценах тантричної садхани. Також буддизм Ваджраяни визнає, що багато жінок-йогинь досягли повного просвітлення і стану Будди. Серед них — Єше Цог'ял, одна з п'яти тантричних дружин Падмасамбхави, яку прихильники Ваджраяни шанують як жінку-Будду. А в Кармапи навіть вважається, що Цог'ял стала Буддою вже в тому земному житті. На вебсайті нинішнього Кармапи, глави школи Карма-Каг'ю тибетського буддизму стверджується, що вона ще за тридцять років до відходу з мирського існування досягла остаточного пробудження на усамітненому ретриті; це було приблизно в 796—805 році нашої ери
Міранда Шоу (Miranda Shaw) як приклад цитує: «».
У тринадцятому розділі махаянської «Лотосової сутри» є передбачення Будди Шак'ямуні про майбутні досягнення Магапраджапаті і Яшодгари.
У XX столітті , тибетська буддійська черниця школи Друкпа Каг'ю, заявила: «Бодгі».
Жіночі лінії наступності тулку У XV столітті принцеса Чок'ї-Дронме (вайлі Chos-kyi sgron-me) була визнана втіленням ідама Ваджраварагі і жінкою-буддою у ваджраянській традиції. Чок'ї-Дронме стала відома як Самдінг Дордже Пхагмо (вайлі bSam-lding rDo-rje phag-mo) і з неї почалася лінія жінок-тулку, лам, що перевтілюються. В даний час її дванадцяте перевтілення живе на Тибеті.
Інша жіноча лінія тулку — Шугсеб Джетсун Рінпоче (вайлі Shug-gseb rJe-btsun Rin-po-che) — почалася в кінці XIX століття з Ані Лочен (бл. 1865—1951). Сприйнявши вчення всіх шкіл тибетського буддизму, Шугсеб Джетсун Рінпоче стала відома там, що в ній передається медитаційна практика відсікання уподобань чод. На початку двадцятого століття Шугсеб Джетсун Рінпоче, відома також як Ані Лочен Чьон'ї Цангмо (Ani Lochen Chönyi Zangmo) заснувала жіночий монастир Шугсеб (вайлі shug gseb), розташований за тридцять миль від Лхаси на схилах гори Гангрі Тхьокар (Gangri Thökar).
Він був одним з найбільших і найвідоміших жіночих монастирів Тибету. Шугсеб був відроджений у вигнанні в Гамбхір Гандж (Gambhir Ganj) в Індії, вже як частина школи Н'їнгма. Але й на новому місці черниці Шугсеба продовжують свої практики, зокрема чод і .
Жіноче чернецтво Ґаутама Будда вперше посвятив у черниці жінок через п'ять років після того, як сам досяг просвітлення і посвятив у ченці перших чоловіків.
Першою таку посвяту отримала Махапраджапаті Готамі, тітка і прийомна мати Гаутами Будди. Будда сумнівався, чи варто взагалі посвячувати жінок. Втім, на думку Пітера Гарві (Peter Harvey), Будда до того так само коливався, роздумував, чи варто йому взагалі вчити когось, і тільки після того, як його вмовляли, вирішив дати людям своє вчення .
Потім ці буддійські черниці дали посвячення своїм ученицям, ті — своїм. Аналогічно буддійські ченці отримували посвячення від ченців. Як правило, чоловічі та жіночі лінії учнівської наступності в буддійській чернечій сангхе йшли окремо. І понині можливість і дійсність посвячення жінки чоловіком (або навпаки) є спірною і визнається далеко не всіма буддистами. Але жіночих чернечих ліній учнівської наступності залишилося значно менше, ніж чоловічих — переважно, вони збереглися в буддійських школах Східної Азії, а в ряді інших регіонів і шкіл зникли повністю. Лише в кінці XX — початку XXI століття почалося відновлення посвячення жінок і відродження традицій бгікшуні на Шрі-Ланці та в інших традиційних буддійських країнах, а також з'явилися буддійські жіночі монастирі в США та інших західних країнах.
Особисте й сімейне життя У Ангуттаре-нікаї (5:33) Будда каже, що дружини повинні підкорятися чоловікам, подобатися їм і не дратувати їх власними бажаннями. У цій же нікаї в Палійському каноні (7:59; IV 91-94) наводиться бесіда Будди з Суятою про , з яких перші три типи (руйнівниця, злодійка і пані) йдуть до нещастя, а інші чотири (мати, сестра, подруга і рабиня) — до щастя.
За словами Даяни Пол (Diana Paul), буддизм успадкував [від індуїзму] таке ставлення до жінок, згідно з яким, якщо жінка не проявляє себе як мати, то вона — хтива спокусниця або взагалі втілення зла.
Материнство Ставлення буддизму до материнства традиційно ґрунтується на «благородній істині» про страждання (дукха) як про одну з головних рис людського існування. Це відбилося і в — збірці віршів найстаріших черниць-аргаток; С'юзан Маркотт (Susan Murcott) зазначає, що «».
Проте, в ранньому буддизмі материнство не розглядалася виключно як джерело страждання, а могло мати самостійну цінність. Особливо вшановується Майя (мати Будди) — мати Ґаутами Будди; в місті Лумбіні, на передбачуваному місці народження Будди, є присвячений їй храм. Але Майя померла через кілька днів після народження Ґаутами, і його всиновила Махапраджапаті Готамі, сестра Майї. Крім Ґаутами, Махапраджапаті ростила двох власних дітей: і (обох звали Нанда). Махапраджапаті стала першою бгікшуні, і її діти теж вступили в чернечу сангху, як і дружина Ґаутами Яшодгара, і їхній син Рагула .
В буддизмі Ваджраяни жінки могли стати не тільки бгікшуні, але також йогинями. На відміну від ченців бгікшуні, йогині могли жити сімейним життям, мати дітей і не голити голови. Мачіг Лабдрон слідувала цим шляхом: проживши якийсь час у монастирі, вона пішла звідти, щоб возз'єднатися зі своїм чоловіком Топабхадрою, але продовжувала займатися релігійною практикою. В її написано, що Лабдрон зуміла поєднати практику й учительство з турботами про дітей; деякі з її дітей теж стали йогинями. , визнана еманацією Мачіг Лабдрон, чотири роки була черницею, але потім пішла з чернецтва, вийшла заміж і мала дітей. Про роль материнства в її практиці вона написала: