Матві́й Іва́нович Гладки́й (невідомо — травень 1652, Корсунь, Гетьманщина) — український козацький військовий і політичний діяч, дипломат, успішний полководець, активний учасник Хмельниччини, полковник миргородський (1649–1652), зачинатель і керівник антипольського повстання 1652 року, придушеного Дем'яном Лисовцем. Страчений за наказом Богдана Хмельницького.

Біографія Точні дата та місце народження Матвія Гладкого залишаються невідомими донині. Це ж стосується і його походження.

Відомо, що Гладкий став реєстровим козаком ще задовго до Хмельниччини, адже вже з 1638 року очолював Стаєцьку сотню Канівського полку, що говорить про його авторитет серед братчиків.

Коли почалася національно-визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького, перейшов на бік козаків, брав участь у Корсунській та Пилявецькій битвах, де проявив неабияку хоробрість. Літом 1648 року Гладкий командував веденням бойових дій на землях Білорусі, де зміг досягнути успіхів у боротьбі проти литовського війська. Восени разом із Максимом Кривоносом відзначився при облозі Замостя.

1649 року очолив миргородський полк, змінивши Григорія Лісницького, і брав участь в облозі Збаража, а під час Зборівської битви його підлеглі змогли захопити сам Зборів, змусивши поляків відступити з вигідних позицій та фактично вирішивши долю протистояння. Того ж року вів переговори з московським послом Унковським.

1651 року Гладкий брав участь у Берестецькій битві. Коли Хмельницький вирушив навздогін за кримськими татарами, воліючи повернути їх на поле бою, миргородський полковник очолив делегацію до поляків, був обраний наказним гетьманом, що згодом відіграло важливу роль в організації повстання, і в майбутньому став одним із тих, кому козацьке військо завдячувало порятунком від повного знищення.

Згодом був одним із підписантів Білоцерківського договору. Останній забороняв Коронному війську нападати на землі як усієї Гетьманщини, так і, зокрема, Миргородського полку, однак поляки проігнорували свої зобов'язання, порушили перемир'я та перетнули кордон. Користуючись своїм статусом недавнього наказного гетьмана, він швидко став головним рупором народного невдоволення. Ситуація вибухнула навесні 1652 року. У відповідь на це вторгнення Матвій Гладкий особисто підняв масштабне антипольське повстання, яке миттєво охопило величезні території Лівобережжя. Для придушення виступу були направлені війська Дем'яна Лисовця, які перемогли заколотників та влаштували розправу над полоненими.

Під час влаштованої польсько-української Корсунської комісії Хмельницький, на думку Михайла Грушевського, використав повстання як привід для знищення Матвія Гладкого, котрий набув великого авторитету серед козацтва та розглядався як потенційний кандидат на посаду гетьмана Війська Запорозького. Літопис Самовидця містить про ці події наступні свідчення:

Крім того, як зазначає Володимир Кривошея з посиланням на працю Володимира Голобуцького, стосунки Хмельницького та Гладкого не склалися від самого початку:

Навесні 1648 року, на хвилі перших блискучих перемог козацької зброї над коронним військом, за особистим наказом полковника Гладкого місцеві мешканці розпочали будівництво нової православної церкви. Цей архітектурний проект мав величезне символічне та політичне значення. Церква свідомо будувалася і позиціонувалася як пам'ятник на честь «визволення з ярма польсько-литовських феодалів». Вже через рік, у 1649 році, Матвій Гладкий адресував особистого листа російському царю Олексію Михайловичу. У цьому посланні полковник гордо звітував, що в Миргороді закладено нову церкву «коштом великим», і він щиро сподівається за допомогою «Христа-Избавителя» незабаром успішно завершити цю масштабну будову. Близько 1650 року будівельні роботи було завершено, і храм урочисто освятили як Соборну Успенську церкву.

За наказом Хмельницького Матвія Гладкого на початку травня 1652 року було вбитоГрушевський з посиланням на працю Костомарова до списку репресованих, окрім Лук'яна Мозирі, додавав також Адама Хмелецького.. В дореволюційній історіографії побутують різні припущення про те, як саме був страчений Гладкий. Найімовірніше йому було відтято голову, хоча Грушевський вказує, що:

Після похорону Матвія, Богдан Хмельницький запрошував нових полковників до себе, проте маючи повагу до Матвія, та побоюючись розправи, вони відмовлялись:

Похований колишній полковник у церкві, фундатором котрої він був за життя.

Вшанування пам'яті У місті Миргород іменем полковника названо провулок.

Нащадки Гнат Матвійович Гладкий-Козаченко — військовий товариш та обиватель канівський, чоловік Пелагеї Іванівни Лизогуб, доньки Івана Кіндратовича Лизогуба. Григорій Матвійович Гладкий — миргородський полковник (1669–1670, 1676). Йосип Михайлович Гладкий — кошовий отаман Задунайської Січі (1827–1828), наказний отаман Азовського козацького війська (1832–1851), генерал-майор Російської імператорської армії. Віталій Дмитрович Гладкий — український прозаїк, засновник премії імені Михайла Старицького за найкращий історичний роман чи повість. Лауреат премії імені Володимира Короленка. Гаврило Матвійович Гладченко – сотник 2-ої Миргородської (Гладченківської) сотні. Хведір Матвійович Гладченко – рядовий козак 2-ої Миргородської сотні. Також по неофіційним данним нащадком Матвія Івановича є Пантелеймон Куліш, який, вразившись трагедією свого предка, написав "Чорну Раду".

Див. також Лук'ян Мозиря Адам Хмелецький

Примітки

Посилання

В. В. Кривошея. Козацька еліта Гетьманщини. Київ: ІПіЕНД імені І. Ф. Кураса НАН України, 2008. — 452 с.ISBN 978966024850 Довідник з історії України

Джерела Дзира Я. І. Гладкий Матвій // Кривошея В. В. «Генеалогія українського козацтва. Канівський полк». — К.: ВД «Стилос», 2006.— С. 121 Коваленко Сергій. Гладкий Матвій Іванович//Україна під булавою Богдана Хмельницького. Енциклопедія у 3-х томах. Том 2. — Київ: Видавництво «Стікс», 2008.