Давид Борисович РязановІм'я користувача Рязанова було взято ним за прізвищем головного героя повісті письменника-народника 1860-х років Василя Слєпцова «Важкий час». До 1917 року він підписував свої робіт — Микола Рязанов. Ім'я Микола, мабуть, перейшло від колишнього конспіративного прізвиська — Микола Паризький або просто Микола. (Див.: В. А. Смирнова. Д. Б. Рязанов.) (при народженні — Давид-Сімха Зельман-Берович Гольдендах;Е. С. Ильина «Жизненный путь Д. Б. Рязанова и вклад в развитие российской исторической науки и архивной области» 26 лютого [10 березня] 1870 року, Одеса — 21 січня 1938 року, Саратов, розстріляний) — діяч російського революційного (соціал-демократ) і профспілкового руху, історик, бібліограф, архівіст, марксознавець. Засновник і перший керівник Інституту Маркса і Енгельса (ІМЕ), директором якого був більше десяти років (1921—1931).
Академік Академії наук СРСР (12.01.1929Відділення гуманітарних наук (історія); був обраний абсолютною більшістю голосів (27 із 30) (див.: В. А. Смирнова. Д. Б. Рязанов)., виключений 03.03.1931За пропозицією комуністичної фракції АН СРСР 3 березня 1931 року постановою Загальних зборів Д. Б. Рязанов був виключений з числа дійсних членів академії з огляду на встановлення факту «його сприяння… меншовикам-інтервенціоністам»., відновлений 22.03.1990«Загальні збори Академії наук постановляють… Відновити (посмертно)… У складі дійсних членів АН СРСР (академіків)… Рязанова Давида Борисовича, скасувавши постанову Загальних зборів АН СРСР від 3 березня 1931 р. № 35».).
Життєпис Давид Гондельдах народився в багатодітній єврейській родині. Батько — дрібний торговець Залман-Бер Аронович ГольдендахИмя в некоторых источниках записано как Зельман-Бер, отчество — Ааронович., мати — Ента (Ганна); у родині було 13 дітей, серед яких сестри Фаня (1882), Віра (1885), Софія, Любов, Тамара, Бейла-Сура (Берта)Бейла-Сура Борисівна Гольдендах (в шлюбі Шіф) у 1895 році разом із сином добровільно пішла з Одеси на заслання за чоловіком Йосипом Йохелевічем Шіфом, у 1896—1899 роках перебувала в Верхоянську, з червня 1899 року — під гласним наглядом у Кишиневі., брат Олександр. Навчався в Одеській гімназії, з п'ятого класу якої в 1886 році був виключений «за нездатність» до грецької мовиРокитянский Я., Мюллер Р. Красный диссидент. Академик Рязанов — оппонент Ленина, жертва Сталина.
Брав участь у революційному русі з 17-ти років: у 1887 року примкнув до народниківРязанов, Давид Борисович, вів активну роботу в робітничих гуртках Одеси, став одним з перших одеських марксистів. У 1889 році, під час своєї першої поїздки до Парижу, відвідував лекції в Сорбонні і Колеж де Франс, працював у Національній бібліотеці, тоді ж познайомився з Георгієм Плехановим та Петром Лавровим. Після повернення до Російської імперії був заарештований на кордоні та після попереднього 18-місячного ув'язнення без суду, адміністративним порядком, був засуджений до чотирирічного ув'язнення з примусовими роботами.
У 1887, 1891—1896, 1907 роках — у в'язницях Одеси, Петербурга та Москви, зокрема, 5 років провів у «Хрестах». У 1896—1899 рр. перебував на засланні в Кишиневі під гласним наглядом поліції; тут у 1899 році познайомився зі своєю дружиною Ганною Львівною Брановер (1878—1968). В січні 1900 року виїхав з дружиною за кордон.
У 1901 році брав участь у конференції в Женеві, а потім на частковому з'їзді в Цюріху. Вже з осені 1901 року протидіяв Володимиру ЛенінуРокитянский Я. Г. Глас вопиющего. Академик Д. Б. Рязанов против сталинизации РКП(б).
Рязанов нічого не з'ясовує і дуже багато заплутує. Його критика безплідна, як незаймана, що присвятила себе Богу… Рязанов видає себе за ортодокса, але займається він просто-напросто буквоїдством, причому, як ми бачили, почасти дуже сильно віддаляється від ортодоксальної точки зору. Воно й зрозуміло: щоб стати «ортодоксом», однієї пам'яті на слова і вирази недостатньо: потрібна здатність до діалектичного мислення, якої у Рязанова немає зовсім.
З 1901 року очолював соціал-демократичну групу «Боротьба» (відкололося від «Ліги російських с.-д.», бо пропагувала ідею об'єднання всіх с.-д.), яку представляв на II з'їзді РСДРП. Як зазначає його біограф Яків Рокитянский, в 1903 році він брав активну участь у дискусії з програмного питання і різко критикувала Леніна за сектантство, нетерпимість до інакомислення, схильність до централізації партії, ігнорування досвіду західноєвропейської соціал-демократіїРокитянский Я. Г. Последняя общепартийная дискуссия при жизни Ленина. // Вестник Российской АН, 2005, том 75, № 4, с. 367—373. Після розколу партії займав позафракційну позицію.
В революційному 1905 році повернувся до України, спочатку працював у Одесі, потім, після «Маніфесту 17 жовтня», що дароував громадянам політичні свободи, став одним з організаторів перших профспілок у Петербурзі. Вів роботу в соціал-демократичної фракції 2-ї Державної думи.
Наприкінці 1907 року був висланий за кордон, працював в архівах німецької соціал-демократії, деякий час був вченим секретарем у Карла Каутського, опублікував ряд праць К. Маркса і Ф Енгельса, інші історичні документи. Займався дослідженнями з історії громадської думки і робітничого руху.
У 1909 році читав лекції в пропагандистській школі групи «Вперед» на Капрі, а в 1911 році — цикл лекцій про профспілковий рух у Росії і на Заході в школі Лонжюмо.
Брав участь у Циммервальдській конференції як представник ЦК партії.
Перед війною жив у Відні, співпрацював у «Правді» ЛеваТроцького, з якими з того часу був пов'язаний і особистою дружбою.
З самого початку Першої світової війни зайняв інтернаціоналістську позицію; співпрацював у паризькій газеті Юлія Мартова і Лева Троцького «Наше слово».
У квітні 1917 року, після Лютневої революції, повернувся до Росію і вступив в організацію «міжрайонців», яка в серпні, на VI з'їзді РСДРП(б), об'єдналася з більшовиками. Приєднання Рязанова до більшовиків, як відзначає його біограф Рокитянський, ніяк не позначилося на його політичних поглядах: він продовжував публічно виступати проти використання насильства в політичних цілях, проти придушення інакомислення, втручання партії в справи профспілок, вирішення адміністративних проблем, розпуску Установчих зборів, заборони опозиційних газет, репресій до політичних опонентів. Був членом ВЦРПС; восени 1917 року був обраний депутатом Установчих зборів від Румунського фронту.
Був у числі тих, хто заперечував проти ленінського плану збройного повстання, а після приходу більшовиків до влади виступав за створення багатопартійного уряду, проти розпуску Установчих зборів, придушення незалежної преси. Незалежний у своїх судженнях, відстоював право на інакомислення всередині партії. У 1918 році вийшов з РСДРП(б) на знак протесту проти підписання Брестського мирного договору; в тому ж році був відновлений в РКП(б). У 1918—1930 роках неодноразово виступав проти політичних переслідувань, вимагав скасування смертної кари, використовував свій вплив (він був членом ВЦВК і ЦВК СРСР) для допомоги репресованим, звільнення з в'язниць, концтаборів і заслань меншовиків, есерів, священнослужителів тощо.
З червня 1918 по грудень 1920 рокуОсвобождён от должности по решению Пленума ЦК РКП(б) от 8 декабря 1920 г. для возглавления новосозданного музея по марксизму, на базе которого в январе след. года по его предложению будет создан Института К. Маркса и Ф. Энгельса. очолював Головне управління архівною справою (Головархів) при Наркомосі і з 1918 по 1920 роки очолював Головне управління у справах науки, був членом колегії цього наркомату. Входив до складу Державного вченої ради і президії Соціалістичної академії, у створенні якої брав участь. У 1921 році розійшовся з більшістю ЦК з питання про роль партії у профспілковому русі, був відсторонений від роботи у ВЦРПС і з тих пір займався виключно науковою діяльністю.
На чолі Інституту Маркса і Енгельса У 1921 році заснував і очолив Інститут К. Маркса та Ф. Енгельса (також засновник ЦСПД), яким керував до середини лютого 1931 року. Уже в 1921 році Рязанов домовився про придбання двох найкращих приватних бібліотек з історії соціалізму («Якщо ми придбаємо ці бібліотеки, то ми будемо мати в Москві найкращу в світі бібліотеку із соціалізму», — писав він): бібліотеки віденських адвокатів Теодора Маутнера і його товариша Вільгельма Паппенгейма (понад 20 000 томів, збиралася ними в 1876—1914 рр. і представляла собою багатющу колекцію літератури із соціалізму та анархізму) і бібліотеки Карла Грюнберга (збиралася ним у 1886—1918 роках і склала більше 10 000 томів з політичної історії, робітничому руху, політекономії) — ці колекції стали основним ядром книжкових зібрань Інституту.
Ми ще не придбали жодної машини, а вже ряд найцінніших рукописів і рідкісних видань подорожували до нас на англійському міноносці. Чи точно існував цей міноносець, або це був лише героїчний образ, створений легендою, схожою на ту, яка оточувала перші плавання епохи великих відкриттів, я не знаю. Говорили про міноносці дуже наполегливо.
«Вже в першій половині 20-х років після однієї з дискусій Рязанов простодушно сказав генсеку: „Облиш, Коба, не став себе в дурне становище. Всі чудово знають, що теорія не твоя сильна сторона“. Від цієї думки академік не відмовився і в 30-х роках, стверджуючи, що ставити Сталіна на одну дошку з Марксом або навіть з Леніним „просто смішно“» .У 1927 році висунув ідею побудувати в Москві планетарій. Був підтриманий президією Мосради, яка у тому ж році постановила створити в Москві науково-освітній заклад нового типу — «Планетарій». Для цього Рязанов виїхав до Німеччини та провів успішні переговори з відомою оптичною компанією Carl Zeiss Jena про виготовлення обладнання для планетарію; в 1929 році Московський планетарій був відкритий.
Був у числі перших комуністів, висунутих у 1928 році кандидатами в дійсні члени Академії наук СРСР. Разом з Михайлом Покровським у березні 1928 року звернувся до керівництва ВКП(б) з проханням не включати його до списку претендентів, однак комісія Політбюро їх прохання відхилилаИз постановления Академии наук СССР от 22 марта 1990 г.: С. 133.. «Кандидатура т. Рязанова жодних заперечень з боку академіків не викликає, і її проведення забезпечено» — доповідала в Політбюро в жовтні 1928 року комісія зі спостереження за виборами до Академії наукЪ-Власть — «Коммунисты-академики не должны очутиться в положении неработоспособных». Отримував пропозицію Президії АН СРСР балотуватися на пост віце-президента, але відмовився.
У березні 1930 року було урочисто відзначено його шістдесятиріччя, до якого видали спеціальний збірник «На бойовому посту. Збірник до 60-річчя Д. Б. Рязанова», а сам він був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.
Одна з комісій, які перевіряли роботу ІМЕЛ, у 1931 році відзначала, що «в кабінетах не велася дослідницька робота, „не кажучи вже про вивчення ленінізму“. В кабінетах не було жодної книжки Леніна. У кабінеті філософії „зібрані всі ідеалісти-мракобіси (Шопенгауер, Гуссерль, Шпет і т. д.), Леніна до числа сучасних філософів керівництво кабінетів не зарахувало“». (З іншого боку, незалежно від Інституту Маркса і Енгельса, з 1923 року існував Інститут Леніна.)
Допомагав жертвам політичних репресій. Не належачи до опозиції, Рязанов надавав матеріальну допомогу засланим опозиціонерам, у тому числі Троцькому, замовляючи, зокрема, переклади класиків європейської соціалістичної думки для свого інститутуДойчер И. Разоруженный пророк. М., 2006. С. 423—424. «У зв'язку з тим, що Д. Б. Рязанов не брав участі в опозиції, архіви всіх великих діячів опозиції, крім архіву Л. Д. Троцького, були заховані в його інституті», — свідчив у своїх спогадах Ісай Львович Абрамович.