Ні́жинська чо́рна ра́да — козацька чорна рада, що відбулася (27—28) червня 1663 року на околицях міста Ніжина для елекції гетьмана Війська Запорозького на Лівобережжі під протекторатом Московського царства. Рада була скликана за наказом царя Олексія Михайловича. Основними претендентами на гетьманство були наказний гетьман Яким Сомко та «кошовий гетьман» Іван Брюховецький. Повноважним гетьманом було обрано останнього в результаті інтриг серед козацтва та політики Московії стосовно України. Невдовзі інших претендентів, Сомка та впливового ніжинського полковника Василя Золотаренка, разом з багатьма їхніми сподвижниками було обвинувачено у зраді перед царем і страчено. Ще більше старшин було відправлено на заслання у Сибір. «Клан Хмельницьких» зазнав невиправних втрат. Невдовзі новообраним гетьманом були підписані Батуринські статті, а на Переяславщині спалахнуло повстання.

Передумови

По смерті Богдана Хмельницького 1657 року почався період, який історики називають «Руїна». Іван Виговський на старшинській раді обрався наказним гетьманом, що деякі історики козацтва розглядають як державний переворот проти наступника Богдана, його сина Юрія. Виговський круто змінив зовнішню політику держави. Оскільки Березневі статті Богдана Хмельницького перестали діяти, то гетьман (16) вересня 1658 року разом із Річчю Посполитою уклали Гадяцький договір. За ним Україна (під назвою «Велике князівство Руське») мала дістати ті ж права, що й Велике князівство Литовське чи Корона Королівства Польського, і приєднатися до Речі Посполитої як рівноправний член конфедерації («Речі Посполитої Трьох Народів»). Однак угода залишилася лише на папері, оскільки проти неї виступила і частина шляхти, що ратифікувала на сеймі урізаний варіант договору, і частина козацтва, що повстала проти гетьмана. Московія ж, після поразки підтриманого нею повстання Пушкаря та Барабаша, почала військову інтервенцію, яка згодом переросла у громадянську війну на Гетьманщині. Козацька опозиція, що складалася з противників прийнятого Сеймом варіанту угоди, зробила своїм лідером молодшого сина Богдана Хмельницького, Юрія Хмельницького.

Козацькі ради, що передували подіям у НіжиніМісце:Дата:Германівка — 1659 (20 вересня)Позбавлення булави Івана ВиговськогоУрочище Маслів Став під Росавою — 1659 (3—4 жовтня)Гетьманом обох берегів Дніпра обрано Юрія ХмельницькогоЖердева долина — 1659жовтеньРозроблено «Жердівські статті»Переяслав —(Друга Переяславська рада) 1659жовтеньПідписано «Переяславські статті»Переяслав — 1660 (8 листопада)Якима Сомка обрано переяславським полковникомБикове поле — 1661 (8 травня)Елекція не відбулася через протистояння Василя Золотаренка з СомкомКозелець —(Козелецька рада) 1662 (26) квітняГетьманом обрано Сомка, але цар не визнав результати радиЧигирин —(Чигиринська рада) 1663 (11—12) січняПравобережним гетьманом обрано Павла Тетерю замість Хмельницького Придушити своїх ворогів всередині держави Виговський не зміг, а оточення, що підтримувало його на початку, так само перейшло на сторону Хмельницького-молодшого. Тож гетьман був змушений скласти булаву на користь свого опонента. Пізніше відбулась старшинська рада неподалік Трахтемирова у Жердевій долині, на якій були розроблені так звані «Жердівські статті», які мали б поставити крапку у війні поміж Гетьманщиною та Московією, а також встановити мінімальну залежність гетьманату від царя. Однак, натомість під час Другої Переяславської ради між Юрієм Хмельницьким та князем Олексієм Трубецьким були підписані Переяславські статті, які значно звузили автономію козацької держави.

1660 року, під час походу на Волинь, московсько-козацькі війська зазнали поразки спочатку під Слободищем, а потім і під Чудновом. У результаті, (27) жовтня 1660 року, Хмельницький підписав Слободищенський (Чуднівський) трактат з Річчю Посполитою, який, фактично, був урізаним варіантом Гадяцького договору Виговського. За цим документом скасовувалися Переяславські статті, а Гетьманщина ставала частиною Речі Посполитої. Така зовнішньополітична переорієнтація з Москви на Варшаву гетьмана, що була ще менш вигідною за договір Виговського, не була підтримана великою частиною лівобережної старшини, особливо на фоні великих втрат під Чудновом саме серед лівобережців. Серед противників нової угоди був Яким Сомко, дядько Юрія і сподвижник його батька. (25) жовтня 1660 року він повернувся у рідний Переяслав і на полковій старшинській раді був обраним не лише полковником, а й наказним гетьманом (за іншими даними він був призначений універсалом гетьмана Юрія Хмельницького наказним гетьманом перед походом під Чуднів, восени 1660 року). Підтвердивши вірність раніше складеній присязі московському царю Олексію Михайловичу, Яким остаточно увійшов у конфронтацію зі своїм небожем Юрієм і з осені 1660 року почав збройну боротьбу з правобережним козацтвом на стороні яких виступали також коронне військо Речі Посполитої та кримський хан Мехмед IV Ґерай.

З кінця 1660 року на Лівобережжі розпочався процес підготовки елекції свого гетьмана. Головним претендентом на булаву став Яким Сомко (бо статус «наказного гетьмана» означав тимчасовість посади, навіть в межах лівого берега Дніпра). У травні 1661 року на Биковому полі неподалік Ніжина (нині це село Новий Биків) було зібрано козацьку раду. Однак, всупереч попереднім заявам прихильників Сомка про відсутність конкурентів, рада не обрала його гетьманом. Основною причиною було категоричне небажання ніжинців приймати когось гетьманом окрім власного полковника Василя Золотаренка. Врешті було вирішено, що елекцію необхідно відкласти та передати його на розсуд московського царя «кого він, великий государ, запросить у гетьмани».

Влітку-восени 1661 року, у Якима Сомка з'явився іще один конкурент — новообраний кошовий отаман під титулом «кошовий гетьман» Іван Брюховецький. Брюховецький був слугою в Богдана Хмельницького, а у перші роки Руїни він виконував дипломатичні доручення у Семигороді та Польщі, а потім вже поїхав на Запорожжя, виступаючи проти Виговського. Після обрання «кошовий гетьман» Брюховецький відразу ж поїхав у Москву на аудієнцію до Олексія Михайловича. А по поверненню в Україну Івану вдалось установити тісні контакти з місцевими московськими воєводами (зокрема, Ромодановським) та схилити на свій бік єпископа місцеблюстителя Київської митрополії Методія.

З появою ще однієї опозиції у вигляді запорожців під проводом Брюховецького Яким Сомко переконався в безперспективності допомоги з Москви в отриманні гетьманської булави. До того ж московські війська на місці поводили себе так, що доходило до вбивств українських жителів, а урядники не рахувалися з ним у питаннях призначення воєвод у міста. (8 квітня) 1662 року єпископ Методій надіслав чолобитну царю, просячи призначити елекцію повноважного гетьмана й наполягав на участі Брюховецького. Побоюючись нового конкурента та прагнучи отримати у свої руки повноважне гетьманство, Сомко навесні зібрав раду в містечку Козелець Київського полку. Однак, її не було визнано царським урядом.

Кандидати на гетьманську булаву

Власне основними претендентами на гетьманську булаву Лівобережжя Війська Запорозького станом на 1663 рік були:

Яким Сомко — наказний гетьман Війська Запорозького, колишній переяславський полковник. Шваґро Богдана Хмельницького (перша дружина Богдана, Ганна Сомко, була сестрою Якима) і відповідно родич правобережних гетьманів: дядько для Юрія Хмельницького та дядько дружини Павла Тетері.

Головною опорою Сомка в політиці була еліта Української козацької держави, козацька старшина, та інші заможні «статечні» козаки, такі ж самі як він. Сучасними істориками наказний гетьман трактується, як честолюбний і амбітний політик. У вирі громадянської війни він намагався втримати свій авторитет і становище в суспільстві. Історик Володимир Кривошея характеризує це як «спробу виправити ситуацію і взяти владу в свої руки». Бувши типовим представником і провідником свого суспільного стану, гетьман говорив про необхідність виділення козаків й чіткого відмежування його від посполитих (простолюду): «козаки окремо по своїх лієстрах переписані, а мужики собі переписані будуть…». Для придушення опозиції січовиків та, загалом, об'єднання Гетьманщини, на думку наказного гетьмана, необхідно було надіслати близько 20 тис. війська в основні правобережні міста: Чигирин, Корсунь, Умань, Канів, Білу Церкву та Брацлав, що мало б змусити польський уряд піти на укладення миру. Для протидії Кримського ханства він пропонував на Запорожжі побудувати містечка і послати туди 10 тис. московського війська з гарматами для оборони від татар. Таким чином зменшився б вплив Запорозького Коша на Півдні, а отже й опозиція низового козацтва до городового (на кшталт Барабаша, Сірка чи Брюховецького) не мала б такого такої сили.

Василь Золотаренко — ніжинський полковник. Шваґро Богдана Хмельницького (третя дружина Богдана, Ганна Золотаренко, була сестрою Василя).

Кандидатури Сомка і Василя (Васюти) Золотаренка були дуже схожі. Позаяк і перший і другий мали схожі біографії: обоє були полковниками північних лівобережних полків, обоє були шваґрами та сподвижниками Хмельницького-старшого, обоє повстали проти Слободищенського трактату, підписаного Хмельницьким-молодшим з Річчю Посполитою. Політична складова «передвиборчої програми» Золотаренка простежується менш чітко ніж у Сомка та була набагато менше радикальною, зокрема, в плані оборони «козацьких вольностей» як в політичному, так і в господарському плані. Принципова різниця між Сомком і Золотаренком полягало в представництві територіально різних старшинських «кланів»: якщо для першого це були вихідці з Переяслава, то Васюта представляв вихідців з Ніжина.

Іван Брюховецький — «кошовий гетьман» Війська Запорозького Низового, в часи Богдана — його прислужник, пізніше — дипломат.

Іван (Ивашка) Брюховецький яскраво виділявся серед лівобережних претендентів на гетьманство Золотаренка та Сомка, які були типовими представниками «заможної старшини». Користуючись демагогічною та популістською риторикою він здобув велику підтримку серед широких мас населення: тогочасних дейнеків та покозачених селян, а також «деструктивних», на той час, запорожців. Він був проти зміцнення влади гетьмана та старшини, виступав за розширення прав міського самоврядування, а також посилення влади московських урядовців на теренах України, розширення царського контингенту та, загалом, скасування гетьманату, як державного інституту, замінивши його царським намісником.

Проти своїх конкурентів Брюховецький відразу ж почав зводити наклепи. Золотаренка він звинувачував у любові до грошей та наявності шляхетства, але основним об'єктом «передвиборчих нападів» став Сомко. У відповідь Золотаренко з Сомком звинувачували Брюховецького в тому, що той має «ляське» походження плекаючи таким чином антипольські настрої після Хмельниччини. Напередодні Чорної ради зусилля кошового дали позитивні результати як серед черні, так і серед московських урядовців. У Москві вважали саме «Ивашку» найкращим претендентом та спрямували свої зусилля на моральну, матеріальну та військову підтримку.

Події ради

Напередодні