Північноамерика́нська плита́ — тектонічна плита є підмурівком більшої частини Північної Америки, має протягнення у напрямку на схід до Серединно-Атлантичного хребта і на захід до хребта Черського у Східному Сибіру. Плита має ділянки як континентального, так і океанічного типу. Має площу 1,36559 стерадіан . У її склад, як правило, включають й Охотську плиту.
Межі Південна межа з плитою Кокос на заході та Карибською плитою на сході є трансформним розломом, представленим під Карибським морем і що прямує через Гватемалу. Паралельні розломи Септентріонал та Енрікільо-Плантейн-Гарден, що прямують через острів Гаїті та обмежують мікроплиту Гонав, також є частиною границі. Решта південного краю, що тягнеться на схід до Серединноатлантичного хребта і позначає границю між Північноамериканською та Південноамериканською плитами розпливчаста, але розташована поблизу близько 16°N.
Північною межею є продовження Серединно-Атлантичного хребта — хребет Гаккеля. Інша частина межі у крайній північно-західній частині плити тягнеться до Сибіру. Ця межа продовжується від кінця хребта Гаккеля як Рифт моря Лаптєвих до перехідної зони деформації на хребті Черського, потім до Улаханського розлому між ним і Охотською плитою і, нарешті, до Алеутського жолоба та .
Західною межею є розлом Королеви Шарлотти, що проходить уздовж узбережжя Аляски та зону субдукції Каскадія на півночі, розлом Сан-Андреас через Каліфорнію, Східнотихоокеанське підняття у Каліфорнійській затоці та Центральноамериканський жолоб на півдні.
На своєму західному краю плита Фараллон занурювалася під Північноамериканську плиту з юрського періоду. Плита Фараллон майже повністю зазнала субдукцію під західну частину Північноамериканської плити, залишивши цю частину Північноамериканської плити в контакті з Тихоокеанською плитою як розлом Сан-Андреас. Плити Хуан-де-Фука, Дослідника, Горда, Рівера, Кокос і Наска є залишками плити Фараллон.
Границя уздовж Каліфорнійської затоки складна. Під затокою лежить , серія рифтових басейнів і сегментів трансформаційних розломів від північного кінця Східнотихоокеанського підняття в гирлі затоки до системи розломів Сан-Андреас поблизу рифту /.
Гарячі точки
Кілька «гарячих точок», ймовірно, розташовані під Північноамериканською плитою. Найвідоміші — Єллоустон, , Вони виникли над гарячими мантійними потоками — плюмами . Гарячі точки Єллоустон й Анахім, ймовірно, вперше виникли за часів міоцену і до цього часу є геологічно активними, створюючи землетруси і виверження вулканів.
Рух плити
Головним чином, Північноамериканська плита рухається грубо в південно-західному напрямі в іншій бік від Серединно-Атлантичного хребта. Рух плити не може керуватися субдукцією, оскільки ніяка частина Північноамериканської плити не пірнає, тому інші механізми продовжують досліджуватися. Одне з недавніх досліджень свідчить, що конвективний потік мантії рухає плиту.Seismic evidence for convection-driven motion of the North American plate, David W. Eaton & Andrew Frederiksen, Nature, March 22, 2007
Джерела Peter Bird, An updated digital model of plate boundaries, Geochemistry Geophysics Geosystems, 2003 The Physics factbook - Vitesse des plaques tectoniques
Посилання