Вели́ка Севастя́нівка — село в Україні, в Христинівській міській громаді Уманського району Черкаської області. Розташоване на обох берегах річки Сорока (притока Собу) за 18 км на північний захід від міста Христинівка. Населення становить 2 307 осіб (станом на 1 січня 2025 року).
Географія У селі є близько п'ятдесяти ставків. Земля на полях — чорнозем, а в самому селі — піщана. Із західної та південної сторін село оточене великим лісом.
Історично село склалося з декількох хуторів, які, вочевидь, відображають прізвища перших поселенців козацьких часів. Відомі хутори: Давигори, Лемишихи, Квашівка, Сухецького, Лисичин, Омельчиків, Кужельний, Шукайводи.
Населення Згідно з переписом населення УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 3121 особу (1319 чоловіків і 1802 жінки).
За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 2996 осіб.
Мовний склад Рідна мова населення за даними перепису 2001 року: Мова Чисельність, осіб Доля Українська 2 955 98,30 % Російська 49 1,63 % 2 0,07 % Разом 3 006 100,00 %
Галерея
Прізвища мешканців Найпоширеніші прізвища: Бевз, Безсмертний, Березюк, Вітряний, Гачкало, Давигори, Дорошенко, Кваша, Кужіль, Козаченко, Космідайло, Кириченко, Кучеренко, Лемишихи, Мусієнко, Омельченко, Рак, Солоний, Сухецький, Тисанюк, Цимбалюк.
Зустрічаються також кумедні козацькі прізвища: Барабаш, Непотрібний, Подрайноги, Пожований, Пачесюк, Смикало, Шпонько.
Історія села Севастянівка — старовинне українське село на Черкащині. Земля багата культурною та історичною спадщиною. Населення було свідком усіх доленосних подій на українських землях Правобережної України та брало активну участь у них.
З давніх-давен Землі сьогоднішнього села Велика Севастянівка надзвичайно родючі та сприятливі для промислів. Поруч із Севастянівкою, на землях села Івангород, розташоване древнє городище з валами. Точний вік городища поки що не встановлено, але, ймовірно, його слід відраховувати від часу поселень трипільської культури (IV століття до н. е.). Згідно з переказами, у давні часи тут був спостережний пункт. Так, у часи нападу номадів (кінних кочовиків, наприклад, татар) рух у степу був помітний здалеку через куряву, яку здіймали коні (якщо не було дощу). Помітивши нападників, на городищі запалювали багаття, що слугувало сигналом для інших поселень та найближчого укріплення, яке, ймовірно, знаходилося в Умані.
Формування Брацлавщини
У 1362 році землі Брацлавщини, після звільнення від монголо-татарського іга, були зайняті великим князем литовським Ольгердом. У 1460-х роках на цьому терені було створено Брацлавське воєводство, яке після укладення Люблінської унії 1569 року відійшло до Речі Посполитої.
Місцеве населення прийняло .
Польська шляхта, що ринулася сюди, захоплювала найкращі землі. У 1598 році до Вінниці були переведені всі урядові заклади, і вона стала адміністративним центром Брацлавського воєводства, тому що Брацлав часто піддавався нападам татар, і неспокійна Запорізька Січ знаходилася близько.
Виникнення села Севастянівка
Достеменно невідомо точний рік заснування села. Однак відомо, що ці землі, після кількох сотень років спустошливих війн, почали заселятись в першій половині XVII століття. Перша назва поселення була Студенець. За легендою, засновником села був козак на ім'я Севастьян. Хоча на мапах Брацлавського воєводства 1648 року село вже існувало і було доволі великим. У документах 1645 року поселення зветься «Studaniec alias Sebestyanowka».
В XVII столітті село належало шляхетському роду Сенявських (). Після смерті останнього представника роду, Адама Миколая Сенявського (помер у 1726 році) все майно, включно з Севастянівкою, перейшло до роду князів Чорторийських як посаг Марії Софії Сенявської, (доньки Адама Миколая), другим чоловіком якої був Август Олександр Чорторийський.
Севастянівка у 17-19 ст. У 1648 році був створений Уманський полк армії Богдана Хмельницького. В укріпленні сусіднього містечка Івангорода розташувалась козацька сотня. Полк відомий як один із наймогутніших козацьких полків Гетьманщини і брав активну участь у повстанні. Згідно з Білоцерківським мирним договором, козацькою територією визнано лише Київське воєводство, до Брацлавського повернулася польська адміністрація. У травні 1652 року Богдан Хмельницький анулював умови договору. У Брацлавському воєводстві у 1629-64 рр. кількість димів зменшилася в кілька разів.
У 1726 році Севастянівка перейшла до роду Чарторийських завдяки шлюбу. З 1729 року Уманщина, на правах власності, перейшла від Калиновських до Потоцьких, що сприяло заселенню краю подолянами.
У 1775 році російські війська знищили Запорізьку Січ — остання опора гетьманства. Багато людей з козацькими прізвищами оселилося тут. На Уманщині Гайдамаччина 1768 року була жорстокою. По другому розділі Речі Посполитої 1793 року Поділля і Брацлавщина відійшли до Росії й утворили Подільську губернію. У 1814 році Чарториський уступив село своїм родичам Собанським. У 1830 році спалахнуло Листопадове повстання (1830—1831). Після придушення повстання майно Собанських конфіскували до російської казни. Римокатолики виїхали або перехрестилися у православ'я.
Військові поселення в Росії формувалися із сімейних солдатів, що прослужили не менш 6 років, і місцевих чоловіків у віці 18-45 років, поєднуючи військову службу з сільськогосподарською працею. У 1842 році жителі сусіднього села Свинарки були переселені. Створення цих поселень селяни сприйняли як спробу поневолення. Після ліквідації військових поселень у 1858 році колишні селяни повернулися на свої землі. Спочатку село отримало назву Переселяни, а згодом — Мала Севастянівка. Загалом було переселено до 800 мешканців.
3 липня 1868 року сталася велика пожежа. Згоріло 12 селянських хат, завдано збитків на 8500 рублів. 18 грудня 1890 року урочисто відзначили відкриття залізничної станції у Христинівці. На цьому святі були присутні жителі села, поміщики, будівельники тощо.
На початку 1890-х років турецький підданий грек Смірніді одружився з сестрою якогось Мартиновського і зайнявся тютюном на городі Мартиновсього. Однак через донос на безакцизну різку тютюну він втік до Смірни через Одесу. Але Мартиновський і його дочки перейняли справу. У 1894 році в селі відкрились 2 винні лавки-монопольки. У селі було 5 лавок: Маерка, Берка, Нися, Лейзера та Арона, де продавали цукерки, цвяхи, мануфактуру, паливо та канцтовари. Лише після революції 1905 року відкрили першу кооперативну лавку.
У 1912 році було виділено окрему Севастянівську волость. У селі були ремісники, промислові підприємства і пошти не було. Сезонно селяни працювали все літо у панів на буряках або лісопосадках за 25-30 копійок в день. Земельний наділ на двір становив у середньому 3-5 десятин, яблуні та груші зустрічалися нечасто, частіше вишні. У школі викладали російською мовою, але її сприймали як іноземну.
Переворот і початок радянської окупації
Важкі часи були під час Визвольної війни 1917—1921 років. До 30 % мешканців загинули від хвороб, насамперед від тифу.
Весною 1919 року більшовики проводили політику під назвою «воєнний комунізм». Так під час вилучення хліба (на потреби революційної армії та робітників) залишали лише по 1 пуду (16 кг) зерна на людину на місяць. Комбіди зобов'язані були допомагати вилучати у заможних селян і середняків зерно. Трудове селянство всіляко, у тому числі і збройним шляхом, опиралося примусовому вилученню хліба.
Залізницю неодноразово захоплювали різні збройні формування: війська Ю. Тютюнника у червні 1919 року, війська Клименка, війська А. Денікіна у жовтні, а також повстанці Н. Махна. Влітку 1919 року на станції Христинівка була розстріляна команда більшовицького бронепоїзда «Вуглекоп».
У грудні 1919 року денікінські війська були вибиті з Уманщини. 11 січня 1920 року через місцеві села пройшли частини 12-ї армії С. Меженінова, і, як і в попередні рази, більшовицькі війська принесли з собою окупаційну радянську владу. 25 травня 1920 року М. Калінін зробив зупинку агітпоїзда на станції Христинівка. На площі між вокзалом і селищем було проведено багатолюдний мітинг. Калінін разом з Будьонним і Ворошиловим провели огляд дивізії 1-ї Кінної армії.
Більшість селян хотіла бути господарем на своїй землі. Проте умови війни, коли влада постійно змінювалася, дуже утруднювали життя на селі.
3 вересня 1920 року у Хрестовоздвиженському храмі села Велика Севастянівка, Гайсинського повіту (нині Уманського району на Черкащині) відбулися збори церковної громади.
Головою зборів обрано місцевого мешканця Івана Пятніцького, а секретарем — Андрія Бандура.
Збори громади ухвалили рішення вийти з-під московської духовної окупації. Парафія ухвалила рішення возз'єднатися з Українською Автокефальною Правосланою Церквою. Громада одноголосно ухвалила рішення про перехід виключно на українську мову богослужіння. Громада затвердила новий статут.
Обрано настоятеля парафії — священика Євгена Піснячевського, а також місцеву церковну раду та представників до Всеукраїнської Православної Церковної Ради.
28 листопада 1920 року рішенням Президії Всеукраїнської Православної Церковної Ради православну парафію села Велика Севастянівка приєднано до УАПЦ.
Після формування СРСР село Велика Севастянівка відійшло до Христинівського району Київської області.
З початком НЕПу було скасовано негайне створення колгоспів, відновлювалася оренда землі та використання найманої праці. Селянські господарства в селі на той час поділялися на бідняцькі — 1-3 десятини, середняцькі — 4-6 десятин, заможні — 8-10 десятин землі. Життя селян, особливо бідняків, було дуже важким. Зі спогадів односельців відомо, що харчі складалися з хліба, картоплі та 1 пляшки олії на тиждень. В деяких сім'ях після сніданку хліб закривали у скриню до вечора. Одяг був власного виробництва. Ті, хто працював на залізниці, мали кращі умови. Для освітлення осель використовували лій, жир; вогонь добували за допомогою кресала і губки; замість мила використовували глину, вапно і попіл. Запальнички і мило можна було обміняти (купити) на станції за значну кількість харчів (хліба, м'яса).
Голодомор 1932—1933 років
У 1929—1930 рр. в селі йшло посилене «добровільне» залучення селян до колгоспів: як згадують очевидці постійно проводилися персональні розмови, обходи дворів, різні утиски аж до відсидки селян в льоху. Одночасно проводилось розкуркулення, відбирання всього господарського майна, переселення в найгіршу у селі хату або аж вивезення всієї сім'ї на заслання на північ. Якщо селянин мав 2-3 га землі, 1 корову та коня і не йшов в колгосп — його вважали куркулем. На нього накладали тверде завдання — здати державі 120 пудів зерна. Хто не погоджувався, того «уповноважені» заарештовували і забирали назавжди. Подальша їх доля невідома.
Під час Голодомору 1932—1933 років, тільки за офіційними даними, від голоду померло 368 мешканців села. Працівники НКВС забирали у селян всі продукти харчування. При постійних обшуках могли відправити до Сибіру навіть через заховану дровину, збережену щоб приготувати їжу.
Зі слів очевидців (Олійника П. К.) «…зима 1933 була дуже холодною, паливо-було дефіцитом. Солома з дахів йшла на годівлю худобі, а на опалення пішли огорожі дворів, підсобні будівлі, хліви, комори… По селу їздив віз, який підбирав мертвих (і не завжди) дітей та дорослих. В селі в період голоду постійно існував пошук їстівного (мерзла картопля, гнилі буряки, корж з висівок, млинці з ліщинового цвіту). Коли почалися польові роботи, безпосередньо на полях організовували кухні, варили баланду. Однак ця мізерна підгодівля не рятувала».Список жертв Голодомору 1932—1933 років по селу з Національної книги пам'яті [нерозбірливо] Вера Фокова, 24 роки, хазяйка, померла 28.01.1932 року, тиф. [нерозбірливо] Маріка Васильова, 75 років, утриманка, на утриманні зятя, померла 14.06.1932 року, від старості. [нерозбірливо] Степан Якович, 26 років, хазяїн, помер 07.07.1932 року, простуда. Байдик Олекса Гаврилович, дитина, народився 04.04.1932 року, помер 23.06.1932 року, нежиттєздатний.