Оши́хліби (в 1918—1940 роках — Деле́ні, , місц. Дели́ння) — село в Україні, у Кіцманській міській громаді Чернівецького району Чернівецької області. Одне з найстаріших поселень Буковини, на території якого зафіксовано сліди людської життєдіяльності від епохи неоліту, трипільської, голіградської та черняхівської культур до давньоруського часу.
Перша документальна згадка про село датується 2 листопада 1464 року в дарчій грамоті молдавського господаря Штефана III Великого, хоча за окремими писемними джерелами поселення відоме ще від 1410 року як маєтність князів Чарторийських. Упродовж своєї історії Ошихліби перебували під владою Молдавського князівства, васальної залежності від Османської імперії, Габсбурзької монархії (Герцогства Буковина), Королівства Румунія та в складі СРСР. 1950 році село зазнало примусових сталінських депортацій мешканців хутора Ізвори.
Сучасні Ошихліби — розвинений аграрний і культурний осередок Кіцманщини, відомий дерев'яною церквою Святих Костянтина і Олени 1779 року (пам'ятка архітектури національного значення), багатими пісенними традиціями, а також встановленим 24 серпня 2026 року пам'ятником полковникові Армії УНР Петрові Болбочану.
Географія Село Ошихліби розташоване на берегах річки Совиця, яка є нижньої притокою ріки Прут
Історія
Археологічні знахідки Територія села була заселена з давніх часів. За 1 км на південь від Ошихлібів в урочищі Ярківська гора виявлено поселення трипільської культури (III тисячоліття до н. е.), а на північно-західній околиці в урочищі Біла Криниця знайдено давньоруське селище та могильник культури полів поховань (XII—XIII століть н. е.).
Під час досліджень слов'янських поховань XII—XIII століть у центрі могильника відкрито коритоподібну ритуальну яму завглибшки 1,5 м і діаметром близько 2 м, на дні якої виявлено фрагменти глиняного посуду, кістки тварин і деревне вугілля. За тогочасними віруваннями, могильну яму посипали попелом та вугіллям для захисту поховання від «злих духів». На черепах окремих жіночих кістяків збереглися залишки весільного вбрання у вигляді металевих і шовкових чілець — сліди збереженого донині поховального обряду похорону незаміжніх дівчат як весілля.
Молдавське князівство Ошихліби належать до найдавніших поселень краю. Першим писаним свідченням про село є датована 2 листопада 1464 року дарча грамота молдавського господаря Штефана Великого, укладена староукраїнською мовою в Сучаві. За нею господар передав вихідцеві з Галичини, польському князеві Андрейкові Чарторийському та його нащадкам на вічне володіння за вірну службу три буковинські села: Ошихліби, Дубівці та Чортория.
У молдавській грамоті від 7 травня 1473 року село фігурує під час купівлі боярином сусідніх Іванківців при уточненні меж:
За припущенням дослідника Буковини О. Масикевича, потік Вільховець згодом перейняв назву Совиця, тоді як найменування Вільховець мешканці залишили за малою притокою, що витікає на північ від села Шипинці в урочищі Ізвори (хутір Ізвори став південно-західною частиною Ошихлібів).
Від початку XVI століття Молдавське князівство підпало під верховенство Османської імперії. Через прикордонне розташування Ошихліби зазнавали руйнувань у ході воєн між Молдовою та Річчю Посполитою. Мешканці села брали участь у селянському повстанні під проводом Мухи (1490–1492) та виступах загонів Андрія Борулі (1491). У XVI—XVIII століттях селяни були закріпачені господарськими грамотами (зокрема 1646, 1749 і 1766 років), що прикріпили їх до землі та впровадили обтяжливі феодальні повинності й державні податки.
Австрійський період Після входження Буковини до складу Габсбурзької монархії в 1775 році Ошихліби належали до Герцогства Буковина (Кіцманський повіт, ). У 1779 році в селі звели дерев'яну церкву Святих Костянтина і Олени. У 1865 році в Ошихлібах розпочалося організоване шкільне навчання дітей, а в 1873 році спорудили першу шкільну будівлю. З 1875 року розпочала діяльність чотирикласна початкова школа.
Наприкінці 1880-х років населення становило 1776 осіб, основними заняттями були землеробство й тваринництво. Через малоземелля та злидні на зламі XIX—XX століть частина мешканців емігрувала на заробітки до Канади, США та Бразилії (лише у 1900 році виїхало 14 родин).
Під час Першої світової війни навесні 1918 року в Ошихлібах спалахнув відкритий протест: кількасот жінок на чолі з Євдокією Турчинською та Марією Бойдою зібралися біля повітової управи з вимогою призначити бургомістром селянина Стефана Лупула замість поміщика Богдановича. Коли організаторок засудили до 14 діб арешту, учасниці протесту атакували конвой камінням і звільнили заарештованих.
Новітня доба Після розпаду Австро-Угорщини в листопаді 1918 року село було окуповане румунськими військами та ввійшло до складу Королівства Румунія (Шипинецька волость Чернівецького повіту). Населення зустріло нову владу бойкотом сільських сходів. За румунської адміністрації село офіційно перейменували на Делені (), хоча в документах фіксувалися паралельні назви Ошихліб та Делиння.
Радянський період Восени 1939 року близько двох десятків мешканців Ошихлібів нелегально перетнули румунсько-радянський кордон. У Снятині втікачів заарештували радянські органи, після чого їх засудили у Харкові до каторжних робіт; вижити в таборах та повернутися додому після війни вдалося лише одиницям. 28 червня 1940 року внаслідок вступу Червоної армії до Північної Буковини в селі було встановлено радянську владу. Відбулася націоналізація 192 га поміщицької землі, 5 житлових будинків, 4 тваринницьких приміщень, худоби та реманенту. Восени того ж року до лав радянської армії призвали 27 ошихлібців.
6 липня 1941 року село зайняли румунські війська, встановивши окупаційний режим, що тривав майже три роки. Після вигнання нацистських та румунських окупантів радянськими військами у квітні — травні 1944 року в Ошихлібах провели загальну мобілізацію: до діючої армії забрали 256 чоловіків віком від 18 до 55 років. У боях та від ран у шпиталях загинуло 140 воїнів-односельців.
У повоєнні роки розпочалася примусова колективізація. У 1946 році створено колгосп «Новий шлях», у грудні 1947 року — ще одне колективне господарство імені Кірова, а в 1948 році на хуторі Ізвори постав колгосп імені Жданова. У 1950 році дві ошихлібські артілі об'єдналися в один колгосп імені Кірова (з 1963 року дістав назву «Маяк»). Того ж 1950 року хутір Ізвори разом із місцевим колгоспом радянська влада визнала «неперспективним», а його мешканців примусово депортувала до Херсонської області.
У повоєнний період Ошихліби були центром сільської ради, а населення становило 1880 осіб. У селі функціонував консервно-овочесушильний завод та діяв колгосп «Маяк» (створений у 1947 році як артіль імені Кірова). Господарство вважалося передовим у районі й володіло 1810 га угідь (з них 1426 га орної землі). З 1959 року артіль була постійним учасником Виставки досягнень народного господарства (ВДНГ), її очолював Герой Соціалістичної Праці Д. І. Стасюк. У колгоспі працювало понад 100 механізаторів різних профілів, а показники врожайності сягали 40 ц/га для озимої пшениці та 68 ц/га для кукурудзи; на кожні 100 га угідь вироблялося 140 ц м'яса та 865 ц молока. Соціальну інфраструктуру села складали восьмирічна школа, бібліотека та Будинок культури. У роки так званої «семирічки» (кінець 1950-х — 1960-ті роки) відбулося масштабне благоустроювання Ошихлібів: вирівняно вулиці, підведено вуличне електричне освітлення та збудовано понад 500 нових житлових будинків.
У культурному житті краю помітне місце посідають місцеві аматорські колективи: широкого визнання на Чернівеччині набули Ошихлібський народний хор, а також вокальні ансамблі «Мальви» та «Надвечір'я».
У незалежній Україні З 24 серпня 1991 року Ошихліби перебували у складі Кіцманського району Чернівецької області незалежної України. 8 серпня 2017 року, у процесі децентралізації, село увійшло до складу Кіцманської міської громади. 17 липня 2020 року, внаслідок адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Кіцманського району, населений пункт увійшов до складу Чернівецького району.
Після початку реформи децентралізації у 2017 році громада Ошихлібів спочатку утримувалася від швидкого приєднання до сусідніх громад, зважуючи фінансові переваги та перспективи розвитку. У 2010—2020 роках сільським головою був Тарас Канюк. Станом на 2018–2019 роки бюджет сільської ради становив близько 1,1–1,2 млн грн, чого вистачало переважно на зарплати та базові поточні витрати (зокрема, обслуговування мережі вуличного освітлення з 300 ліхтарів та благоустрій автобусних зупинок). Згідно з Перспективним планом формування територій громад, у 2020 році Ошихлібську сільську раду остаточно включено до складу Кіцманської міської громади, а в липні того ж року село ввійшло до укрупненого Чернівецького району.
24 серпня 2026 року в Ошихлібах встановили погруддя Петра Болбочана. Ініціатором спорудження виступив Буковинський Кіш Українського козацтва за підтримки місцевих меценатів, підприємців, військових та української діаспори. Монумент розмістили в центрі села на постаменті, де за радянських часів стояв пам'ятник Володимирові Леніну (демонтований у 1990-х роках). Економіка Основним аграрним підприємством села є ТОВ «Ошихлібське», яке орендує та обробляє переважну більшість земельних паїв мешканців. Також у населеному пункті діє Чернівецький обласний державний центр експертизи сортів рослин і працює низка приватних підприємців у сфері торгівлі та послуг. Значна частина жителів через близьке розташування (3–5 км до Кіцманя та 25 км до обласного центру) працевлаштована на підприємствах і в установах міст Кіцмань та Чернівці.
Інфраструктура
Освіта:
Ошихлібський заклад загальної середньої освіти I–III ступенів — розміщений у типовій будівлі, спорудженій у 1966 році. Станом на кінець 2010-х років у ній навчалося понад 180 учнів і працювало близько 27 педагогів. Заклад дошкільної освіти (дитсадок) «Колосок» — діє у типовому приміщенні, збудованому в 1980 році; розрахований на відвідування близько 100 дітей.
Охорона здоров'я та зв'язок
функціонують фельдшерсько-акушерський пункт (пункт здоров'я) та сільське відділення поштового зв'язку Укрпошта.
Культура
Діють Будинок культури та публічна бібліотека.
Пам'ятки Церква святих Костянтина і Олени — дерев'яний храм, зведений у 1779 році, пам'ятка архітектури з автентичною дерев'яною дзвіницею. У 2018 році проведено капітальний ремонт храмуДерев'яні храми України: Ошихліби. Пам’ятник воїнам, які загинули під час 2-ї світової війни. Меморіальна дошка на честь першої згадки про село. Погруддя полковника Армії УНР Петра Болбочана — урочисто відкрите 24 серпня 2026 року з нагоди 35-річчя Незалежності України. Населення Динаміка чисельності населення:
1989: 2077 осіб (перепис) 2001: 2092 особи (перепис)
За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року, переважна більшість жителів села вказали рідною мовою українську (98,71%).
Мова і національний склад населення Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: МоваКількістьВідсотокукраїнська206598.71%російська180.86%румунська40.19%білоруська20.10%інші/не вказали30.14%Усього2092100%
Національний склад населення за даними перепису 1930 року у Румунії :
Національність Кількість осіб Відсоток українці 1740 93,75 % євреї 81 4,36 % поляки 24 1,29 % румуни 8 0,43 % німці 2 0,11 % серби, хорвати, словенці 1 0,05 %
Мовний склад населення за даними перепису 1930 року:
Мова Кількість осіб Відсоток українська 1744 93,97 % їдиш 81 4,36 % польська 24 1,29 % румунська 4 0,22 % німецька 2 0,11 % сербська, хорватська, словенська 1 0,05 %
Відомі уродженці Бобик Василь Васильович — диригент, директор Чернівецького училища мистецтв ім. С. Воробкевича. Закінчив військово-диригентський факультет при Московській державній консерваторії ім. П. Чайковського (1990). Заслужений артист України (1999). Член Національної всеукраїнської музичної спілки (2002). Руснак Рахіля Тимофіївна — українська фольклорна співачка, виконавиця старовинних пісень Буковини.