Кома́ндування спеціа́льних опера́цій США () — одне з десяти командувань Міністерства оборони США, унікальний орган управління, який об'єднує під своїм командуванням усі види підрозділів, частин і з'єднань Сил спеціальних операцій незалежно від їх належності до того або іншого відомства. Водночас, USSOCOM є єдиним Об'єднаним командуванням Збройних сил, котре засноване на основі рішення Конгресу США.
Командування сил спеціальних операцій США засноване наказом міністерства оборони США 16 квітня 1987 року з метою об'єднання та підготовки Сил спеціальних операцій США для виконання покладених на них завдань, а у разі прийняття на себе повноважень керівника спеціальної операції, що проводиться, особисто Президентом США або міністром оборони США — з метою здійснення планування й управління ходом операції.
Місцем дислокації Командування стала військово-повітряна база Мак-Ділл поблизу міста Тампа у штаті Флорида.
Призначення Командування спецоперацій США Конгресом США на Командування спеціальних операцій покладаються наступні завданняUSSOCOM, стор.12-13: розвиток доктрини застосування, стратегії й тактики сил спеціальних операцій США; підготовка й подання на розгляд бюджету ССО; тренування керівництва, управління та контроль виконання спеціальних операцій; тренування підлеглих сил спеціальних операцій; керівництво спеціальними курсами підготовки ССО; ратифікація (додання законної сили) керівництву і діям при проведенні спеціальних операцій; узаконення встановлених пріоритетів та правил; функціональна сумісність та взаємодія сил і засобів Командування спеціальних операцій; формулювання і подача заяв на проведення спільних розвідувальних завдань з іншими департаментами та відомствами; контроль освіти, просування, тренування, навчання й збереження кадрового складу офіцерів Сил спеціальних операцій; підтримка постійної готовності ССО; перевірка стану підготовленості ССО до виконання поставлених завдань; розвиток і забезпечення озброєнням, обладнанням, оснащенням та іншими матеріальними засобами, необхідними для проведення спеціальних операцій.
Командування спеціальних операцій США не є залежним бюджетним органом Міністерства оборони США, і не знаходиться на фінансовому та матеріальному забезпеченні жодного з департаментів Збройних сил США. Фінансування USSOCOM здійснюється за спеціальною програмою , і крім цього, Командування має власний таємний додатковий бюджетний фонд, призначений для придбання спеціальних засобів і озброєння, виключно для проведення спецоперацій.
До терористичного акту 11 вересня 2001 року, Командування спеціальних операцій в основному залучалося для виконання завдань щодо навчання, тренування і забезпечення ССО в зонах відповідальності регіональних Командувань ЗС США, а також для забезпечення важливих спеціальних завдань дипломатичними представниками і посольствами США у всьому світі.
З 2004 року Президентом США сфера повноважень Командування ССО США була розширена на основі Єдиного плану Командування () з метою надання ССО статусу провідної сили, котра «служитиме в Командуваннях для планування, синхронізації та цілеспрямованого виконання спеціальних завдань у боротьбі з терористичною мережею в чіткій взаємодії з рештою сил Командувань».
Історія Наприкінці 1970-х—початку 1980-х років XX століття світова спільнота постала перед серйознішою загрозою активізації терористичної діяльності різноманітних рухів та організацій по всьому світові. Усе частіше підрозділи спеціального призначення розвинутих країн залучалися до протидії таким викликам, також часто їх застосовували до боротьби з наркобізнесом та іншими формами організованої злочинності національного та міжнародного масштабу. Водночас, поразка Сполучених Штатів у В'єтнамській війні найнегативнішим чином відбилася на загальному стані справ у її власних збройних сил. Не була винятком і ситуація у формуваннях сил спеціальних операцій, які непогано зарекомендували себе в асиметричних та контрпартизанських діях у Південно-Східній Азії.
Попри усім минулим заслугам занепад сил спеціальних операцій в американських збройних силах продовжувався. Найкращі фахівці-ветерани війни у В'єтнамі звільнялися з лав армії, фінансування спецпідрозділів постійно урізалося, всі ідеї та інновації в підготовці та перспективах розвитку таких формувань попросту саботувалися. Протистояння між вищою військовою елітою, яка дотримувалася конвенційних форм і способів ведення війни та молодими апологетами асиметричних форм бойових дій усе більше розпалювалосяUSSOCOM , стор.5. Прихильники революційних реформ наполягали на тому, що несиметричні, неконвенційні виклики суспільству вимагають відповідних неконвенційних підходів для відповідей на них. Серед послідовників цих реформ опріч виділявся полковник Чарльз Беквіт, який з початку 1960-х років надаремно бився з американським генералітетом, намагаючись сформувати елітний контртерористичний підрозділ «Дельта» на кшталт британської САС. Але 15 років запеклих змагань мали мізерний успіх.
Кульмінацією в кризовій ситуації із силами спеціальних операцій став приголомшливий провал операції «Орлиний кіготь» у квітні 1980 року. Операція з врятування 52 американських громадян, захоплених під час Іранської кризи в американському посольстві в Тегерані, завершилася крахом, не встигнувши навіть розпочатися. Створена поспіхом Об'єднана оперативна група управління наочно довела свою повну неспроможність проводити надскладну операцію такого характеру; викрилися усі незгоди стосовно непорозуміння ролі сил спеціальних операцій, і того, як вони мали виконувати завдання.
Гучний скандал підхльоснув політичне та військове керівництво США до рішучих дій. Президент США Дж. Картер призначив комісію з розслідування обставин катастрофи операції, головою слідчої комісії став колишній керівник військово-морськими операціями відставний адмірал Джеймс Голловей III. За результатами його дізнання, яке отримало назву «Рапорт Голловея» визначалося, що планування операції здійснювалося поверхнево з величезними недоліками, управління компонентами організовувалося слабо, взаємодія між складовими та учасниками операції була на низькому рівні.
Начальник штабу Армії США генерал Едвард Меєр закликав до глибокої реформи та реорганізації усіх спецпідрозділів та всіляко сприяв у створенні спецзагону «Дельта»Delta: America's Elite Counterterrorist Force. Terry Griswold, D. M. Giangreco. Zenith Imprint, 2005. ISBN 0-7603-2110-8. p. 35. Й хоча йому не вдалося реалізувати замислене — об'єднати усі частини ССО під єдиним керівництвом, Меєр зміг відокремити усі розрізнені компоненти спецназу, що перебували в його безпосередньому підпорядкуванні, в окреме 1-ше Командування спеціальних операцій, що вже було великим кроком вперед у тій тупиковій ситуації, що склалася у військах.
Тим часом у політичному середовищі Америки, зокрема в Сенаті зростали настрої, що збройні сили потребують кардинальних реформ. У червні 1983 року сенатський Комітет зі збройних сил оголосив про початок дворічного процесу вивчення шляхів врегулювання проблем, що накопичилися в міністерстві оборони. Окремо, питання сил спеціальних операцій узявся вивчати сенатор від штату Аризона Баррі Голдвотер.
1 січня 1984 року за рекомендацією Конгресу міністерство оборони сформувало Об'єднане управління спеціальних операцій, яке, однак не отримало аніяких прав керувати жодним підрозділом ССО. Ця структура управління практично нічого не спромоглася зробити для розвитку сил, що було закономірним результатом глухої протидії з боку вищого військового керівництва. Ідея формування сил спеціальних операцій, як окремої структури всередині Збройних сил, наштовхувалася на запеклий опір і можновладців Конгресу.
Серед політичних та військових керманичів США одиниці поділяли думки про створення окремого виду збройних сил з уповноваженим органом управління, на який мали покладатися завдання спецоперацій. Сенатори Семюел Нанн та Вільям Коен, прибічники революційних змін постійно намагалися подолати спротив своїх опонентів. Конгресмен Ден Деніель був певен, що військова верхівка апріорі категорично не зацікавлена у створенні сил спеціальних операцій, що вони вважають проблему їхнього існування несуттєвою для обороноздатності США й тому це буде постійний головний біль. Сенатори відчували, що усе керівництво міністерства оборони відверто не розуміє сучасні виклики та загрози тодішнього світу й тому прямо або опосередковано роблять все щоб «завалити» питання створення ССО.
У жовтні 1983 трапилося дві події, які наочно продемонстрували американській владі неготовність вояків до сучасних викликів — підрив терористами казарми з американськими військовими в Лівані та вторгнення американських військ на Гренаду. Загибель 241 морського піхотинця та негаразди в організації управління військами при вторгненні на острів довели неспроможність американського генералітету адекватно реагувати на загрозу конфліктів низької інтенсивностіSloan, Stephen (October 1992). Beating International Terrorism: An Action Strategy for Preemption and Punishment. Diane Pub Co. ISBN 1-56806-104-8..
У жовтні 1985 року Комітет зі збройних сил видав результати дворічного аналізу ситуації в Збройних силах та надав рекомендації під заголовком: «Організація оборони: Необхідність змін». Комісія узяла за основу концептуальні положення акту Голдвотера-Ніколса, який передбачав глибинні зміни всієї збройної організацій у цілому. Весною 1986 захисники ідеї створення ССО представили на розгляд обох палат Конгресу свої пропозиції щодо реформиUSSOCOM, стор.6.
15 травня 1986 року сенатор Коен відзвітував Сенату про намір створення окремого виду збройних сил, який об'єднуватиме усі сили спеціальних операцій, та заснування під проводом міністерства оборони відповідного органу управління, що мав бути незалежним у питаннях фінансування та політики розвитку ССО для адекватної відповіді на конфлікти низької інтенсивності й безпосереднього проведення спеціальних операцій. Сенатор Деніель пішов далі — він запропонував створити спеціальне національне агентство з власним фондом фінансування, на чолі з цивільною особою, яке підкорятиметься особисто міністрові оборониDaniel, W.C. (September 1986). «H.R.5109»..
Влітку 1986 року на слуханнях у Конгресі голова Об'єднаного комітету начальників штабів адмірал Вільям Кроу виступив проти цих проектів і, у свою чергу запропонував сформувати нове командування спеціальних операцій на чолі з генерал-лейтенантом. Розгорілися палкі суперечки з цивільними керівниками, що наполягали на більшій незалежності та ширших правах цього Командування на чолі з повним генералом. Дебати тривали, на них запросили представників армії з бойовим досвідом. Генерал-майор Річард Шолтез, колишній командувач об'єднаною оперативною групою спеціальних військ при висадці в Гренаді напряму звинуватив керівництво регулярних конвенційних сил у непорозумінні ролі та завдань сил спеціальних операцій. Він вказав, що армійські командири повністю ігнорували унікальні властивості та спроможності спецназу і застосовували їх не за призначенням, що відповідно призвело до значних необґрунтованих втрат серед операторів ССОTaubman, Philip (5 December 1984). «U.S. Military tries to catch up in fighting terror». New York Times..
Після тривалих суперечок сторони дійшли компромісу: пропонувалося створити Об'єднане бойове командування усіх сил спеціальних операцій з командувачем генералом. Одночасно утворювалася цивільна посада помічника міністра оборони зі спеціальних операцій та конфліктів низької інтенсивності, також започатковувалася координаційна колегія в Раді національної безпеки з питань, що стосуються цих конфліктів. Й одним з найголовніших досягнень стало те, що Конгрес ухвалив введення в бюджетні програми міністерства оборони нової — одинадцятої головної програми, яка напряму призначалася для фінансування сил спеціальних операційUSSOCOM, стор.7.