Шеньчже́нь (, прямий переклад — «глибока межа») — місто субпровінційного рівня в Китаї, розташоване на півдні провінції Гуандун, межує з Гонконгом. Населення в 2019 році складало 12.12 млн осіб.
Шеньчжень є центром прямих іноземних інвестицій і починаючи з 70-х років XX століття є одним із міст, які швидко розвиваються. Зокрема в місті базується штаб-квартира компанії ZTE. Також місто є другим за інтенсивністю портом у Китаї після Шанхаю.
Географія
Шеньчжень розміщений у дельті річки Перлинної (Чжуцзян), на півдні він межує з Гонконгом, на північному заході — з містом Дунгуань (відстань між центральними частинами обох міст становить близько 60 км), на північному сході — з містом Хуейчжоу. Дунгуань відокремлює Шеньчжень від столиці провінції Гуандун міста Гуанчжоу (відстань від центру Шеньчженя до центру Гуанчжоу становить близько 100 км). На протилежному березі естуарію річки Перлинної за 60 км на південний захід від Шеньчженя знаходяться міста Чжухай та Макао. Кордон з Гонконгом проходить уздовж річок Шеньчжень (Шамчунь, ) і Шатоуцзяо (Шатаукок, ). Площа міста субпровінціального рівня Шеньчжень становить 1989 км² (за іншими даними — 1953 і 2050 км²).
Клімат Шеньчжень розташований в субтропічній зоні Китаю, на Північному тропіку, і має жаркий та вологий субтропічний клімат. Через вплив Південно-Китайського моря зима в цьому регіоні м'яка та відносно суха, а заморозки бувають вкрай рідко. Початок весни та остання частина осені, зазвичай, сухі, але з квітня кількість опадів різко зростає та сезон дощів триває до середини жовтня (весняна погода часто супроводжується грозами та туманами). На літній період припадає пік мусонів; крім того, влітку і на початку осені через Шеньчжень часто проходять тайфуни. Найсприятливіший час року для відвідування Шеньчженю триває з жовтня по грудень, коли встановлюється прохолодна і суха погода. У середньому річна кількість опадів становить 1933—2214 мм. Середня температура повітря взимку становить 15-17 градусів тепла, навесні — 18-26 градусів, влітку — 28-30 градусів, восени — 27-21 градусів (середньорічна температура коливається в діапазоні 22,4-22,9 градусів тепла).
Рельєф Спочатку територію Шеньчженя займали горбисті області з родючими землями, однак після того, як місто було оголошено спеціальною економічною зоною, тутешній ландшафт зазнав значних змін. Постійне розширення площ, зайнятих під житлову та промислову забудову, призвело до зривання пагорбів та вирубці лісів. Зараз збереглися лише три значних височини — Утуншань (найвища вершина міста має 944 м), Ляньхуашань та Біцзяшань. У Шеньчжені є понад 300 річок та струмків, які пов'язані з системою річок Чжуцзян і Дунцзян, а також із затоками. Загальна протяжність берегової лінії — 230 км.
Рослинність
Найбільші зелені масиви Шеньчженя збереглися в національному парку Дапен, національному парку Утуншань (на кордоні районів Яньтянь та Лоху), лісовому парку Янтайшань (Баоань) і в околі озера Сілі (Наньшань). Крім того, в місті налічується понад 20 міських парків, найпопулярнішими з яких є Ляньхуашань, Чжуншань та Лічжи. Офіційними деревами Шеньчженя є лічі та мангри (в західній частині міста існує навіть мангровий природний заповідник), а офіційною квіткою — бугенвілія. У передмістях Шеньчженя вирощують овочі, лічі, груші, апельсини, манго та близько 150 видів лікарських трав.
Екологія Дельта Перлинної річки є визнаним рушієм китайської економіки протягом останніх 30 років, на неї припадає близько 40 % ВВП країни, і це не могло не відзначитися на екології регіону. Очисні споруди часто не дають раду з обсягом каналізаційних та промислових стоків, що шкодить тутешній популяції білих дельфінів, у багатьох районах дельти часто спостерігається смог. Останнім часом муніципальні власті проводять політику виведення за межі міста «брудних» та енергоємних виробництв, замінюючи їх екологічно чистими підприємствами та сферою послуг. У Шеньчженю існує 220 проєктів щодо збереження прісної води, в тому числі 172 водосховища загальним об'ємом 579 млн куб. метрів. Найбільше з них — шеньчженське водосховище (понад 40 млн куб. метрів), яке забезпечує питною водою не лише Шеньчжень, але і сусідній Гонконг.
Етимологія
Назва міста походить від поєднання двох ієрогліфів «Шень» та «Чжень», що в перекладі означає «глибока межа», «глибокий дренаж», «глибокий рів» або «глибокий стік» (місцеві жителі називали систему зрошувальних каналів на рисових полях «Чжень» або «Чонг»). Ієрогліф «чжень» () зустрічається лише в Південному Китаї, до провінції Чжецзян на півночі, й імовірно поширився в тутешніх місцях за часів династії Сун. Найперша згадка назви Шеньчжень датується 1410 роком, у часи імперії Мін. Місцеві жителі асоціюють назву Шеньчжень зі старою частиною міста, а саме — до області вулиці Дунмен (Лоху), що виникла на місці польдера. Також до липня 2010 року назва Шеньчжень мала два значення — шеньчженська вільна економічна зона, що охоплювала лише чотири міські райони, і місто субпровінційного значення Шеньчжень, до складу якого входили та приміські райони (зараз ВЕЗ займає всю територію міста субпровінційного значення) .
Історія
Спочатку на тутешніх прибережних землях мешкало плем'я байюе (), що промишляло рибальством, але з III століття до н. е. сюди потягнулися китайські колоністи. У часи династії Хань район сучасного Шеньчженя був центром державної соляної монополії та перебував під імператорським захистом (сіль і досі виробляють біля річки Чжуцзян, на захід від міста, а назва району Янтянь () означає «соляні поля»). У період династії Хань і епохи Трьох царств тутешні райони Баоань та Дунгуань входили до складу єдиного повіту Боло (). У IV столітті за династії Цзінь був створений окремий повіт Баоань, що входив до складу провінції Дунгуань (, Tung Kwun), яка охоплювала територію сучасних міст Шеньчжень та Дунгуань. Місто Нанту (), розміщене на місці сучасного району Наньшань, було центром цієї провінції, пізніше воно було знане як Баоань (, Po On), Дуньмень (, Tuen Mun) та Сіньань (, San On). Хроніки VIII століття повідомляли, що іноземні кораблі, що прямували до Гуанчжоу, робили зупинку в Нанту, а місцевий гарнізон охороняв південні підступи до дельти річки Чжуцзян. 757 року під час правління династії Тан провінція Dōngguān (东官) була перейменована на Dōngguǎn (东莞)Ted & Karen Rule, Shenzhen, Hong Kong, 2009.
У кінці правління династії Південна Сун, 1279 року, в районі Шеньчженя загинув останній імператор, що переховувався від переслідування хана Хубілая (наприкінці XIX століття на місці ймовірної смерті імператора в області Чіванов, що на території району Наньшань, була навіть зведена символічна гробниця). За династії Юань до традиційної торгівлі сіллю та спеціями додалося виробництво перлів. Засновник династії Мін Чжу Юаньчжан (1368—1398) був змушений призначити в регіон свого представника, в обов'язки якого входив захист місцевого населення від банд грабіжників. Наприкінці XIV століття, коли імперія Мін стала зміцнювати берегові оборонні споруди, Нанту (відомий тоді як Сіньань) був обнесений значною стіною та перетворився на головну військово-морську базу Китаю в гирлі річки Чжуцзян (деякі фрагменти стіни та воріт мінської епохи збереглися до наших днів). Тоді ж тут виникли великі господарства, що належали імператорській родині. На початку XV століття флот Чжен Хе потрапив у сильний шторм, і в подяку за порятунок команда побудувала на місці сучасного району Чіванов храм, присвячений богині Тяньхоу (відтоді зародилася традиція, за якою всі експедиції, які вирушали до Південно-Східної Азії, молилися в цьому храмі перед відплиттям) . 1521 року китайський флот, що базувався в Сіньань, завдав поразки португальській ескадрі під командуванням Фернана Переса де Андраде (ця битва відбулася в протоці між Шекоу та островом Ліндін)David Faure & Helen Siu, Down to Earth: The Territorial Bond in South China, Stanford University Press, 1995, ISBN 0-8047-2434-2, стр. 123—160Энциклопедия нового Китая, изд-во Прогресс, Москва, 1989, стр. 41-47.
1573 року за імператора Чжу Іцзюнь повіт Сіньань увійшов до складу провінції Гуандун як самостійна одиниця, відокремившись від повіту Дунгуань, а господарства імператорської вотчини були істотно розширені (основу економіки становили сіль, чай, спеції і рис). У період імперії Цин Сіньань, до якого належала й територія материкової частини сучасного Гонконгу, був одним з 14 повітів Гуандуна. Під час «Великої чистки» або «Великий евакуації» (1661 — 1669 року), коли цинські війська виганяли з прибережних районів прихильників династії Мін, велика частина населення повіту Сіньань була насильно виселена в глиб країни, а сам повіт розформований (відновлений лише 1684 року). З 1842 по 1898 року майже третина території повіту Сіньань (1055,6 км ² з 3076 кв. км) відійшла під контроль британської колонії Гонконг. У квітні 1899 року місцеве населення так званих Нових Територій здійняло збройне повстання проти британців, а ті у відповідь навіть захопили Шеньчжень, розташований за межами колонії. Губернатор Гонконгу Г. Блейк планував включити Шеньчжень до складу колонії, але незабаром британська влада відмовилися від своїх домагань (правда, війська вивели лише в листопаді 1899 року)П. М. Иванов, Гонконг, История и современность, изд-во Наука, Москва, 1990, стр. 18.
Безпосередньо Шеньчжень став селищем лише на початку імперії Цин, однак, після будівництва Коулун-Кантонської залізниці 1910 року Нанту втратив своє попереднє положення, поступившись першістю сусідньому Шеньчженю. У жовтні 1910 року в одному з сіл повіту Сіньань Сунь Ятсен здійняв повстання, що стало відомим як «повстання Хойчжоу». 1913 року влади Китайської республіки перейменували Сіньань назад в Баоань, щоб не плутати з повітом Сіньань в провінції Хенань. У грудні 1927 року, після розриву відносин між Гоміньданом та КПК, місцеві комуністи здійняли повстання та атакували повітове відділення гоміньданівців. 1941 року японські війська спробували вторгнутися в Гонконг з півночі, але британці зруйнували міст через річку Шеньчжень. У лютому 1942 року комуністи та гоміньданівці створили в повіті Баоань об'єднаний партизанський загін для боротьби з японськими окупантами. Після капітуляції Японії громадянська війна між комуністами та гоміньданівцями спалахнула з новою силою, а в жовтні 1949 року сили НВАК зайняли повіт Баоань та провінцію Гуандун в цілому. У травні 1950 року кордон з Гонконгом був закритий, в Шеньчжені з'явився контрольно-пропускний пункт, а для в'їзду в британську колонію відтепер була потрібна спеціальна візаП. М. Иванов, Гонконг, История и современность, изд-во Наука, Москва, 1990, стр. 184. Але, попри зміцнення кордону, щорічно десятки тисяч людей перебиралися в Гонконг в пошуках кращої долі . 1953 року адміністративний центр повіту Баоань був перенесений з Нанту до Шеньчженя. Під час культурної революції регіон був охоплений голодом, тут закривалися або знищувалися храми та церкви. Наприкінці 1970-х років Шеньчжень являв собою невелике рибальське містечко з населенням 30 тис. осіб .