Античне віршування ( — давній) — різновид квантитативного віршування, що склався в еллінську та римську добу. Характеризується чергуванням довгих та коротких складів, бо в античних мовах різнилися довгі та короткі звуки. Стопа нагадувала музичний такт, зумовлюючи не читання, а наспівування віршованого тексту. Найпростішим елементом ритмотворення вважалася мора як одиниця довготи: короткий склад дорівнював одній морі (˘), довгий — двом (—); обидві формували стопу.
Основні стопи античного віршування Основні стопи античного віршування такі:
двоскладові (на три мори):
ямб ( ˘ — ), хорей, або трохей (— ˘ ), трибрахій ( ˘ ˘ ˘ );
трискладові (на чотири мори):
дактиль (— ˘ ˘ ), анапест ( ˘ ˘ — ), спондей ( ------);
п’ятискладові:
бакхій та антибакхій ( ˘ ----- та ------- ˘ ), кретик (— ˘ — ), амфімакр ( ------ ˘ ) та чотири пеони ( — ˘ ˘ ˘ , ˘ — ˘ ˘ , ˘ ˘ — — );
шестискладові;
молос ( --------- ), хоріямб (— ˘ ˘ — ), антиспаст ( ˘ ------ ˘ ), два іоники ( ˘ ˘ ------ ,------ ˘ ), висхідний та низхідний;
семиморні;
чотири епітрити( ˘ ---------,— ˘ ------ ,------ ˘ — ,---------- ˘ ).
Короткі триморні, подеколи чотириморні стопи об’єднувалися в пари — диподії, де одна з них має посилений ритмічний наголос, адже в кожній стопі розрізняються сильна частина, названа арсисом (власне довгий склад), та слабка, або тесис (короткий склад), які в перекладах нині передаються у вигляді наголошених та ненаголошених складів.
Античний вірш складався з однакових стоп, отримуючи відповідну назву, як-от дактилічний гекзаметр, ямбічний триметр (чотири диподії), трохеїчний тетраметр (чотири диподії). Рівноскладові стопи при цьому можуть взаємозамінюватися, як, наприклад, у ямбічному триметрі ямб ( ˘ — ) на спондей (------), збагачуючи таким чином ритмометричні особливості навіть у межах стопи. Особливої винахідливості античні поети досягли у ліриці, вживаючи складні віршові конструкції з перемінним тактом-стопою, тобто логаеди; періодичність виявляється тут не в межах віршового рядка, а строфи, власне неримованих чотиривіршів (спарених двовіршів)з чітко визначеною періодичністю. Найпопулярнішими були алкеєва строфа, сапфічна строфа та ін.
Пізніше у новоєвропейській поезії втратилося відчуття довгих та коротких складів, котрі визначали специфіку античного віршування, але термінологія, набувши нового змістового наповнення, збереглася, підпорядкована вже новим версифікаційним принципам Примітки
Посилання