Деревля́ни або древля́ни (, ) — східнослов'янське плем'я (союз племен), у VI-X ст. жили на українському Поліссі. На півночі землі Древлян доходили до р. Прип'яті, на півдні — до річок Здвижу і Тетерева, на сході — до р. Дніпра, на заході — до межиріччя Случі й Горині. За повідомленнями Костянтина VII Багрянородного на півдні їх землі межували з печенігами. Повністю увійшли у формування українського народу.

Найбільші міста: Іскоростень (Коростень)стор. 2171, том. 6, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 1996 р. ISBN 5-7707-6833-9, Вручій (Овруч), Мическ, Микгород (Радомишль), Малин. До входження в Київську Русь землі Древлян становили самостійне князівство з центром в Іскоростені, що став київським уділом з центром у м. Вручий.

Древляни займалися землеробством, скотарством і ремеслами (залізоплавильним, виготовленням з овруцького шиферу пряслиць тощо).

Нинішніми нащадками древлян є поліщуки.

Етимологія Назва племені деревляни дав.-рус. «дєрєвлѧнє» (, ) ідентична церковнослов'янському слову древляни, «дрєвлєнє», де неповноголосся видає запозичення з староболгарської. В давньоруській найперша форма це «дєрєвлѧнє» є у значенні дерева за верем'яних літ первинно «лісові люди»: занє сѣдоша въ лѣсѣхъ «бо вони поселилися в лісах» (Лаврентівський літоп.), у середньогрецькій Δερβλενίνοι [букв. дервленіні] (Кост. Багр.). Від де́рево. Так прозвалося як й інші племена за місцевістю, тому вторинне значення деревній як старий, старший, яке у стар.-церк.-слов. дрєвній є вторинним значенням слова.

У XIX ст. Ґільфердінґ досліджував мову й культуру деревлян серед полабських слов'янГильфердинг А. Ф., Памятники наречия залабских древлян и глинян , г. Санкт-Петербурге, 1856 г., 77 с. (репринт 2012 г.) ISBN 978-5-458-55473-2 .

Історія 884 року київський князь Олег підкорив деревлян, але після його смерті (912 року) вони вийшли з-під влади Києва. 914 року князь Київський Ігор знову підкорив деревлян, у яких, однак, залишився свій князь. 942 року відбулися збройні сутички між військами київського князя й деревлянами, які прагнули стати незалежними від Києва. Спроба князя Ігора 945 року провести повторний збір данини серед древлян привела до повстання деревлян і загибелі князя. За легендою після смерті Ігора, древлянський князь Мал сватався до його дружини Ольги, але вона знищила сватів і повела дружину на Коростень. 946 року княгиня Ольга придушила повстання і ліквідувала Деревлянське князівство. Східну частину земель древлян з центром у місті Вручій було включено до Київського князівства.

Відомий князь деревлян Олег Святославич у 955—977 рокахстр. 474, 377, 228—229, Щавелева Н. И. // Древняя Русь в «Польской истории» Яна Длугоша . (Книги I—VI): текст, перевод, комментарий — г. Москва: Памятники исторической мысли, 2004 г. — 493 с.: ил.; 22. — (Древнейшие источники по истории Восточной Европы / редкол.: акад. РАН В. Л. Янин (отв. ред. и др.). Часть текста парал. на рус. и лат. яз. — Библиогр.: с. 453—461, в тексте и в подстроч. прим. — Указатели: с. 463—494. — 800 экз. — ISBN 5-88451-135-3. ; князь древлян Ніскіна (Нишкіна), Мстиш Свенельдич (Miskina), балтське «mi skinis» значить «лісовий»«Как росла Русь и кем были построены главнейшие города и крепости» (I. P. 121—123), КНИГА I (с комментарем), АННАЛЫ ИЛИ ХРОНИКИ СЛАВНОГО КОРОЛЕВСТВА ПОЛЬШИ, ЯН ДЛУГОШ (СРЕДНЕВЕКОВЫЕ ИСТОРИЧЕСКИЕ ИСТОЧНИКИ ВОСТОКА И ЗАПАДА) «О том, как дела русских шли в гору, и кем были построены главнейшие города и крепости» (с комментарем), Часть 3, АННАЛЫ ИЛИ ХРОНИКИ СЛАВНОГО КОРОЛЕВСТВА ПОЛЬШИ, ЯН ДЛУГОШ (СРЕДНЕВЕКОВЫЕ ИСТОРИЧЕСКИЕ ИСТОЧНИКИ ВОСТОКА И ЗАПАДА), перевод с «Ioannis Dlugossii Annales seu cronicae incliti regni Poloniae». Liber 1/2. Warszawa. 1964 ; князь древлян Мал (Малк — відповідник у литовській мові слову «malka», означає «поліно», «дрова»; Малдіт князь-спадкоємець Діра).

Останній раз древляни згадуються в літописі під 1136 роком, коли князь Ярополк, син князя Володимира Мономаха подарував їхню землю Десятинній церкві.

Археологія Вчені відносять плем'я древлян до Луки-Райковецької археологічної культури

Див. також Антський союз Полісся Повстання деревлян у 945 році Укри Древани Житичі (плем'я) — відомий чеський вчений-славіст Павло Йосиф Шафарик, доводив, що древнє городище — майбутній Житомир — виник як центр племені «житичів», що входило в племінний союз древлян.

Примітки

Джерела та література

А. Г. Плахонін. Древляни // Деревляни // «Літопис Руський», м. Київ, вид. «Дніпро», 1989 р., 591 с. — ISBN 5-308-00052-2 стр. 474, 377, 228—229, Щавелева Н. И. // Древняя Русь в «Польской истории» Яна Длугоша . (Книги I—VI): текст, перевод, комментарий — г. Москва: Памятники исторической мысли, 2004 г. — 493 с.: ил.; 22. — (Древнейшие источники по истории Восточной Европы / редкол.: акад. РАН В. Л. Янин (отв. ред. и др.). Часть текста парал. на рус. и лат. яз. — Библиогр.: с. 453—461, в тексте и в подстроч. прим. — Указатели: с. 463—494. — 800 экз. — ISBN 5-88451-135-3. Гайдай Л. // «Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях».- м. Луцьк: вид. «Вежа», 2000 р. Антонович В. Б., «Древности Юго-Западного края. Раскопки в стране древлян» («Материалы для археологии России», № 11, г. , 1893 г.). Третьяков П. // «Восточнославянские племена», 1948 г. Древляни (деревляни) // Довідник з історії України . За ред. І. Підкови та Р.Шуста.- : Генеза, 1993. Орлов А. С., Георгиева Н. Г., Георгиев В. А., Древляне // Исторический словарь. 2-е изд. , 2012, с. 170.

Посилання

Карта розселення народів Європи в IX ст. Тайна Древлянского княжества Коростень — отец городов славянских, korosten.biz