Князь Володи́мир Фе́дорович Одо́євський — російський письменник і мислитель епохи романтизму, один з основоположників російського музикознавства. У 1823-1825 роках голова юнацького товариства любомудрів. Видавець ряду журналів і альманахів. З 1846 року - директор Румянцевського музею. В середині 1840-х років перейшов від літературної до громадської діяльності, набув популярності як філантроп. Камергер (1836), гофмейстер (1858), сенатор (1861).
Як письменник і мислитель, князь Одоєвський довгий час перебував під впливом Гофмана і Ф. В. Шеллінга. Захоплювався окультними вченнямиА. Б. Ботникова. Э. Т. А. Гофман и русская литература: первая половина XIX века. В-во Воронезького університету, 1977. С. 82., за що отримав прізвисько «російського Фауста»Муравьев В. Русский Фауст // В. Ф. Одоевский. Последний квартет Бетховена. -Москва, 1982.. Відомий як майстер фантастичної романтичної повісті, одним з перших в Росії експериментував з жанром утопії (4338-й рік), продовжував традиції просвітницької сатири.
Походження Останній представник князівського роду Одоєвських — однієї з старших гілок Рюриковичів. Його батько Федір Сергійович (рідний брат ) був онуком князя , президента в правління Єлизавети Петрівни. Від однієї з дочок Івана Васильовича походить Лев Толстой. Згідно з поширеною версією мати, Катерина Олексіївна Філіппова, походила з кріпаків. Проте в дійсності вона була дочкою прапорщикаЛукьянова Ирина. Блаженны чистые сердцем./Журнал «Русский мир.ru» / 2014 / Серпень//https://russkiymir.ru/media/magazines/article/146967/. Її мати, Авдотья Петрівна Філіппова мала будинок на , кілька слуг і спадщину. Катерина Олексіївна володіла французькою мовою і вміла грати на фортепіано. Однак через незнатне походження вона не змогла набути підтримки серед знатних родичів чоловіка.
Батько Володимира помер, коли йому було чотири роки. Залишившись сиротою в ранньому віці, Володимир виховувався в будинку опікуна, двоюрідного дядька по батьківській лінії, генерала .В. Ф. Одоевский на страницах «Белого города» Жив у Москві на непарній стороні , де його батькові належали практично всі будівлі.
Після смерті чоловіка мати Володимира одружувалася двічі, вдруге — з поручником Павлом Сєченовим, який погано до неї ставився. Якийсь час до другого шлюбу вона з сином жила в маєтку його діда, Сергія Івановича Одоєвського, але, коли він незабаром помер, маєток виявилося під опікою знайомої його бабусі по материнській лінії, генеральші Горпини Глазової, яка обклала Володимира боргами. Після виходу з пансіону Володимир віддав борги Глазовій і оселився в маєтку діда під Костромою, майже розорений.
За свідченнями сучасників, Одоєвський не надавав значення своєму князівському титулу і походженню від правителів удільних часів, чим дивував аристократів, які заздрили давності його родуLib.ru/Классика: Сологуб Владимир Александрович. Воспоминания.
Життєпис
Перший московський період Життя і творчість Одоєвського ділиться на три періоди, межі між якими більш-менш збігаються з його переїздами з Москви в Санкт-Петербург і назад.
Перший період відноситься до життя в Москві, в маленькій квартирі в в будинку свого родича, князя Петра Івановича ОдоєвськогоСпогади М. Погодіна 13.04.1869 — «В память о князе В. Ф. Одоевском». Одоєвський тоді навчався в (1816-1822). Значний вплив на світогляд мала дружба з двоюрідним братом О. І. Одоевським. Як він зізнався у Щоденнику студента (1820-1821), «Олександр був епохою в моєму житті». Його ім'я залишилося на золотій дошці пансіону, разом з іменами: Жуковського, , Тургенєва, , .
В 1823 році, подібно до інших , поступив на службу в . На квартирі В. Одоєвського збирався гурток «Товариство любомудрості», створений під впливом шеллінгіанських ідей професорів і Д. М. Велланського, які викладали в пансіоні. Серед постійних членів цього гуртка були , , І. В. і П. В. Киреєвські, В. К. Кюхельбекер. Регулярно відвідували засідання А. С. Хом'яков і М. П. Погодін. Збори гуртка проходили в 1823-1825 роках і завершилися його розпуском після повстання декабристів.
У ті ж роки Одоєвський пробує свої сили на літературній ниві: разом з Кюхельбекером видає альманах «» і пише роман «Ієронім Бруно і П'єтро Аретіно», що залишився не завершеним. У 1826 році він переїхав у Санкт-Петербург, де одружився з Ольгою Степанівною Ланською (1797-1873), дочкою гофмаршала Степана Сергійовича Ланського, і поступив на службу в Міністерства внутрішніх справ. Наприкінці 1820-х років отримав придворне звання камер-юнкера.
Петербурзький період В роки своєї петербурзької служби Одоєвський редагував «». Він використав зв'язки в цензурному відомстві, щоб виклопотати дозвіл на відновлення видання «Вітчизняних записок». Приблизно до цього часу належить участь Одоєвського в , підготовка тритомника зібрання творів, який побачив світ у 1844 році і залишається досі не перевиданим.
У своєму будинку в подружжя Одоєвських тримали літературний салон. У них збиралися відомі письменники і музиканти, причому не тільки вітчизняні, але й приїжджі; одного разу виступав навіть сам Ліст. Будинок Одоєвських був відомий гостротою і своєрідністю страв, що подавалися. «На середині його столу, — згадує сучасник, — завжди стояла ціла батарея всіляких соусів, зібраних зі всієї земної кулі, які ми інакше не називали, як отрутами, до такої міри вони були сильні»Записки В. А. Інсарського. Ч. II. СПб., 1888. С. 307—310.. У 1844-45 рр. Одоєвський опублікував деякі зі своїх рецептів у «лекціях з кухонного мистецтва», що видавалися як додаток до «Літературної газети» під вигаданим ім'ям професора ПуфаКухня. Лекции господина Пуфа, доктора энциклопедии и других наук о кухонном … — Одоєвський В. Ф., Лазерсон І. І. — Google Книги.Весь занурений в свої твори, Одоєвський використовував своє дозвілля на вивчення хімії, і ця пристрасть до природничих наук дуже накладно відгукувалася на його приятелях: він раз на місяць запрошував нас до себе на обід, і ми вже заздалегідь страждали шлунком; на цих обідах подавалися до страв якісь придумані самим господарем хімічні соуси, до того огидні, що навіть тепер, майже через сорок років, у мене шкребе на серці при одній згадці про них.
Для другого періоду творчості Одоєвського характерне захоплення містичними вченнями, насамперед масонськими мудруваннями Сен-Мартена, середньовічною натуральною магією і алхімією. На цей час припадає розквіт його літературної творчості. Він пише романтичні та дидактичні повісті, казки, публіцистичні статті, співпрацює в пушкінському «Современнику» і «».
В незакінченому утопічному романі «4338-й рік», написаному в 1837 році, князь Одоєвський, як вважається, першим передбачив появу сучасних блогів та Інтернету. У своєму творі Одоєвський описує світ, де «між знайомими будинками влаштовані магнетичні телеграфи, за допомогою яких люди, що живуть на далекій відстані, спілкуються одне з одним».
Підбиваючи підсумок своїм літературним заняттям, Одоєвський випустив збірку філософських есе й оповідань під загальною назвою «Російські ночі» (1844). Як обрамлення використана філософська бесіда між кількома молодими людьми. Найбільш примітні оповідання «Останнє самогубство» і «Місто без імені», що описують фантастичні наслідки, до яких призводить реалізація закону Мальтуса про зростання населення в геометричній прогресії, а творів природи — в арифметичній, і теорії Бентама, яка рушієм і метою всіх людських дій вважає винятково корисність.
«Російські ночі», як підсумковий твір Одоєвського, втілили розчарування, яке він відчував у напрямку руху сучасного суспільства і літератури. Місце письменництва в його житті відтепер займає робота на благо суспільства, допомога реальним людям. У 1846 році В. Ф. Одоєвський був призначений помічником директора Імператорської публічної бібліотеки і директором Румянцевського музею.
Ще в 1840-ві роки Одоєвський поступово розчарувався в містицизмі, визнав цінності новоєвропейського природознавства і почав активно пропагувати ідеали народної освіти. Найбільшу активність він розвинув на цьому терені вже після повернення в Москву в 1861 році, куди він переїхав разом з Румянцевським музеєм і на чолі його. Одночасно він був призначений сенатором в один з московських департаментів.
Князь Одоєвський, бувши членом гуртка великої княгині , гаряче вітав скасування кріпосного права, тюремну реформу, введення суду присяжних«Русский архив», 1874, № 7. та інші великі перетворення. Вітаючи полегшення цензурних правил в 1865 році, він наполегливо висловлювався проти взятої з наполеонівської Франції системи застережень і ратував за скасування безумовної заборони ввезення в Росію ворожих їй книг.
Князь Одоєвський зберігав різнобічні інтереси до самої смерті. Так, в кінці життя він зацікавився стенографією і почав складати «Керівництво для поступового вивчення російського скоропису».
В останні (московські) роки життя Одоєвський подружився зі священиком і дослідником давньоруської церковної музики , який за рекомендацією Одоєвського очолив новостворену кафедру в Московській консерваторії. Отець Димитрій посповідав і причастив В. Ф. Одоєвського перед смертю.
Похований останній князь Одоєвський в Донському монастирі (фото могили). Після себе він не залишив ні дітей, ні будь-якого статку. У хворобі його підтримувала вірна і турботлива дружина Ольга Степанівна. Після його смерті вдова передала книжковий архів чоловіка в Імператорську публічну бібліотеку, музичний (ноти, рукописи про музику, ) — у Московську консерваторію. Ці предмети стали ядром музею Московської консерваторії.
У Москві Будинок у Москві біля — на перетині з , один з будинків батька Одоєвського. Колись вся ліва, непарна сторона Малого Козловського провулка становила одне володіння, яке в 1804 році придбала дружина князя Ф. С. Одоєвського. В 1895 році для благодійних цілей побудували два будинки: Ксенієвський (№ 1, арх. М. К. Геппенер) і Долгоруковський притулки (№ 3, арх. Д. В. Шапошніков). В 1919-1922 роках тут знаходилася Академія повітряного флоту. Будинок Авдотьї Петрівни Філіппової (бабусі Одоєвського по матері) в Пречистенській частині в 2-му кварталі № 137, у приході священномученика Власія (згорів під час навали Наполеона). Будинок Горпини Петрівни Глазової (з 1819 р жив частково). Будинок діда Сергія Івановича Одоєвського (до 1811 г.) біля церкви Сергія в Крапивниках. З 1816 року — в будинку при Московському пансіоні на розі Тверської і Газетного (не зберігся, знесений, нині на його місці Будівля Центрального телеграфу), іноді жив у матері до 1819 року в Пречистенській частині, біля Старої Конюшенної. В 1822-1826 роках працює в Московському архіві Колегії закордонних справ (Хохловський провулок), живе в Газетному провулку 3, в будинку двоюрідного діда Петра Івановича Одоєвського, який перейшов племінниці, Варварі Іванівні Ланській. Тут по суботах збиралося Суспільство любомудростіКнязь В. Ф. Одоєвський у критиці і мемуарах. Буває в будинку С. М. Бегічева на Мясницькій, де жив Грибоєдов; у будинку на Великій Дмитрівці в гуртку Раїча, в Кривоколінному провулку у Веневітінова, на Тверській, 14 у Волконської. З 1867 р — на Остоженці на розі з Кримською площею в колишньому палаці Олени Павлівни (арх. Жилярді). Тепер на цьому місці Дипломатична академія МЗС. В 1864-1869 роках — Смоленський бульвар, будинок № 17 — жив і тут же помер. Тут у нього бували І. С. Тургенєв, Л. М. Толстой і П. І. Чайковський. Будинок є пам'яткою федерального значення
в Санкт-Петербурзі 1826–1838 — будинок Ланського — Мошков провулок, 1аПетербург історія Мільйонної вулиці | Я — петербурженка , за іншими данимиМільйонна вул. 20 — Прогулянки по Петербургу — Мошков провулок, 3 (Мільйонна вул, 23)Т. А. Соколова. «Палацова набережна» або Мошков провулок, 5 (Мільйонна вул, 25)В. С. Ізмозік. «Пішки по Мільйонній». 1838-1841 — Будинок Серебряникова — набережна р. Фонтанки, 35; 1841-1844 — будинок Шліпенбаха — Ливарний проспект, 36; 1846–1861 — прибутковий будинок А. В. Старчевського — Англійська набережна, 44.
Одоєвський і музика