Паротягобудування — історична галузь транспортного машинобудування, що спеціалізувалася на виробництві тягового рухомого складу для залізниць на паровій тязі. У середині XX століття паровозобудівні підприємства в передових країнах були переорієнтовані на виробництво продуктивніших локомотивів — тепловозів і електровозів.
Історія У 1845 на Олександрівському заводі випущений перший російський паротяг Велика Російська енциклопедія: У 30 т. / голова наук.-ред. ради Ю. С. Осипов. Відп. ред С. Л. Кравець. Т. 9. Динаміка атмосфери — залізничний вузол. — М.: Велика Російська енциклопедія, 2007. — 767 с.: Іл.: Карт. (Стаття «Залізниця») .
На початку XX століття заводи Росії повністю задовольняли потреби залізниць Російської імперії в паротягах. В одному лише 1906 року випущено понад 1300 паротягів. Паровозобудування вийшло на лідерські позиції по застосуванню наукових і технічних розробок в серійному виробництві.
Збиток, завданий залізничному транспорту в роки Громадянської війни, змусив розмістити в 1920 році замовлення на виробництва 1200 паротягів за кордоном, головним чином на заводах Німеччини та Швеції. Організацією замовлення паротягів за кордоном відала Російська залізнична місія на чолі з Юрієм Ломоносовим.
У 1930-1936 роках розпочато серійний випуск нових потужних паротягів серій ФД, СО, ІС. Останньому навіть присвоєно в 1937 році Гран-прі на Всесвітній виставці в Парижі.
В СРСР існувала наукова школа в області паротягобудівництва та конструкції паротягів, яка давала можливість вирішувати найважливіші питання по конструкції та теорії паротяга. Серед вчених і практиків заслужений діяч науки і техніки професор І. І. Миколаєв.
Примітки