Лази́ — село в Україні, у Мукачівському районі Закарпатської області. Входить до складу Нижньоворітської сільської громади. До 2020 року центр сільської ради.
У селі 295 будинків, у яких проживає 1100 осіб. В селі є Лазівська загальноосвітня школа I—II ступенів, дитсадок, фельдшерсько — акушерський пункт, сільська рада, бібліотека, сільське відділення зв'язку, АТС (автоматична телефонна станція). У селі 2 храми — православний і греко-католицький.
Географія, топоніміка Розташоване за 10 кілометрів від районного центру — смт. Воловець. Село лежить у підніжжі гір Бескидів між двома перевалами Верецьким і Менчул. По території села, з півночі на південь, протікає річка Лазівчанка. Лази межує з селами Воловецького району: Верхні Ворота, Завадка, Верб'яж, а також із селами Сколівського району Львівської області: Жупани, Верхнячка.
Назва села відноситься до дуже поширених по цілим Карпатам.Є вона і у Івано-Франківській області,і на території Польщі(колись населене українцями).
Загальна площа села 1003 га. Найбільшими урочищами є Вериліське, Кобза, Щербів, Ліпівка, Павлово, Мадярчина, Медвежово, Тінь, Кут, Маринцьова скала.
Вулиці називаються потоками по давньому руслу річки, а саме: Дербаліський, Матоліський, Романіський, Вершанський, Зарічна вулиця.
Історія В 1884 році на схилі Медвежої гори виявлено бронзовий скарб. у якому нараховувалося понад 200 предметів. В колекцію Т.Легоцького потрапило 111 предметів. Тут же в 1929 році знайдено ще три предмети. В околицях села в 1886 році виявлено бронзовий скарб з восьми предметів. Всі знахідки датуються епохою пізньої бронзи — раннього заліза.
У XIII ст. територія нашого гірського краю — Верховини була вкрита густими, мало прохідними лісами і була слабо заселена. Вона відносилася до угорських володінь, подарованих угорським королем окремим феодалам. На ці території землевласники завозили закріпачених селян, які вирубували ліси, готували пасовища, розводили пасіки, полювали, будували житла.
У поселення завозили кріпаків селян, а також з дозволу короля туди переселялися німецькі, австрійські колоністи, які володіли різними ремеслами. Особи, які привозили у ці поселення селян — кріпаків по договору з королем, землевласником, називалися " солтисами ", " кенезами ". Деякі з них управляли поселеннями. Ці королівські договори називалися кенезькими листами. Так виникли кенезькі поселення.
Село Лази походить від назв лази — луки, сінокоси — косниці і т. д. В старих географічних картах село Лази названо " Тимшор ". Слово " Тимшор " походить від румунського слова " тимшори — пасбище ", пасло. Перша згадка про село є в документах 1600 року з такою ж назвою, що підтверджується кенезьми листами (договорами), а отже й кенезькими поселеннями.
Перші прізвища поселенців Лазів теж пов'язані з назвами полів і пасовищ, земельних наділів, якими вони володіли. Це назви Погар, Крупини, українські (галичанські) Прокопова, Павлова, Козакова і т.д. Прізвища перших поселенців нашого села були Чурило і Ігнат. Місцевість Чурилово знаходиться по лівій стороні дороги вул. Центральна при в'їзді в село.
Село на відстані більш як 1000 км від Румунії. За розповідями предків відомо, що приблизно в XVII ст. румунське плем'я випасувало свою худобу, вівці в горах " Трансильванії " через Мараморош і остання станція пасла їх була Лази, звідки вони поверталися вкінці літа через Канору — Скотарське — Гукливе через Воловець, Міжгір'я до Буковини. Між Воловцем і В. Воротами є гора «Менчул», це слово румунське, означає в перекладі — гора. Все це підтверджує, що тут були румуни. Поселенці були змішаним населенням і хорвати, угорці, шваби, німці. З хорватів тут залишилися прізвища: Радич, Ференц, Матола, з швабів — Дербаль і т. д.
Десь у XIV—XV столітті в селі була збудована дерев'яна церква (біля старого кладовища). Але під час великого урагану вона була зруйнована. Дзвони переніс вітер на значну відстань. Хрест з купола, за переказами старожилів, опинився на протилежному боці села. Саме на цьому місці спочатку було збудовано дерев'яну, а згодом кам'яну церкву, яку збудували у 1902 році. Вона ввійшла в історію села під назвою Свято — Михайлівська.Легенда про перенесення під час бурі хрестів з церков,що суперечить законам фізики,надзвичайно поширена по Закарпаттю.Подібну легенду старожили розповідали в с.Ялове,в с.Тюшка та в інших селах.Витоки цієї легенди слід шукати в часах короля Матяша Корвіна,якому корона,за легендою,з неба впала на голову і він у 18 років став королем.Цим стверджувалось божественне походження влади короля.Легенди про перенесення в повітрі на значну віддаль дзвонів, хрестів з церков мають сакральне,божественне значення,бо церква - не проста споруда,її спорудження залежить від Промислу Божого.
Церква Св.Михайла з 1902 року була греко-католицька, 1936 року в селі православних не було.З 617-ти жителів греко-католиків було 571,євреїв 36,чехів і словаків -7.Ці дані станом на 1936 рік.
Трохи пізніше відкрилися церковні початкові школи, у яких священики і дяки вели навчання старослов'янською «русинською» та угорською мовах.
В березні 1241 року, через Н. Верецький перевал, монголо — татари під проводом Хана Батия, напали на Угорщину, прийшовши з війною через Київську Русь. Два роки загарбники грабували наш край. Були спалені села, церкви нашої Верховини. Знаходились монголо — татари і в нашому селі.
У 1280 р. галицький князь Лев одружився з дочкою угорського короля Констанцією,отримав як посаг і 40 років володів Березьким комітетом і Мукачівським замком. У 1526 році турецький султан Сулейман Великий розгромив війська угорського короля Людовика II в битві під Мохачем. Внаслідок угоди мадяр із Габсбургами у 1867 році. була створена Австро — Угорська монархія.
У 1848 році в Австро — Угорщині було скасоване кріпосне право (панщину). Селяни — кріпаки частково одержали землю. Пожвавилося сільськогосподарське виробництво. Почало розвиватись картоплярство. Вирощували буряки, бобові й зернові культури. Інтенсивного розвитку набирала торгівля. Влаштовувалися ярмарки, торги в Мукачеві, Н. Верецьких, у сусідній Галичині в с. Сможе.
У 1726 р. Мукачево потрапило до володінь австрійського єпископа графа Лотара Ервіна Шенборна, а з 1728 р. — до його племінника Фрідріха Карла Шенборна. Утворилася Мукачівсько — Чинадіївська домінія (об'єднання), власниками якої довгий час були Шенборни. Від Берегова до Верецького перевалу всі земельні угіддя, ліси, села були підпорядковані цій домінії.
В Лазах одна чверть землі була у володінні графа Шенборна, німця із Відня. Він розводив багато овець і великої рогатої худоби. Домінія Шенборна,адміністративним центром якої було Чинадієво,сталабагатогалузевим товарним підприємством,яке добре функціонувало і проіснувало до розпаду Австро-Угорщини в 1918 році.Частина сім,ї Шенборнів виїхали в Австрію,інші лишились в Чехословаччині.. Камінні будови в селі продав єврею Готесман Цалко, який відкрив власну корчму в результаті того більшість господарів лишились свого майна. В цей час були три єврейські сім'ї в селі.
Близько 1800 року в Лазах були 2 водяні млини, один біля Дербаліського потоку, інший — в Матоліському. В урочищі Касинцьово було споруджено молочну ферму, куди із Швейцарії завозилися нові породи корів.
У 1750 р. на Верховині не вродила нива. Щоб прозимувати худобу, селяни змушені були знімати солом'яну покрівлю з хат. Багато тварин загинуло. З літописів відомо, що багато селян помирало від голоду. Щоб врятуватися, окремі з них виїжджали в Угорщину, Галичину, Молдавію. Села Верховини наполовину опустіли, обезлюднились. Така доля спіткала і Лази. Це був трагічний час для верховинського народу.
У 1868 р. школи були виведені з-під контролю церкви. За реформою у Лазах була створена початкова школа з терміном навчання 3 роки. У Н. Воротах діяла неповна середня школа (горожанська) з терміном навчання 6 років. Адміністративну роботу в селі виконували сільські управи на чолі із старостою села.
Лази завдяки грунтам і працелюбності людей не належали до найбідніших в районі.Таку "почесну" роль відводили Канорі і Буківцю. У 1704 році в Лазах Олександр Дзямко мав 2 коней,4 воли,3 корови,40 овець,5 свиней,2 вулики бджіл.Дзямків було семеро братів,і кожен мав близько того,що й Олександр.Про це пише історик тих часів Антоній Годинка,він наводить такий факт.
В інтересах панівних класів угорський уряд почав проводити нову аграрну політику. Остання урбаріальна реформа Марії-Терезії була проведена в 1764-1772 роках..Для селянина визначався мінімальний наділ землі - телек(.Дві пожонські милі,або 1 гольд - близько 10 гектарів).Але звичайно на повний наділ землі не вистачало,і селянин мав половину,четвертину ,восьму частину або і менше.Деякі взагалі не володіли землею.За користування землею селянин мав відпрацьовувати на пана 2 дні в тиждень.За рік виходило 52 робочі дні,якщо селянин працював власними кіньми або волами.Або 102(!) дні без них.Крім того,селянин мусів рубати і привозити пану дрова,а за це дозволялось збирати гілки і хмиз для себе.Коли пани полювали,селянин три дні мусів бути загонщиком звірів(гайчаком).Така була "ласка" Марії-Терезії.Документ про реформу("Урбарій") був виданий на всіх мовах імперії,в т.ч. і на русинській,але не всі могли його прочитати(і зрозуміти).
З XVIII століття селянами управляли старости сільської управи села: Штайнберг, Дербаль П., Григи І., Дербаль Ф., Понзель І., Матоли В., Гафинець В., Биркович І., Дербаль М. З того часу служили громаді села священики: Галактович, Грибовський, Кадар, Лар, Ченгері. Священик Ченгері служив в нашому приході села до 1948 року. Школа села знаходилась в приміщенні, де в даний час розташована шкільна їдальня. В ті часи тут проживали священики і знаходився клас для навчання сільських дітей.
Вчителями при початковій школі села, які працювали в різні періоди, були: Куштан, Ласов, Коцан, Шпонтак, Халанський, Поцко, Фегир, Попович, Сличко, Порохнавець, Коштура. Порохнавець В. М. працював завідувачем районної освіти в районі. Сличко Ю. О. працював в нашому селі до 1975 року, родом із села В. Ворота.
Халанський був родом з Галичини, працював в нашому селі з 1919 по 1938 рік. Про нього в старожилів села є відгуки як про високо освіченого педагога і культурного діяча.
На початку XX століття багато лазівчан, шукаючи легшої долі, емігрувало в Америку. Чимало земляків воювало на фронтах Першої світової війни. Це Ю. Дербаль, І. І. Понзель, В. Ф. Щерецький, М. Ф. Щерецький, Ф. Ф. Дербаль. Воювали вони на боці Австро — Угорщини проти Росії. Частина з них була взята в полон під Києвом. Серед них був і наш односельчанин Понзель І. І., який знаходився в полоні в Дарниці, під Києвом, з 1914 по 1917 рр.
У другій половині вересня 1914 року російська армія прориває фронт у Галичині і з боями через Н. Верецький перевал проходить через наш район. Бої велись в районі Н. Верецькі та Воловець. Фронт закінчився на Закарпатті на початок 1919 р.
Недалеко від с. Підполоззя, біля річки Латориця, знаходиться кладовище похованих російських солдатів, які загинули тоді в боях під час Першої світової війни.
Позитивні зміни стались на Закарпатті і в нашому селі після Жовтневої революції в Росії. В Угорщині теж вибухнула революція, влада перейшла до рук Угорської Народної ради. Було проголошено Угорську демократичну республіку. Австро — Угорська монархія розпалася. В Галичині було утворено Західно-Українську республіку. На Закарпатті утворилися три народні ради: Пряшівська, Ужгородська, Хустська.
Територія Закарпаття з половини 1919 року опинилась в складі Чехословаччини. Змінився соціально — економічний і культурний розвиток на селі. Було створено земельні комітети, проводилась аграрна реформа. Земельна реформа Чехословаччини передбачала виділення землі на користь безземельних та малоземельних селян. Конфіскації підлягали земельні ділянки вище 150 га сільськогосподарських земель та 250 га всіх земель. Не підлягали конфіскації тільки державні землі сільських общин. Але не всі селяни могли отримати землю, наділ землі отримували ті, хто міг заплатити за землю та мали чим її обробити.