Український допомоговий комітет в Бересті — харитативна організація (за визначенням краєзнавця В. Леонюка), створена влітку 1941 року з метою захисту інтересів тамтешнього українського населення в умовах загарбання міста та Берестейського краю Нацистською Німеччиною, а так само для поборення «польського засилля». УДК повнив чинності як репрезентаційна установа, поряд з аналогічними російською та білоруською організаціями (всі вони постали із Комітету допомоги корінному населенню), й поділявся на кілька секцій.
В німецьких документах літа-осені 1941 р. завважується значна активність українців в місті (хоча ті становили у нім меншість), надто після адміністративного приділення області до решти українських земель, і посилення підо впливом ОУН(б) пропаганди незалежності. Звісток про сам комітет лишилось, щоправда, обмаль. Не вцілів навіть статут. Орган очолив Олександр Гнатів. Заступником обрали Івана Микиту, потім Івана Гнойового. В різні періоди до складу УДК входили Олександр Сорока, Сергій Тарасюк, Борис Олексіюк, Іван Кобилко, Василь Яців, Петро Шалупчук, Григорій Рева, й Володимир Криницький (як секретар та глава правничої секції). В грудні 1942 Гнойового замістив громадський діяч .
Зусиллями комітету в січні 1942 р. були відкриті 3-літня технічна та 2-річна реміснича україномовні школи (українцям, як і всім слов'янам, німці відмовляли у праві здобувати вищу освіту, а лиш середню). Перша мала попервах електрично-механічне і шляхово-будівельне відділення (згодом тепло-електричне, механічне, архітектурно-будівельне і дорожне), 2-га — ковальсько-слюсарське для парубків та курси крою, шиття й трикотарства для дівчат. Обидва заклади станом на весну 1942 р. налічували звиш 250 учнів та учениць, а їхнім директором був І. Гнойовий. УДК спричинився до відкриття в Бересті трьох українських початкових шкіл і вчительських курсів. Було відновлене товариство «Просвіта» (з травня 1942), почали діяти клуб української молоді й театр мініатюр, що виїжджав із гастролями по всьому західному Поліссю (директор — Всеволод Кольчак, музичний керманич — Наталія Шийко). Значним тиражем виходив тижневик «Наше слово». За грошової підтримки його членів розгорнула душпастирську працю автокефальна православна церква, 14 грудня 1941 р. постала берестейська Українська церковна рада. Рівно ж почалась кампанія по переоформленню документів місцевого українського населення, що раніш, на переконання членів УНК, з тих чи інших причин було неправильно записано поляками, білорусами або навіть «тутейшими». Жодними політичними правами комітет, втім, не обладував.
На початку 1943 р. німецька окупаційна адміністрація розгорнула відверто антиукраїнську нагінку: низку членів органу нацисти розстріляли, напровесні припинили роботу українські школи, невзабарі й сам УДК був зліквідований. Берестейський ґебіт в лютому 1944 року увійшов до складу генеральної округи Білорусь у рамках Рейхкомісаріату Остланд і ще кілька демісяців залишався під чужинецьким пануванням, аж поки не був звільнений Червоною армією. За оцінкою дослідника Леоніда Лича, в період війни було зроблено чимало для розвою української ідентичности на Берестейщині.
Див. також Леонтій Квартирук
Коментарі
Примітки
Джерела