Кура́шівці — село в Україні, у Мурованокуриловецькій селищній територіальній громаді Могилів-Подільського району Вінницької області. Населення налічує 720 осіб.
До 2020 адміністративний центр Курашовецької сільської ради, котрій були підпорядковані села Посухів, Балківка, Дігтярка. Знаходиться за 15 км від адміністративного центру селищної громади Муровані Курилівці та за 18 км від залізничної станції Котюжани. Пам'ятна дата села Курашівці — 28 серпня, день села; день сел Посухів, Балківка, Дігтярка — 21 вересня.
Землекористування Загальна площа населених пунктів сільської округи становить 489,9 га, зокрема: Курашівці — 297,1 га Посухів — 165,9 га Дігтярка — 12,9 га Балківка — 14 га
Земельний фонд сільської ради становить 2 539,4 га, зокрема:
землі новоутворених агроформувань — 1962,0 га запасу — 223,6 га резервного фонду — 231,6 га лісового фонду — 106,3 га водного фонду — 15,9 га
Історія Перша згадка про Курашівці відноситься до 1500 року, але люди жили тут с прадавніх часів.
Неоліт Археологічні розкопки свідчать, що перше поселення на території нинішнього села належить до доби пізнього неоліту, тобто 3 000 років до нашої ери. При археологічних розкопках знайдено 2 кременеві поліровані сокири довжиною 12,5 см, шириною 3,75 см, завтовшки 1 см.
Річ Посполита Згадки про село знаходилися в архівах і стародавніх записахЗібрала та опрацювала документи краєзнавець Джерук Алла Семенівна Допомога старожилів села: Кравець Юстини Тимофіївни, Халуп'як Варвари Родіонівни, Григораш Марії Родіонівни, Булеги Івана Андрійовича, Буцуровської Насті Іванівни, Гикавчук Тодоски Филимонівни, Кушніра Дмитра Мойсейовича, Шевчука Петра Остаповича. у Кам'янці-Подільському, стосовно 1760 року. Цей архів загинув у пожежі 1994 року. Перша згадка про найдавніше поселення в цьому районі Поділля ведеться з 1500 року. Основа села була забудована по дорозі до с. Кривохижинці — «Зруби». У 90 верстах від Кам'янця-Подільського, на дорозі між Снітковом та Мурованими Куриловцями, лежить велике село — Курашівці. Селяни займалися землеробством, але головне заняття була робота з печами — «курилками», де вони робили мечі, списи, ножі, лопати. Людей цих називали «курашами», від чого і пішла назва села.
Навали татар змушували міняти місця поселення. На березі річки Голотавської серед густого лісу засновано було теперішнє село. Згодом на землі прийшла панська Річ Посполита. Пани продавали села, продавали людей. Так в 1550 році пан Миколай Язловецький продав село панові Юрію Копачинському за 150 злотих. У 1623 році Курашівці відійшли до пані Катаріни Богушевої. У 1662 році відомий процес між позивачами Копачинських та Яна Богуша про розподіл земель, де згадується і село Курашівці. Справа між позивачами була вирішена на користь пана Дзєдушицького. А в 1757 році брати Дзєдушицькі розділили свої володіннями на Поділлі. Домінік забрав собі села — Юрківці, Улляшівці, Хоньківці, Нагоряни, Погорілу, Біляни, Татариски, Курашівці. Тадеушу залишилось місто Яришів і села Слобідка та Лядава.
Російська імперія В 1797 році в селі мешкало 325 чоловіків, 363 жінки — українці православного вірування, хлібороби. У 1797 році в селі збудовано церкву святого «Успіння Пресвятої Богородиці», з допомогою поміщика Еразма Собанського, священика Луки Кардасевича та селян. До церковного приходу належав присілок Діхтярка. Великою цінністю церкви була чудотворна ікона Божої Матері. Містилася в чотирияруснім іконостасі, який в 1896 році був поновлений, священиком села Василем Соханевичем (1763—1780) від одного подорожнього із Афону. В часи колективізації ікона була викрадена, і розташування її дотепер не встановлено. У 1822 році володаркою села Курашівці стала Анна Буцька-Совєтнікова з Піхельштейнів. Після її смерті син Олексій Буцький у 1880 році продав село православному панові Сільванському Ананію Федоровичу.
Реформа 1861 року частково дала селянам бажану волю — доводилося платити податки за землю — 25 493 карбованців. Життя в селі проходило мирно і тихо. Управляли селянами брати Буцькі — Олексій та Федір. Панська садиба була запущена і поремонтувати її було вирішено за гроші селян. Наведемо матеріал викупу«О ремонте имения Буцких крестьянами».:
Страйк 1905 року У 1905 році в селі відбувся страйкБагатотомне видання «Історія міст і сіл УРСР».. Був захоплений панський фільварок, наполовину спалений будинок, забрано землю. Але страйк носив стихійний характер і в червні 1905 року при допомозі війська був жорстоко придушений. Багатьох забрано в солдати, багатьох розстріляно.
На час 1908 року населення с. Курашовець становило 1 961 житель, із них 1 923 православних, 15 католиків, 23 єврея. Оскільки пани Буцькі були бездітні, по смерті панський будинок було викуплено Сільванським Анатолієм Федоровичем. Біля середнього ставу у великому парку височів його маєток, який потопав у фруктовому садку. Фільварок заново був відбудований. У пана було двоє дітей: дочка Олена, яка трагічно загинула під час прогулянки на коні, та син Жорж — у революційні події зник із селаУ 1960 році він приїжджав у село, розпитував про тих селян, які служили в батька.. Лишень частина селян мала худобу. Врожай становив 6—7 цнт/га. У березні більша частина дорослого населення залишала село, шукаючи заробітків. Йшли в Бессарабію, Херсон, Крим. Панські землі були на найкращих ґрунтах, а селянські — на найгірших. Звідси і пішли назви: «солонець» — погані солоні ґрунти, «кринички» — завжди мокро, «кучміни» — обробляли землю кучками, «дубина» — люди розкорчовували ліси для обробітку землі. Важка праця на цукроварнях, обробіток землі, виготовлення конопляного прядива на білизну та одяг, свиту, полотняні штани, постоли. Люди жили і працювали 3 дні на пана, а 3 дні на себе.
7 (20) листопада 1917 року, відповідно до Третього Універсалу Української Центральної Ради, увійшло до складу Української Народної Республіки.
Комуна Після жовтневого перевороту 1917 року пан Сільванський виїхав з села. Залишився один управитель, який згодом утік. Селяни першим розділили поле, яке має назву «Захват». Згодом до села повернулися колишні фронтовики: Петро Булега, Микита Савчук, Яким Кирилюк та ін. У 1920 році створено комітет незаможних селян (комнезам) — КНС. Голова — Яків Равлович Саміляк. Члени комітету: Сауляк Василь Федорович, Гричина Григорій Васильович, Власюк Варвара Іванівна, усього 153 члени. Згодом кількість їх зросла до 201. За національністю: 107 українців, 9 росіян, 78 євреїв, 4 поляки, 3 латиші.
У 1922 році було організовано комуну. До комуни увійшло 14 сімей: Якова Кушніра, Івана Савчука, Степана Власюка, Тимофія Овчарука та інших. Загони з Чорного яру під проводом Євгена Овчарука не давали спокою комунарам, перебили комуну села «Татариски». Комунари орали, сіяли, збирали невеликі врожаї, надавали допомогу бідноті. Держава допомагала комунарамДержархів. Витяг із протоколу: «Гроші предоставлені комуні „Іскра“, голова Н. Савчук, у сумі 12 червонців (1 червонець — 304 рублі). Ітого: сума 3649 рублів на покупку ячменя і фасолі для виконання обов'язку в 1923 році…»Держархів. Розписка голови комуни М. Савчука: «Я, уполномочен с/х коллектива Савчук М. И. на основании протокола общего собрания от 26 марта 1923 года, и доверенности названного коллектива от 26 марта м7». Дано сие обязательство Подольскому земельному управлению в том, что полученную мною сумму, у к-стве 12 червонцев, для указанного коллектива. Обязуюсь до 1 октября 1923 г. Настоящее свидетельство составлено в двух экземплярах. Подпись"..
У 1921 році створено партосередок і первинну комсомольську організацію. Секретар парторганізації — Яким Кирилюк. До бюро входили: Цуркан Тимофій, Мельник Параска, Кирилюк Іван, Лупа Єфрем, Овчарук Микита. Комсомольський осередок очолював Савчук Кифір Тарасович. Першими комсомольцями були: Гладкий Матвій Іванович, Мельник Олексій Іванович, Мисюк Онуфрій В., Савчук Кифір Тарасович, Саміляк Василь С., Поліщук Тодосій, Савчук Федір Іванович, Саміляк Михайло Якович. Комсомольці брали участь ліквідації неписьменності, в організації хати-читальні, сільського клубу. Першого голову сільської Ради — Прокіпа Чорного, не поділивши награбоване, задушили бандити-подільника і тіло вивезли в ліс. Головою став Яков Равлович Саміляк. Членами сільради були: Булега Петро, Печенюк Михайло Григорович, Ганущак Їлесь Андрійович, Боднар Григорій Іванович, Мельник Параска.
У 1928 році на базі комуни був створений колгосп «Іскра», 3 280 га землі, у том числі 2 522 га орної. Першими колгоспниками були: Покляцький Кость, Григораш Микола, Сауляк Кость Филимонович, Гринчук Филимон, Овчарук Микита Григорович та ін. Радянською владою було розкуркулено багато сімей: Халуп'яка Андрія, Халуп'яка Мильона, Кравця Івана, Печенюка Степана та ін. Їх скарбом зміцнювався колгосп «Іскра».
Голодомор 1933 року Страшний голодомор 1933. Був то голод штучний, масовий сталінський геноцид, свідомо спрямований на загублення українського народу. У селі лютував голод. Люди мерли цілими сім'ями, літом, весною їли буряки, лободу, коли цього не стало — їли собак, котів, різних пташок, згодом почалося найстрашніше — канібалізм«…Сільський юнак-сирота Юхтим пішов із села в пошуках роботи, аби мати кусок хліба, у селі Посухів в останній при виїзді хаті його зарізали, закликавши перед цим до хати…». Хоронили маленьких дітей разом з померлими батькамиУ Наумчаків, коли померла мати, батько живу дівчинку положив у труну разом з померлою.. Загинуло більше як 350 чоловік. На цвинтарі, на горбочках без хрестів, встановлено хрест як пам'ять того страшного лиха. В 1936 році за вказівкою органів та за підписами 36 односельчан у Курашівці була зруйнована церква.
Друга світова війна Район був окупований нацистами 17 липня 1941 року. У перші дні окупації створили концтабір. 21 серпня 1941 року нацисти вивели з табору 1500 людей єврейської національності і в лісі розстріляли. Загалом загинуло понад 2000 осіб.
На території району в лісах утворювались партизанські загони, у Михайлівському лісі був штаб. Помилково були скинуті зброя і радистка, яку повісили, у лісі поруч села. Серед партизан були односельчани: Лубов Г. Є., Власюк В. І., Гончарук І. М., Шевчук Ф. О., Саміляк Д. О.
Село в березні 1944 року визволяли воїни:
240-ї стрілецької дивізії, 2-го Українського фронту під командуванням Героя Радянського Союзу полковника Уманського Т. Ф., 133-ї стрілецької дивізії — Казашвілі Ф. П., був смертельно поранений, 237-ї стрілецької дивізії — полковник Пархоменка М. З., 500-го батальйону 159-го укріпрайону — майор Сотніков І. П.
Найбільше постраждала частина села «Боцурівка». У селі Посухів розбомбили церкву разом із людьми, які там заховалися. 25 березня 1944 року було визволено районний центр. 179 чоловіків не повернулися до своїх домівок з війни. На ознаменування їх подвигу у самому центрі села зведено пам'ятник загиблим односельчанам, на плитах якого викарбувано прізвища.
Повоєнні роки У важкі повоєнні роки 1946—1947 на селі залишилися лише старі, вдови з малими дітьми. В колгоспі техніки не було, орали коровами, сіяли вручну, вирощували малі врожаї пшениці і буряка. В 1947 році почався голод, люди їхали в Молдавію, Західну Україну, Польщу, міняти своє добро на хліб, все віддавали за 3—4 кг. Мерзлу картоплю перетирали і пекли хліб, пиріжки, варили макарони. У селі працювали вчительки, медсестри, доярки, ланкові, трактористки, птахівниці, в'язальниці — їх імена розгубилися на переломах історії, але саме вони робили добробут, годували країну, заповнювали засіки добірним зерном.