Християнське богослов'я — у загальновживаному сенсі позначає систему різних богословських дисциплін в рамках християнства, кожна з яких описує різні сторони віровчення і культу.
Традиційно в християнстві під богослов'ям розуміється систематичний аналіз природи, задумів і діяльності Бога як спроба, хоча і неадекватна (у силу обмеженості людських здібностей), говорити про Божу Істоту.
Джерела та методологія В православ'ї головним джерелом богослов'я є Святе Писання і Святе ПереданняМитрополит Макарій Булгаков. Введення в православне богослов'я. Частина перша. Гл. 4 «Джерело, допомога і метод…», причому Святого Писання (Біблія) є найважливішою формою (частиною) Святого ПереданняДавыденков О. В.Катехизис. Часть первая. Понятие о Божественном Откровении. Священное Писание — наиважнейшая из форм Священного Предания Епископ Александр (Семёнов-Тян-Шанский). Православный катехизис. Божественное Откровение. (Священное Писание и Священное Предание) .
У католицизмі Святе Писання і Святе Передання є двома різними способами передачі Божого Слова, причому Святе Письмо не входить до складу Святого Передання. Православні і католики самим головним засобом передачі Священного Передання, включаючи його недокументовані і невідчутні аспекти, вважають досвід причастя Христа у Святому Дусі — участь у діяльності Церкви, причому віра стоїть вище розуму.
Головним фундаментальним джерелом офіційного протестантського богослов'я є Святе Письмо — Біблія. В якості допоміжних джерел розглядаються Святе Передання, розум й досвідРэй Даннинг. Благодать, вера, святость. Веслеевское систематическое богословие. СПб: Библия для всех, 1997. 598 стр., тв.пер. ISBN 5-7454-0139-7.
Бажаючі глибше займатися богослов'ям поступають на навчання в спеціалізовані навчальні заклади — семінарії, духовні академії, біблійні коледжі й інститути, або на теологічні факультети університетів, де отримують фундаментальні богословські знання, вивчають історію розвитку богословської думки.
Історія У зв'язку з тим, що протягом християнської історії завжди існували різні підходи до богословської науки, богослов'я ніколи не було і не могло бути єдиним. З часом ця ситуація ускладнилася появою все більшої кількості конфесій, деномінацій, течій і богословських шкіл/напрямів.
Сучасне християнське богослов'я розпадається за конфесійною ознакою на богослов'я Церкви Сходу, православне — церков візантійської традиції, міафізитське Давньосхідних церков, католицьке богослов'я, богослов'я протестантських конфесій, в тому числі євангельських деномінацій та інших.
Галузі (дисципліни) богослов'я
Основне (фундаментальне) або систематичне богослов'я Апологетичне богослов'я (апологетика) — обґрунтування віровчення за допомогою раціональних засобів Догматичне (догматика) богослов'я (системна інтерпретація догматів віровчення): власне теологія — вчення про Бога, Святу Трійцю христологія — вчення про природу та особу Ісуса Христа пневматологія — вчення про Святого Духа сотеріологія — вчення про спасіння еклезіологія — вчення про церкву есхатологія — вчення про долю світу іконологія — вчення про ікони сакраментологія — вчення про таїнства ангелологія — вчення про ангелів антропологія — вчення про людину хамартологія — вчення про гріх Порівняльне богослов'я — порівняльний аналіз базового віровчення з основоположеннями інших релігій Практичне богослов'я Пастирське богослов'я: гомілетика — теорія і практика проповідницької діяльності катехітика — початкове вчення про віру душеопікування — теорія й практика душепасторської діяльності літургіка — теорія й практика богослужіння Моральне богослов'я — вчення Церкви про моральнону свідомость й моральному поведінку людини (християнська етика) Канонічне право — теорія церковного права Біблеїстика Біблійне богослов'я Текстологія Нового й Старого Завітів — історія тексту Біблії Біблійна історія екзегетика, герменевтика, ісагогіка — методологія тлумачення біблійних текстів Історичні дисципліни: історія Древньої Церкви церковна археологія візантологія історія помісних церков історія конфесії
Віроповчальні тексти різних конфесій
Православна церква Безсумнівно авторитетними віроповчальними текстами в православ'ї є Святе Письмо Старого і Нового Завіту, Ороси (віровизначення або догмати) Вселенських соборів (Нікео-Царгородський Символ віри, догмати про два єства й дві волі у Ісусі Христі, догмат про іконошанування), віровизначення деяких Помісних соборів (Константинопольський собор 879—880 рр, Константинопольський собор 1156—1157 рр., Константинопольський собор 1341—1351 рр.), Сповідання православної віри святителя Григорія Палами, Сповідання православної віри святителя Марка ЕфеськогоАрхиепископ Василий (Кривошеин). Памятники первостепенного богословского значения // Вероучительные документы Православной Церкви. .
Хоча короткий виклад (катехізис) не є цілком органічним для Православ'я, але зважаючи на наявність різних підроблених православних катехізисів для їх викриття, а потім внаслідок приєднання до Православ'я великого числа звиклих до катехізисів католиків за прикладом Римо-католицької й протестантських церков в Новий та Новітній часи створені різні православні катехізиси, що мають різне віросповідне значенняПрот. Г. Флоровский Пути русского богословия — Париж, 1937; 2-е издание (репринт) — Париж: YMCA-Press, 1983; 3-е издание (репринт) — Вильнюс, 1991; 4-е издание (репринт) — Киев: Путь к истине, 1991.:
Катехизис «Православне сповідання кафоличної й апостольської Церкви Східної» святителя Петра (Могили), митрополита Київського (1643 рік), написаний за дорученням та за схваленням усіх православних патріархів Катехізиси «Пространий християнський Катехізис православної кафолічної східної Церкви» (спочатку Преосвященного Філарета (Дроздова) 1823 з подальшими переробками) й «Початки християнського вчення або коротка Священна Історія й короткий Катехізис» (1828) Філарета (Дроздова), митрополита Московського й Коломенського «Православний катехізис» Олександра Семенова-Тян-Шанського), єпископа Зілонського (Париж, РПЦ зарубіжна, початок 1950-х) Катехізм протоієрея Олега Давиденкова, 2000 рік.
Римо-католицька церква Віроповчальними текстами Католицької церкви є постанови семи Вселенських соборів, а також соборів Католицької церкви, визнані нею Вселенськими, булли римських пап.
На відміну від православ'я, в сучасному католицизмі катехізм є органічним викладенням католицької віри.
Відомі католицькі катехізми:
Катехізис Петра Канізія (1554) Катехизм папи римського Пія V (1556) Катехизм католицької церкви, Ватикан, 1992 р. під редакцією Папи Римського Іоанна Павла II та інших.
Лютеранство
«Катехізис» Мартіна Лютера Аугсбургське сповідання віри 1530 р., Аугсбург, Німеччина. Автор: Філіп Меланхтон «Книга Згоди» Катехізис «Короткий виклад Десяти заповідей та молитви Господньої» і великий катехізис Мартіна Лютера (1529) «Катехізис» («Katechizmusa prasty szadei…») Мартинаса Мажвідаса — перша книга литовською мовою (Кенігсберг, 1547).
Реформатська церква
Бельгійське сповідання 1561 року Гейдельберзький катехізис Олевіана і Урсіна 1563 року, Гейдельберг, Німеччина Канони Дордрехтського Синоду 1619 місто Дордрехт, Нідерланди Вестмінстерське сповідання віри 1648 р, Вестмінстерське абатство, Лондон, Велика Британія. Розроблялося протягом 6 років (1643—1649) 151 богословом Вестмінстерського собору — основний документ пресвітеріанства.
Характерні риси окремих напрямків у християнстві
Деякі характерні риси православного богослов'я Православне богослов'я відрізняється від західного богослов'я (теології) тим, що в наш час, після закінчення Вселенських соборів, православні богослови не розвивають істину віри свого головного вченняИгумен Иларион (Алфеев). «Таинство веры». Введение в Православное Богословие. Проверено и исправлено Епископом Александром (Милеант) Париж, 2000. — віровчення — але розвивають лише християнську герменевтику, патрологію, церковну історію, церковну археологію, іконописну архітектуру, мистецтвознавство, філософію, канонічне право та інше; православні догмати лише приписують віруючим, як не можна тлумачити віровчення й філософію, причому православне богослов'я спирається на використання всієї грецької філософії, починаючи з Сократа («грецька віра»).
На відміну від протестантів, для православних «Богослов'я» — це не тільки слово, вербальне вираження, але й ікона, символізація, особливо уявлення Земної Церкви про Церкву Небесну.
Взагалі, особливістю віровчення й теології (інославного богослов'я) західних церков є визнанняИменно признание, так как сами эти спорные символы веры часто не используются. Например, они никогда не используются Греческой католической церковью. Их, будучи кардиналом, часто игнорировал папа римский Бенедикт XVI ними так званих «апостольського» й (псевдо)"афанасьєвського" символів віри, в результаті вихідним моментом є не Батько, як у Нікейському та інших древніх символах віри, й як про те богословствують отці церкви грецької гілки патристики, але єдиний Бог у Трійці, причому «монархія» Батька як єдиного Джерела й Причини явно зменшується. Це заперечуване православними (на відміну від ідей самого Августина при їх правильному тлумачення в руслі догматів православ'я) августиніанське богослов'я, породило визнання католиками істинності твердження, що не є авторитетом у справах віри Карла Великого про те, що Святий Дух йде від СинаВо время похода в Испанию Карл ознакомился с этой умаляющей «монархию» Бога-Отца локальной формулой, введённой только в Испании после обращения готов в кафолическую веру исключительно для непрерывного подтверждения готами их отказа от арианства, и не препятствовавшей евхаристическому общению с испанской церковью лишь при условии её строгого подчинения православному римскому папе, каким был, например, Адриан II, благословивший положившую начало православию в славянских государствах и в Румынии и глаголическому обряду хорватской церкви миссию святых равноапостольных Мефодия и Кирилла. После того, как римские папы всё же согласились с волей королей франков, православный и католический Святитель Григорий Палама, не осуждая католиков, объяснял: «Мы не примем вас в общение до тех пор, пока вы будете говорить, что Дух Святой исходит и от Сына». Воля православных была выражена и на Контантинопольском Соборе 1583 г. постановлением, что «тот, кто, не исповедует сердцем и устами, что… Святой Дух ипостасно исходит только от Отца… да будет анафема», её выражает и Послание Восточных Патриархов о православной вере от 1848 г., говоря, что «единая, святая, соборная и Апостольская Церковь, следуя святым Отцам восточным и западным, как древле, так и ныне вновь возвещает соборно, что сие нововведённое мнение, будто Дух Святой исходит от Отца и Сына, есть сущая ересь, и последователи его, кто бы они ни были, еретики… составляющиеся из них общества суть общества еретические, и всякое духовное богослужебное общение с ними православных чад соборной Церкви — беззаконно», завершилося у Фоми Аквінського ототожненням сутності і енергії в Божестві, що не визнаються православними.
Вчення Фоми Аквінського протягом сторіч до визнання томізма кращим у 1879 році суперничало у католицькій церкві з початковим августинізилм навіть після розвитку на базі августиніанстваИеромонах Адриан: Для западного богословия блаженный Августин является самой крупной величиной. Но именно в его учении можно найти истоки католической триадологии с учением о Filioque, а его антипелагианская полемика явилась предтечей кальвинистского учения о жёстком предопределении одних людей ко спасению, а других — к вечной погибели. В этой связи всё-таки, может быть, нам стоит с опасением относиться к западным отцам?