Гострота зору (, ) — здатність очей бачити дві максимально зближені точки окремо. Величина зображення на сітківці залежить від кута зору.
Гострота або чіткість зору, особливо форма зору, яка залежить від оптичних і нервових факторів, тобто гостроти фокусу сітківки, здоров'я і функціонування сітківки, чутливості деяких ділянок мозку.
Кут зору — це кут, який утворюється між двома крайніми точками предмета і вузловою точкою ока.
Це відбувається в тому випадку, коли зображення потрапляє на 2 колбочки, розділені однією незбудженою колбочкою. Така можливість є за умови, якщо точки знаходяться під кутом в 1' (кут альфа). При цьому зображення точок на сітківці знаходиться на відстані 4-4,5 мкм.
Гострота зору (візус) оцінюється у відносних величинах і в нормі дорівнює одиниці. Пониженою гострота вважається в тому випадку, якщо вона менша як 0,9, збільшеною — при 1,4-2,0.
Історія
Функцію ока як оптичного інструмента вперше науково обгрунтовано на початку ХVІІ ст. До цього панувало помилкове уявлення, ніби в оці світло сприймає кришталик.Охорона здоров’я дітей та підлітків. Частина ІІ. Попередження дитячих захворювань: Навчально-методичнийпосібник. – Житомир: Видавництво ЖДУ ім. І.Франка, 2009. – с.17.
Типи тестів перевірки гостроти зору винайдені в 1843 році німецьким офтальмологом Генріхом Кюхлером (1811—1873), в Дармштадті, Німеччина. Він наводить аргументи на користь необхідності стандартизувати тести перевірки гостроти зору.
Лікар і вчений запропонував оформляти символи на таблицях таким чином, щоб кожен зі знаків охоплював кут зору в 5 мінут, при цьому деталі оптотипів повинні займати 1 мінуту. Під деталлю символу варто розуміти товщину ліній і проміжок між лініями. Наприклад, якщо ми розглядаємо оптотип Е, то він складається з ліній і проміжків, які по довжині в деяких ділянках можуть відрізнятися в 5 разів. Для того щоб виключити ймовірність вгадування букви пацієнтом, то було прийнято рішення створити таблиці зі зручними й ідентичними символами, які можуть однаково сприйматися як неписьменними людьми, так і представниками всіх національностей.
Едуард Ягер фон Яксталь, віденський окуліст, покращує види випробувань очних діаграм, розроблені Генріхом Кюхлером. Він публікує німецькою, французькою, англійською та іншими мовами набір зразків для перевірки гостроти зору. Він використовує шрифти, які були доступні в Державній друкарні у Відні у 1854 році, і позначає їх номерами з цього каталогу друкарні, що називаються цифрами Ягера.
У 1862 році Герман Снеллен, голландський офтальмолог, публікує в Утрехті свою роботу «Optotypi ad visum determinandum» («Probebuchstaben zur Bestimmung der Sehschärfe»), першу візуальну діаграму на основі роботи «Оптотипи», яка виступає за необхідність стандартизованих тестів зору. Оптотипи Снеллена не ідентичні тестам, які використовуються сьогодні (В США та Канаді). Вони були надруковані шрифтом «Egyptian Paragon» (тобто з використанням зарубок).
У 1888 Едмунд Ландольт запропонував використовувати як оптотипи незамкнуті кола різного діаметру (кільця Ландольта). Пацієнту необхідно визначити, з якою саме сторони в окружності розташовується розрив.Landolt E (1888). «Méthode optométrique simple» [A simple optometric method]. Bulletins et Memoires de la Societe Francaise d'Ophtalmologie (in French) (6): 213—214.
У 1894 Теодор Вертхайм у Берліні представляє докладні вимірювання гостроти периферійного зору.Wertheim, T (1894). Über die indirekte Sehschärfe [On indirect visual acuity]. Zeitschrift für Psychologie und Physiologie der Sinnesorgane (German) (7): 172—187.
У 1978 Х'ю Тейлор використовує ці принципи для проектування таблиці «Tumbling E Chart» для неписьменних, які пізніше використовувалися для вивчення гостроти зору австралійських аборигенів.
У 1982 Рік Ферріс з Національного інституту очей вибирає макет діаграми LogMAR, що реалізується за допомогою букв Слоана, для встановлення стандартизованого методу вимірювання гостроти зору для раннього лікування діабетичної ретинопатії (ETDRS). Ці схеми використовуються у всіх наступних клінічних дослідженнях, і багато зробили для ознайомлення професії з новим плануванням і прогресією. Дані з ETDRS використовувалися для вибору літерних комбінацій, які надають кожному рядку таку ж середню складність, без використання всіх букв на кожному рядку.
У 1984 Міжнародна рада з офтальмології схвалює новий стандарт для вимірювання візуальної гостроти, який також включає вищезгадані особливості.
У 1988 Антоніо Медіна і Бредфорд Хауленд з Массачусетського технологічного інституту розробили нову діаграму тестування очей, використовуючи букви, які стають невидимими при зниженні гостроти, а не розмиті, як у стандартних графіках. Вони демонструють довільну природу фракції Снеллена і попереджають про точність гостроти зору, яка визначається за допомогою графіків різних типів букв, каліброваних системою Снеллена.Medina A, Howland B (1988). «A novel high-frequency visual acuity chart». Ophthalmic Physiol Opt. 8 (1): 14–8. doi:10.1016/0275-5408(88)90083-x. PMID 3419824.
Гострота зору з боку медицини Під гостротою зору варто розуміти здатність ока розрізняти дрібні частини спостережуваного об'єкта. Око здорової людини здатне розрізняти дві точки при куті між ними в 1 мінуту (1/60 частина 1 градуса). Цей кут називають мінімальним кутом дозволу ока (MAR). Гостроту зору визначають як параметр зворотного мінімального значення кута. Таким чином, при MAR 1 гострота зору буде дорівнює 1, а при MAR 2 мінути гострота зору складе 0,5.
Найчастіше гостроту зору перевіряють за допомогою спеціальних таблиць. Такий огляд може бути проведений в профілактичних цілях або ж у зв'язку зі зверненням пацієнта з певними скаргами. Для перевірки гостроти зору лікарі найчастіше застосовують спеціальні таблиці. Кожне око досліджується окремо, оскільки гострота зору на кожному з них може бути не однаковою.
Гострота зору — це здатність ока розрізняти дві точки на мінімальній між собою відстані. Нормою вважається гострота зору величиною в одиницю (або 100 %). При цьому людина може мати гостроту зору вище 100 %, але в більшості випадків цей показник нижче одиниці.
Зорові функції Зір — це п'ять зорових функцій:
центральний зір; кольоросприйняття; периферичний зір; світлосприйняття (сутінковий зір); бінокулярний зір.
Центральний зір Забезпечує ясне бачення предметів. Центральний зір характеризується гостротою зору, що залежить від мінімальної відстані між двома крапками, які око сприймає окремо. У XVIII ст. астроном Гук зазначив, що дві зірки в телескоп можна бачити лише тоді, коли на них дивитися під кутом не менше, ніж 1°. Саме кут зору в 1° вважають за нормальну його гостроту і приймають за рівну одиницю (visus = 1,0). На сітківці цій величині відповідає ділянка в 0,004 мм² — це приблизно діаметр колбочки ока (0,003–0,004 мм²). Тільки в разі якщо зображення потрапить на дві колбочки, відокремлені одна від одної третьою, забезпечується окреме сприйняття двох точок. Точно визначити гостроту зору можна за мінімальним його кутом для даного ока, тобто мінімальною відстанню між двома точками, за якої вони сприймаються окремо (minimum separabile).
Гостроту зору на практиці визначають не за поняттям minimum separabile, а за здатністю органа зору розрізняти дрібні деталі предмета (minimum visibile). Саме на цих двох принципах у 1862 р. голландець Г. Снеллен розробив і запропонував таблицю для визначення гостроти зору. Усі літери в ній видно на певній відстані під кутом 5°, а їхні деталі — 1°.
На гостроту зору впливає якість освітлення: в умовах монохромного світла зір вищий, надто в жовтій частині спектра. Чіткіше сприйняття предметів відбувається при бінокулярному зорові, ніж під час розглядання їх кожним оком окремо. Це можна пояснити тим, що в разі закриття одного ока зіниця другого розширюється, і гострота зору відтак знижується. Також відіграють роль інші чинники — точніша фіксація очей за умови бінокулярного зору, психологічний момент тощо.
Кольоросприйняття Око в нормі сприймає три основні кольори спектра: зелений, червоний, синій, а також має можливість розрізняти близько 160 різних відтінків. Усе різноманіття кольорів створюється завдяки змішуванню трьох основних кольорів. До ахроматичних відносяться білий, сірий, чорний кольори, в яких людське око розрізняє до 300 різних відтінків. Усі ахроматичні кольори характеризуються яскравістю, тобто ступенем наближення його до білого кольору. Хроматичні кольори характеризуються колірним тоном, яскравістю й насиченістю.
Виділяють три групи кольорів:
довгохвильові — червоний і помаранчевий; середньохвильові — жовтий і зелений; короткохвильові — блакитний, синій і фіолетовий.
За межами хроматичної частини спектра лежать невидимі неозброєним оком довгохвильове — інфрачервоне і короткохвильове — ультрафіолетове випромінювання. Унаслідок вроджених особливостей або захворювання один із цих кольорів у сприйнятті оком може випадати. Люди, які сприймають три основні кольори, є трихроматами. Досліджується кольоросприйняття за допомогою поліхроматичних таблиць Рабкіна.
Розлади кольоросприйняття можуть проявлятися аномальним сприйняттям кольорів, яке називається кольороаномалією, чи аномальною трихромазією, або повним випадінням одного з трьох компонентів — дихромазією. В окремих випадках спостерігається тільки чорно-біле сприйняття — монохромазія.
Периферичний зір Дозволяє орієнтуватися в просторі. Він вимірюється величиною поля зору (простір, який бачить нерухоме око). Усе, про що йшлося вище, стосувалося центрального зору, який забезпечують близько 8 млн колбочок центральної ямки жовтої плями сітківки. Решта сітківки має світлочутливі елементи — палички (близько 180 млн), завдяки їм око має здатність до периферичного зору, а також спроможне орієнтуватися в умовах різного освітлення (адаптація у темряві).
Поле зору Поле зору — це сукупність усіх точок простору, що сприймаються нерухомим оком. Кожне око має поле зору, обмежене частинами обличчя, які його оточують — спинкою носа та надбрів'ям. Залежно від будови й розташування цих частин у різних людей поле зору може бути неоднаковим.
Методи дослідження поля зору: периметрія, кампіметрія, контрольний метод. Периметрію проводять за допомогою спеціальних приладів — периметрів. Сучасні їх моделі — сферопериметри повністю або напівавтоматизовані та комп'ютеризовані.
Світлосприйняття (сутінковий зір) Забезпечує здатність бачити при малому освітленні та в сутінках. У сутінках ми не розрізняємо кольорів (саме через це виник вислів уночі всі кішки сірі). Порушення сутінкового зору може бути вродженим або набутим (у результаті авітамінозу чи захворювання). Таке порушення називається гемералопією.
Світлосприйняття забезпечується паличковими нейрорецепторами сітківки. Для дослідження світлової чутливості використовуються контрольні проби та адаптометри. Найпростішою пробою є спостереження за діями обстежуваного в затемненому приміщенні. Можна провести спеціальну пробу Кравкова — Пуркинє. На кути чорного картону, розміром 20 х 20 см наклеюють 4 квадрати розміром 3 х 3 см з блакитного, жовтого, червоного та зеленого паперу. Кольорові квадрати показують у затемненій кімнаті на відстані 40–50 см від ока. В нормі стає помітним жовтий квадрат, потім блакитний.
Бінокулярний зір Бінокулярний зір — це зір двома очима, при якому в мозку зображення зливається в єдиний образ. Завдяки бінокулярному зору можна визначати відстань до предмета, взаємне розташування предметів.
Визначення гостроти зору Для визначення гостроти зору використовуються чорно-білі таблиці, освітлені світлом не менше 100 люкс. За кордоном використовуються таблиці Снеллена, в Україні – таблиці Головіна, що складені з таблиць Сівцева та кіл Ландольта (для неосвічених). Для визначення гостроти зору в дітей розроблена таблиця із зображенням фігурок (таблиця Орлової). Усі таблиці побудовані за таким принципом, що деталі знаків (літер, кіл) або штрихи помітні під кутом у V, (кут альфа), а весь знак – у 5'. Під деталлю знака розуміють і проміжки між штрихами.