Сан-Томе і Принсіпі

Демократична Республіка Сан-Томе́ і При́нсіпі, Сан-Томе і Принсіпі (, ) — держава на островах Сан-Томе і Принсіпі у Гвінейській затоці біля західного узбережжя АфрикиСан-Томе і Принсіпі // Атлас світу. — К.: ДНВП «Картографія», 2005. — 336 с. ISBN 966-631-546-7. Столиця — місто Сан-Томе на однойменному острові.

Природа

Острівна держава поблизу західного узбережжя Центральної Африки у водах Гвінейської затоки Атлантичного океану. На сході на континенті лежать держави Екваторіальна Гвінея і Габон (за 250 км).

Площа країни — 1001 км², з яких на острів Сан-Томе припадає 859 км², а на Принсіпі — 142 км². Сан-Томе і Принсіпі найменша за площею після Сейшельських Островів держава Африки. Країна має у своєму складі розташовані на відстані 148 км один від одного острови Сан-Томе і Принсіпі, а також дрібні острівці (див. Острови Сан-Томе і Принсіпі). Територіальні води та острів Ролаш перетинається лінією екватора.

Геологія

Геологічна історія Сан-Томе і Принсіпі — це літопис підводного вулканізму. Острови виникли в епоху олігоцену або міоцену в результаті активності гарячої точки Камерунської лінії. Острови мають різний геологічний вік, що чітко простежується в ступені ерозії їхнього рельєфу: Острів Принсіпі є старшим. Його вік оцінюється приблизно в 31 мільйон років (олігоцен). Через тривалий вплив вітру та води первинні вулканічні конуси тут майже повністю зруйновані, залишивши по собі фантастичні базальтові та фонолітові неки (вулканічні підводні виходи лави, що застигли в жерлі). Острів Сан-Томе значно молодший — його вік становить близько 13—15 млн років (міоцен-плейстоцен). Вулканічна активність тут тривала набагато довше; деякі лавові потоки на півночі острова датуються голоценом (менше ніж 10 тис років тому). Хоча наразі вулкани вважаються згаслими, геотермальна активність (наявність термальних джерел) свідчить про те, що надра архіпелагу ще не повністю охололи.

Основу геологічної будови становлять ефузивні (вулканічні) гірські породи: базальти та базаніти (складають основу обох островів, утворюючи потужні покриви та лавові плато); фоноліти та трахіти (кисліші та в'язкіші лави, які під час застигання у жерлах утворювали вертикальні стовпчасті структури; саме вони після руйнування пухких туфових стін перетворилися на знамениті шпилі-останці); пірокластичні породи (вулканічні туфи, попіл та брекчії, які легко піддаються вивітрюванню і формують родючі ґрунти островів).

Рельєф

Рельєф обох островів гористий, оскільки вони є частиною погаслого ланцюга вулканів, який включає також острови Аннобон і Біоко, а також вулкан Камерун на західному узбережжі Африки. Найвища точка острова Сан-Томе — пік Сан-Томе (2024 м), острова Принсипі — пік Принсіпі (948 м). Острови складені базальтами і трахітами, які місцями покриті осадовими породами.

Гори займають центральну і південну частину острова Сан-Томе (2/3 його площі), дванадцять вершин перевищують 1000 метрів: Сан-Томе, Ана-Шавеш (1636 м), Пінейру (1613 м), Калварі (1600 м) та інші. Рельєф плавно знижується на північний схід, і тут зосереджена більша частина сільськогосподарських угідь, тут же знаходяться основні населені пункти острова.

Острови мають неправильну форму, але якщо Принсіпі схожий на прямокутник, то Сан-Томе швидше нагадує овал, витягнутий донизу. Берегова лінія і того і іншого острова сильно порізана, проте мала глибина прибережних вод не дає можливості океанським судам підходити до берега, навіть в портах вони змушені розвантажуватися і завантажуватися на зовнішньому рейді, де глибина більше 5 метрів.

Клімат Клімат на рівні моря — тропічний морський, тобто спекотний і вологий. Середньорічна температура — від +26 до +27 °C. У спекотні місяці, особливо в січні, температура зазвичай перевищує +30 °C, а в найхолодніший (липень) може опускатися нижче +20 °C. Найбільше опадів (до 5000 мм) випадає на південному заході Сан-Томе, найменше (до 1000 мм) — у низинах на півночі, це обумовлено тим, що острів знаходиться в зоні південних пасатів, а гори затримують велику частину вологи. На острові Принсіпі більшу частину опадів приносять північні пасати, тому в північній частині острова випадає більше 1800 мм опадів, а в південній — менше 500 мм. Сезон дощів триває із жовтня по травень.

Внутрішні води Завдяки великій кількості опадів та гірському рельєфу, острови мають надзвичайно густу та розгалужену гідрографічну мережу. Річки Сан-Томе і Принсіпі мають суто дощове живлення, короткі та вирізняються великим похилом русла.

Основними є річки: Іо-Гранде — найдовша і повноводна річка острова Сан-Томе. Вона бере початок у Центральному хребті та впадає в океан на південному сході. Контадор відома своїм глибоким каньйоном у горах Сан-Томе. Її води використовуються для роботи однойменної гідроелектростанції — одного з головних джерел відновлюваної енергії країни. Папагайу — головна водна артерія острова Принсіпі, що протікає поблизу міста Санту-Антоніу. Агуа-Гранде на острові Сан-Томе, Агульяш, Банзу — на Принсіпі.

Через значні перепади висот річки мають характер гірських потоків. Вони рясніють порогами, водоспадами та глибокими ерозійними промоїнами. Серед найвідоміших водоспадів — Кашкада-Сан-Ніколау, який приваблює туристів своєю мальовничістю серед густого лісу. У період сильних злив (жовтень—травень) річки схильні до раптових і катастрофічних паводків. Вони виносять в океан велику кількість теригенного матеріалу (мулу, глини, уламків дерев), забарвлюючи прибережні води в коричневий колір. У сухий сезон дебіт річок суттєво зменшується, а дрібніші струмки на півночі взагалі пересихають.

Озера на островах практично відсутні, за винятком кількох невеликих застійних водойм у кратерах згаслих вулканів (наприклад, Лагоа-Амелія).

Ґрунти Формування ґрунтів Сан-Томе і Принсіпі відбувалося в умовах високих температур та постійного промивного режиму під впливом тропічних злив на вулканічному субстраті. Основними типами ґрунтів є: Фералітні та латеритні ґрунти. Займають більшу частину навітряних схилів. Вони утворилися внаслідок глибокого хімічного вивітрювання базальтів. Ці ґрунти багаті на оксиди заліза та алюмінію (що надає їм червонуватого або вохристого відтінку), але через постійне вимивання опадами вони є кислими та бідними на основні поживні речовини (калій, кальцій, фосфор). Андосолі (вулканічні ґрунти). Поширені на відносно молодих лавових плато та схилах вулканів середньої висоти. Вони формуються на вулканічному попелі та туфах. Ці ґрунти відрізняються високою пористістю, чудово утримують вологу і є надзвичайно родючими. Саме на цих землях історично створювалися португальські плантації какао та кави. Алювіальні ґрунти. Займають вузькі смуги в заплавах річок та на узбережжі. Вони багаті на органіку, але мають обмежену площу.

Охорона природи Унікальність та високий рівень ендемізму екосистем Сан-Томе і Принсіпі роблять архіпелаг одним із найважливіших регіонів для збереження глобального біорізноманіття. Проте тривала господарська діяльність, що розпочалася ще в колоніальну епоху, та сучасний антропогенний тиск створюють серйозні загрози для місцевої біоти. Це зумовило необхідність створення розгалуженої мережі природоохоронних територій.

Основу системи природоохоронних територій країни складають національні парки, створені для захисту первинних вологих тропічних лісів. Загалом під охороною держави перебуває понад 30 % території країни, що є одним із найвищих показників у Центральній Африці. Система природоохоронних територій включає дві основні категорії (згідно з національним законодавством та класифікацією МСОП): національні парки (категорія II МСОП): 2 об'єкти, які охоплюють гірські та низинні лісові масиви на обох островах; спеціальні зони охорони/буферні зони (категорія IV/VI МСОП): охоплюють прилеглі до парків території, прибережні екосистеми та морські акваторії, де дозволено обмежене природокористування.

Головними осередками збереження природи на архіпелазі є: Національний парк Обо-де-Сан-Томе. Заснований у 2006 році, він займає площу близько 235 км² (близько третини острова Сан-Томе). Парк охоплює центральний вулканічний масив, включаючи найвищу точку — пік Сан-Томе. Тут під охороною перебувають первинні хмарні ліси, які є домівкою для рідкісних ендемічних птахів, таких як ібіс сан-томейський (Bostrychia bocagei) та сорокопуд сан-томейський (Lanius newtoni). Національний парк Обо-де-Принсіпі. Займає площу близько 85 км² на острові Принсіпі. Парк охоплює південну, найбільш дику частину острова з незайманими лісами та стрімкими фонолітовими піками. У 2012 році весь острів Принсіпі разом із прилеглими морськими водами отримав статус біосферного резервата ЮНЕСКО, що підкреслює міжнародну значущість цієї території.

Попри юридичний статус природоохоронних теритрій, екосистеми островів стикаються з низкою гострих проблем: інвазивні види (ввезені людиною пацюки, здичавілі свині, мавпи та хижі ласки знищують кладки ендемічних птахів і витісняють місцеві види ссавців та амфібій); антропогенний тиск (незаконна вирубка лісів задля деревини та розширення сільськогосподарських угідь, а також браконьєрство, особливо полювання на морських черепах та збір їхніх яєць, залишаються серйозними загрозами); брак ресурсів (держава має обмежені фінансові та кадрові можливості для ефективного моніторингу та охорони кордонів національних парків).

Перспективи розвитку природоохоронної сфери пов'язані з міжнародною підтримкою та інтеграцією екологічних програм у місцеву економіку. Пріоритетними напрямками є розвиток контрольованого екотуризму, який забезпечує робочі місця для місцевого населення, розширення морських охоронних зон для захисту китоподібних та риб, а також залучення міжнародних грантів (зокрема від фонду ECOFAC) для посилення боротьби з інвазивними видами.

Історія

Португальські мореплавці, що відкрили острови між 1469—1470-ми роками, знайшли їх безлюдними. Обидва острови португальський король подарував своїм підданим, які перетворили їх на бази работоргівлі. Уже в XVI столітті на островах стали створюватися плантації цукрової тростини, активно велась вирубка будівельного лісу, використовувалася праця рабів. Нащадки рабів з Анголи, Мозамбіку та інших португальських володінь в Африці, і сьогодні складають значну частину населення країни.

Відміна работоргівлі в середині XIX століття стала причиною розорення власників цукрових плантацій і їх відходу з островів. До кінця XIX століття тут виникають великі плантації кави і особливо какао, що й досі є основною статтею експорту країни.

Наприкінці 1950-х років посилилася боротьба за незалежність був створений Соціалістичний рух за звільнення Сан-Томе і Принсіпі (МЛСТП). Після португальської революції гвоздик у 1974 році 12 липня 1975 року Сан-Томе і Принсіпі здобула незалежність від Португалії. Першим президентом був Мануель Пінту да Кошта, Генеральний секретар (МЛСТП). Через місяць країна була одноголосно прийнята в ООН.

Демократичні реформи почалися в країні в кінці 1980-х років, в 1991 році були проведені перші вільні багатопартійні вибори. Проте встановленню політичної стабільності в країні перешкоджає часта зміна лідерів — численні спроби державних переворотів (остання була в 2003 році).

Політична система

Сан-Томе і Принсіпі за формою правління є президентською республікою, глава держави — президент, що обирається загальним голосуванням на 5 років. Дійсним президентом країни з 3 вересня 2011 року є Мануел Пінту да Кошта. Державний устрій — унітарна держава.

Глава уряду — прем'єр-міністр, що обирається парламентом і затверджується президентом. Дійсним прем'єр-міністром з 14 серпня 2010 року є Патріс Тровоада.

Парламент Парламент — однопалатна Національна асамблея, що складається з 55 депутатів, які обираються загальним голосуванням по округах на 4-річний термін.

Політичні партії На парламентських виборах 8 листопада 1998 року до парламенту Сан-Томе і Принсіпі пройшли наступні політичні партії: Рух за визволення Сан-Томе і Принсіпі — Соціал-демократична партія — 30 місць (55 %). Незалежний демократичний рух — 13 місць (23,5 %).