Вто́ргнення в Португа́лію 1807 року — похід військ Французької імперії до Португальського королівства. Відбувся протягом 19 — 30 листопада 1807 року, за правління імператора Наполеона у Франції та принца-регента Жуана в Португалії.

Причинами походу була підтримка португальцями Великої Британії, основного ворога французів. Розпочався попри прийняття офіційним Лісабоном ультимативних вимог Парижа. Проводився силами Жирондського корпусу під командуванням генерала Жана-Андоша Жюно, у співпраці з трьома дивізіями Іспанського королівства. Паралізував португальський уряд, що не зміг організувати оборону країни і мобілізувати війська. Завершився безкровним здобуттям Лісабона, повною окупацією континентальної Португалії та втечею принца-регента і його двору до Бразилії. Був увертюрою Піренейської війни, складовою Наполеонівських воєн. Одна з найганебніших сторінок військової історії Португалії. Також — пе́рше вто́ргнення Франції в Португа́лію.

Передумови Війна четвертої коаліції (1806—1807) завершилася перемогою імператора Франції Наполеона. У цій війні Португалія неофіційно підтримувала його давнього противника — Велику Британію. Португальці були союзниками британців від часів середньовіччя: вели з ними торгівлю і надавали свої порти для базування британського флотуChandler 1966:588.. Португальський принц-регент Жуан, що правив від імені своєї душевнохворої матері-королеви Марії І, відмовився приєднатися до континентальної блокади Британії. Через це Наполеон прагнув покарати португальців, знищити їх флот, а також використати їхню країну як плацдарм для втручання в іспанські справиChandler 1966:596..

19 липня 1807 року Наполеон передав через португальського посла в Парижі вимогу, аби офіційний Лісабон до 1 вересня закрив усі свої порти для британських суден. Через півмісяця, 2 серпня, французи сформували Жирондський обсерваційний корпус з метою майбутнього підкорення Португалії. Французька влада арештувала усі португальські кораблі в своїх портах, а 23 вересня імператор офіційно заявив португальському міністру у Франції, що збирається скинути Браганський дім з португальського тронуChandler 1966:597..

12 серпня 1807 року французький і іспанський посли передали ультимативні ноти своїх країн португальському принцу-регенту Жуану, вимагаючи розірвати португальсько-британський союз. Португалія мусила оголосити війну Великій Британій, передати португальський флот у розпорядження Франції й Іспанії, припинити торгівлю з британцями і арештувати усіх британських підданих, які перебувають в Португалії та її колоніях. Регент погодився розірвати дипломатичні відносини з Лондоном і закрити порти, але відмовився арештовувати британців та їхнє майно.

Наполеон вважав заходи регента недостатніми і використав невиконання ультиматуму для розв'язання війни. 30 вересня посли Франції й Іспанії покинули ЛісабонOman 2010: I:7..12 жовтня 1807 року французький корпус Жюно перейшов річку Бідасоа на північному французько-іспанському кордоні, в районі Іруна, й рушив до Португалії.

27 жовтня 1807 року, Франція й Іспанія уклали таємну Фонтенблоську угоду, що передбачала поділ Португальського королівства. Згідно з угодою, французи мали отримати центральну частину з Лісабоном. На півночі поставало Королівство Північної Лузітанії на чолі з Карлосом-Луїсом Етрурійським, а на півдні — Алгарвське князівство Мануеля ГодояOman 2010: I:8.. Ймовірно, Наполеон не збирався дотримуватися умов угоди; окупація Португалії була лише увертюрою до підкорення самої ІспаніїOman 2010: I:10..

Сили сторін

Франція. Іспанія

Французький корпус для завоювання Португалії очолив генерал Жан-Андош Жюно. Він працював французьким послом у Лісабоні в 1805 році, тому й отримав призначення на пост командира частини. Генерал славився бойовими якостями, був активним офіцером, але не мав талантів стратега. Наполеон обіцяв йому герцогський титул і маршальський жезл, якщо Португальський похід завершиться успішно.

Корпус нараховував 24 918 чоловік. До його складу входив кавалерійський дивізіон під командуванням генерала Франсуа-Етьєна де Келлермана, а також три піхотні дивізії генералів Анрі-Франсуа Делаборда, Луїса-Анрі Луазона і Жана-П'єра Траво. Головою штабу був бригадний генерал Поль Тьєбо. Третину корпусу складали ветерани Наполеонівських воєн — близько 17 тисяч вояківGates 2002:17..

Кавалерійський дивізіон, числом 1754 чоловік, складався з семи полків: одного кінно-єгерського і шести драгунських. 1-ша дивізія нараховувала 7848 чоловік і складалася з семи батальйонів: одного швейцарського і шести французьких. 2-га дивізія складалася з 8481 чоловіка, поділених на вісім батальйонів: один швейцарський і сім французьких. Остання 3-я дивізія мала 5538 чоловік. До неї входив Ганноверський легіон (703 чоловік) та сім французьких батальйонів. Артилеристи, сапери, інженери та інший персонал становив 1297 чоловікOman 2010:I:612..

Згідно з таємним Фонтеблоським договором Іспанія мусила виділити для підтримки корпусу Жюно 25-тисячний контингент. Він складався з трьох дивізій під командування генералів Таранко, Солано і Караффи. 1-а дивізія Таранко числом 6,5 тисяч мусила маршувати на Віго й захопити Порту на півночі Португалії. 2-га дивізія капітан-генерала Солано, що складалася з 9,5 тисяч вояків, прямувала до Бадахоса й повинна була узяти Елваш. 3-я дивізія Караффи у 9,5 тисяч рушала до Саламанки і Сьюдада-Родріго, звідки повинна була координувати свої дії з французьким корпусомOman 2010: I:26..

Португалія На початку ХІХ століття португальська піхота була організована у 27 полків, три з яких перебували у колоніях. Португальські континентальні полки називалися Ліпський, Албукеркський, Мінаський, 1-й Армадський, 2-й Армадський, Каскайський, Сетубальський, Пенішський, 1-й Елваський, 2-й Елваський, Серпський, 1-й Олівенський, 2-й Олівенський, Кампу-Майорський, Каштелу-де-Відський, Лагуський, Фарський, 1-й Портський, 2-й Портський, Віанський, Валенсійський, Алмейдський, Жена-Майорський і Браганський полкиPivka 1979:192.. Існував також окремий піхотний підрозділ — Алорнський легіонPivka 1979:193..

Португальська кіннота поділялася на 12 кавалерійських полків, що мали кірасирське озброєння. Це були Каешський, Алкантарський, Мекленбурзький, Елваський, Еворський, Мойрівський, Олівенсівський, Алмейдський, Каштелу-Бранкський, Мірандійський, Шавеський і Браганський полки. У складі Алорнського легіону існував кавалерійський загін, що носив гусарську формуPivka 1979:193—194..

Модернізацію португальських збройних сил розпочав 1762 року німецький граф Вільгельм Шаумбург-Ліппе. Проте його починання закінчилися провалом через корупцію португальського військового чиновництва. Видачою солдатської платні й провізії займалися полковники і капітани частин, які наживалися на постачанні через власну низьку зарплату. Тренування не проводилися, а реєстри солдатів мали багато «мертвих душ». Розкрадання військового майна набуло таких масштабів, що португальські кавалерійські частини мали коней лише номінально, а військові склади фактично були пустимиOman 1995:II:208—210..

Слабкість португальських збройних сил була засвідчена поразкою 1801 року в Апельсиновій війні. Через це офіційний Лісабон взявся проводити негайні реформи у військовій сфері. Зокрема, 24 континентальні піхотні полки посилили додатковими батальйонами. Роти укрупнили від 116 до 150 солдатів, хоча число самих рот в батальйоні скоротили з 7 до 5. Чисельність вояків у кінних полках підвищили до 470 чоловік, а кірасирське озброєння скасували. Три старі артилерійські полки в 989 чоловік збільшили до чотирьох і запровадили артилерійські батареї в 10 стратегічних фортецях.

За підсумком реформ війська Португалії нараховували 48 396 вояків, з яких 36 тисяч становили лінійні піхотинці, 5,64 тисячі — лінійна кавалерія, 3959 — артилеристи, 1300 — фортечна обслуга, 1500 — легіонери та інженери. Проте фактично, через збереження системної корупції, напередодні французької інвазії 1807 року реальні сили португальців становили лише 20 тисяч вояківOman 1995:II:210..

Похід

Марш Іспанією 12 листопада 1807 року французький корпус Жюно вступив до Саламанки у Західній Іспанії, подолавши відстань у півтисячі кілометрів за 25 днів. На марші французькі інженери збирали інформацію про іспанські стратегічні пункти і фортеці, тайкома від своїх іспанських союзників.

Того ж дня Жюно отримав наказ від Наполеона прискорити наступ на Португалію, через можливе втручання Великої Британії та потенційний опір португальцівOman 2010:I:27.. За початковим планом вторгнення мусило проходити 300-кілометровим коридором між Алмейдою і Коїмброю. Проте згідно з імператорським наказом генерал повинен був міняти курс й рухатися коротшим шляхом у 200 км від Алькантари до португальських теренів, вздовж річки Таг. Цей шлях пролягав через гористі малозаселені землі з поганими дорогами. Попри це Наполеон наполягав саме на ньому, заявляючи, що не дозволяє військам затримуватися, а ні на день, і що корпус із «20 тисяч чоловік може прогодувати себе будь-де, навіть у пустелі».

П'ять днів під холодним дощем корпус Жюно йшов маршем до Алькантари, південніше Сьюдада-Родріго, через перевал Пералес. Перехід був тяжким: половина усіх коней померла, чверть солдатів розбіглася, всю артилерію, за винятком 6 гармат, довелося залишити позаду. В Алькантарі генерал конфіскував амуніцію і провізію в місцевих іспанських військ, які охороняли міст через річку ТагOman 2010:I:28..

Вторгнення в Португалію 19 листопада 1807 року французьке військо вдерлося в Португалію і рушило в напрямку Лісабона. Португальські дороги виявилися гірше іспанських. Єдиним великим містом на шляху було Каштелу-Бранку.

23 листопада французький авангард був змушений зупинитися в Абрантеші через безперервний дощ. Тилові частини корпусу прибули туди 26 числа. Французька артилерія скоротилася до 4 іспанських гармат на кінних фурах. Половина війська втратила бойовий дух і розійшлась по окрузі для мародерстваOman 2010:I:28..

Тим часом португальський уряд піддався паніці. Спочатку принц-регент Жуан був переконаний, що Наполеон насправді не збирається скидати його династію з трону. Проте після того як ворожі наміри французької сторони стали очевидними, переляканий португальський правитель 20 жовтня оголосив війну Великій Британії, а 8 листопада арештував декількох британських підданих. Незважаючи на ці кроки, королівський двір в Лісабоні став отримувати тривожні донесення про просування французького корпусу до Лісабона через Іспанію. У цій ситуації уряд Жуана так і не спромігся мобілізувати португальські регулярні війська, чи навіть зібрати національно ополчення для захисту країни.

Невдовзі британська ескадра під командуванням адмірала Сінднея Сміта прибула до Лісабона й оголосила принцу-регенту, що взяла в блокаду столичний порт. Це було зроблено через присутність там російської ескадри адмірала Дмитра СєнявінаOman 2010:I:29., яка могла захопити португальський флот (14 лінкорів, 11 фрегатів і 7 малих кораблів) і здати його НаполеонуOman 2010:I:30..

Між тим в Абрантеші генерал Жюно зустрівся із емісаром принца-регента Жуана. Намагаючись уникнути окупації, посол пропонував різні принизливі умови капітуляції. Це лише заохотило генерала до більш рішучих дій, оскільки він зрозумів, що португальці не здатні опиратися. Він організував 4 батальйони з-поміж найкращих боєздатних вояків, і рушив прямо на португальську столицю.

Взяття Лісабона

30 листопада півтори тисячі французьких вояків, без гармат і кавалерії, з промоклими патронами і подертою формою, взяли Лісабон. Місто здалося без єдиного пострілу. Рештки французького корпусу дійшли до столиці лише за десять днів. Французька артилерія затримувалася в дорозі ще довше. Кавалеристи, які втратили своїх скакунів, експропріювали коней у місцевого населення.