Віктор Миколайович Бичков ( 4 вересня 1954, Ленінград) — радянський і російський актор театру і кіно, лауреат Державної премії РФ.

Біографія Народився 4 вересня 1954 року в Ленінграді. Віктор Бичков ріс у восьмикімнатній комунальній квартирі, де проживало сорок чоловік. Уже з дитинства Віктор мріяв стати актором. Першу свою роль (панотця) зіграв у піонерському таборі. Втім, після 8-го класу Віктор Бичков вирішив стати медиком, а точніше гінекологом. Проте до медичного училища він не вступив. Після невдалої спроби стати медиком, Віктор вступив до ПТУ та відвідував театральну студію, де швидко з масовки перейшов на головні ролі.

Потім була служба в лавах Радянської Армії (війська ППО), а повернувшись, Бичков вступив до Ленінградського державного інституту театру, музики і кінематографії (курс народного артиста СРСР Ігоря Владимирова). ЛДІТМіК Віктор Бичков закінчив у 1982 році.

У кіно Віктор Бичков дебютував у 1980 році в ролі призовника у фільмі «Остання втеча». У 1985 році він знявся у фільмі Олександра Рогожкіна «Заради декількох рядків», де зіграв німецького солдата. У 1986 році Віктор Бичков знявся в короткометражному фільмі «Екскурсант», де зіграв роль телепня-прогульника.

Популярність Віктор Бичков здобув завдяки ролі єгеря Кузьмича в комедійних стрічках Олександра Рогожкіна — «Особливості національного полювання» (1995), «Особливості національної риболовлі» (1998) та «Особливості національного полювання у зимовий період» (2000).

Визнання глядачів і критиків отримала тріумфальна картина Олександра Рогожкіна «Зозуля», де Віктор Бичков знявся в одній з головних ролей. У 2002 році картина отримала російську національну премію «Золотий орел» відразу в декількох номінаціях, в тому числі і як найкращий фільм року. Сам Бичков теж отримав «Золотого Орла» в номінації «Найкраща чоловіча роль» і Державну премію Росії.

Віктор Бичков — автор «» — коротких замальовок про кіно й театр, викладених на особистому сайті актора.

Погляди В інтерв'ю «Новим известиям» в 2007 році Віктор Бичков розповів, що в період президентства Бориса Єльцина відчував сором за главу держави. Діяльність Володимира Путіна артист оцінив більш позитивно, назвавши його «молодим і розумним політиком» .</span><div style="counter-reset: mw-Ref 2;" href="./Бычков,_Виктор_Николаевич#cite_note-2"><span class="mw-reflink-text">У 2011 році Бичков зіграв Платона Лебедєва у виставі «Розумом Росію не зрозуміти», створену за матеріалами судових процесів у справі «ЮКОСа». Цю роль актор назвав своєю «громадянською позицією» .

Родина Віктор Бичков був тричі одружений.

Перша дружина — Наталія. Син Григорій. Друга дружина — акторка Олена Симонова. Син Федір та донька Арсенія. Третя дружина — театральний режисер Поліна Белінська. Син Добриня.

Творчість

Ролі в театрі «Сміятися, право, не грішно» «Лівша» «Снігова королева» «Малюк і Карлсон» «Гравці» «Трубадур та його друзі» «Дульсинея Тобосська» «Приборкання норовливої» «Рояль у відкритому морі» «Людина, тварина і чеснота» «Станція» «Тригрошова опера» «Підступність і любов» «Людина і джентльмен».

Санкт-Петербурзький академічний театр комедії ім. М. П. Акімова «Коник-Горбоконик» «Наворожила мені циганка» «Фредді» «Ромул Великий»

Театр «Картковий будиночок» «Якщо кішку обдерти, то вона, як кролик».

Драматичний театр «Комедіанти» «Пристрасті по-італійськи»

Драматичний театр «Притулок комедіанта» «Потрібен старий клоун» «Кожному своє»

Академічний театр ім. Лєнсовета «Гедда Ґаблер» Генріка Ібсена — професор Тесман

Ролі в кіно

1980 — Остання втеча — призовник (немає в титрах) 1982 — Взяти живим — Лузгін 1985 — Заради кількох рядків — німецький солдат 1986 — Остання дорога — слуга Павло 1986 — Екскурсант (новела до к/а «Винятки без правил») — Борис Топорков / американець Боб 1986 — За Ветлугою-рікою — Вітьок 1986 — Комендант Пушкін — червоноармієць 1986 — Лівша — франт 1987 — Біле прокляття — Степан Гвоздь, працівник протилавинної служби 1987 — Життя Клима Самгіна — бджоляр 1987 — Садівник — Вітьок, тракторист 1988 — Міс мільйонерка — Бичков, виконроб 1989 — Васька — парашутист 1989 — Сірано де Бержерак — поет, гість Рагно 1989 — Воно — Воблушкін 1990 — Анекдоти — Чапаєв 1990 — Собачий бенкет — Вітьок 1990 — Духів день — Вітьок 1990 — Перехід товариша Чкалова через Північний полюс — Байдуков 1991 — Афганський злам — штабник 1991 — Дій, Маню! — Бичков 1991 — Вийди! — Єгор 1991 — Третя планета — мужик з хрестом 1991 — Хміль — праведник Лука 1991 — Людина зі звалища — Олександр Ликов 1991 — Чіча — учасник ансамблю 1991 — Міф про Леоніда — сексот 1992 — Чекіст — Іванов 1992 — Прекрасна незнайомка — офіціант 1993 — Акт — чоловік 1993 — Життя з ідіотом — друг-товариш по чарці 1994 — Гра — Баррі Русак 1994 — Колечко золоте, букет з червоних троянд — Сисой 1994 — Російський транзит — кримінальник «Глиста» 1995 — Музика для грудня — велосипедист 1995 — Особливості національного полювання — єгер Кузьмич 1996 — Спадкоємець / The Successor  — Віктор 1996 — Операція «З новим роком!» — дід Мороз Кузьмічов 1997 — 1999 — Вулиці розбитих ліхтарів — бомж Померанцев 1997 — Американка — кримінальник Третьяков 1997 — Бомба 1998 — Дух 1998 — Жіноча власність — Ігор 1998 — Особливості національної риболовлі — єгер Кузьмич 2000 — Місяцем був повний сад — голова колгоспу 2000 — Особливості банної політики, або Баня 2 — банщик Митрич 2000 — Особливості національного полювання в зимовий період — єгер Кузьмич 2000 — Бузкові сутінки 2000 — 2005 — Убивча сила — бомж-інформатор Померанцев 2000 — Сочинушки (короткометражка) 2002 — Зозуля — Іван Картузов «Пшолти» 2003 — Особливості національної політики — єгер Кузьмич 2003 — Дільниця — виконроб Уткін 2004 — Чотири таксисти і собака — дядько Костя Саричев 2004 — На віражі — Копєйкін 2004 — Про кохання в будь-яку погоду 2004 — Загибель імперії — Степнін, він же Ганецький 2005 — Турецький гамбіт — хорунжий 2005 — Вища міра 2005 — Голова класика — скоморох 2005 — Піжмурки — батько хлопчика в зоопарку 2005 — Перший Скорий — Дафна / Трус 2006 — Граф Монтенегро — отець Сергій / його брат-безбожник 2006 — Спекотний листопад — дільничний Антипенко 2006 — Перший вдома — продавець сигарет / алкаш / листоноша Пєчкін 2006 — Чотири таксисти і собака 2 — дядько Костя Саричев 2007 — На шляху до серця 2008 — Людина без пістолета — Кашин 2008 — Краса вимагає … — віконт 2008 — Дім, милий дім — Михайло Андрійович 2008 — Це було в Гаврилівці 2 — купець першої гільдії Дормідонтов 2008 — Чужі — хірург 2009 — Банкрут — стряпчий Рисположенський 2010 — Олімпійське селище — мужик 2011 — Ластівчине гніздо — сусід Георгій Михайлович 2011 — Товарищи полицейские (серія № 20 «тухле справа») — Андрій Леонідович Харитонов 2012 — Без сліду — Павло Коваль 2013 — 12 місяців — грудня 2014 — Вій — коваль Тарас 2016 — Кухня — Тимофій Ілліч, батько Кості 2018 — Заповідник 2019 — Жуки — панотець Олександр 2021 — Жуки-2 — панотець Олександр

Телебачення З 2006 по 2012 рік вів дитячу телепередачу «На добраніч, малюки!» (Дядько Вітя) .

У 2012 році брав участь у шоу «Танці з зірками» на телеканалах Росія-1 і РТР-Планета.

Кліпи 2003 — «Самотність» (вик. гурт «Небо») «Звуковий агресор». Гурт «Кар-Мен» «З Новим Роком». Гурт «Сонце-хмари»

Відеоігри

«Революціонный квѣстъ» (2004) — революційний матрос Василь Стійкий

Нагороди Лауреат премії «Визнання» — за кращу чоловічу роль (1995) Лауреат премії «Золотий Орел» — в номінації «краща чоловіча роль» (2003) за фільм «Зозуля» Лауреат Призу за кращу чоловічу роль Фестивалю Російського кіно в Онфлері (Нормандія, Франція) — за фільм «Зозуля» (2003) Лауреат Призу «Срібна підкова» за кращу чоловічу роль (Дім Ханжонкова) Лауреат Державної премії Росії (2003) у складі знімальної групи фільму «Зозуля» Лауреат Призу журі за кращу чоловічу роль на Другому Московському фестиваль «Московська прем'єра» (2005, за фільм «Зозуля») Кавалер Ордена Честі і Гідності «Русь державна» за високий професіоналізм у творчій діяльності, відродження традицій миролюбності, духовності і великі заслуги у розвитку культури і мистецтва Санкт-Петербурга і Росії (2004)

Примітки

Посилання Офіційний сайт актора