Українсько-білогвардійське збройне протистояння (кінець листопада 1918 — січень 1920) — це збройний конфлікт між збройними силами українських держав — УНР та ЗУНР : армією УНР і УГА, з одного боку, та збройними силами російських білогвардійців: Добровольчою армією та Донською армією, які на початку 1919 об'єдналися у Збройні сили Півдня Росії, з іншого. Конфлікт розпочався ще під час антигетьманського повстання Директорії проти Скоропадського у листопаді — грудні 1918, і найбільш гостру фазу він перейшов у вересні — листопаді 1919, коли російські білогвардійці розгорнули активні воєнні дії проти об'єднаних українських держав та їх армій.
Перший період У другій половині листопада 1918 р. після початку протигетьманського повстання, спричиненого грамотою гетьмана України Скоропадського від 14 листопада про федерацію з небільшовицькою Росією, деякі частини гетьманської української армії на півдні України, а саме полки в
Маріуполі — 48-й Маріупольський полк на чолі з — Шведов Григорій Юхимович перейшли до складу Донської армії. Маріуполі — 8-ма Азовська кордонна бригада на чолі з Костенко Михайло Федоровичем з частиною особового складу перейшли до складу Донської армії. Луганську — 7-ма Донецька кордонна бригада на чолі з Оранським Анатолієм Григоровичєм в повному складі перейшли до складу Донський армії. Бахмуті — 46-й Бахмутський полк — полк був роззброєний частинами Армії УНР, всі ті хто не бажали служити в Армії УНР разом з командиром полку Кашіреніновим Леонід Леонідовичем виїхали до Луганська де вступили до складу Добровольчої армії.
і Бердянську, відкрито перейшли на бік білої російської Добровольчої армії.Я.Тинченко. Українські збройні сили. березень 1917 р. — листопад 1918 р. Київ. Темпора. 2009. -480с. с.301-304. Таким чином ці міста опинились під владою Денікіна.
Наприкінці листопада — в грудні 1918 р. Донська армія за згоди гетьманського уряду УД після початку антигетьманського повстання окупувала деякі східні райони Харківської та Катеринославської губерній, а саме міста Луганськ, Старобільськ та інші. 23 листопада керівник Дону Краснов опублікував указ про введення донських військ на Україну з метою прикриття кордону.А. В. Венков. Атаман Краснов и Донская армия. 1918. Москва. Вече. 2008. -480с. с.406-407. 16 грудня гетьманська адміністрація м.Старобільськ, яка не хотіла переходити на бік Директорії УНР, попросила зайняти його донськими військами. 21 грудня донський генерал Фіцхелауров був посланий в Старобільськ з правами генерал-губернатора «до створення на Україні міцної та всіма визнаної державної влади». Старобільськ зайняли полки 3-ї дивізії «Молодої армії» донських козаків.Венков. Атаман Краснов и Донская армия. 1918. с.422. Тут вони вступили в сутички з деякими підрозділами військ УНР та з місцевими повстанцями. На жаль, державні утворення білих росіян, виходячи зі своїх уявлень про Україну, а не з реальності, категорично відмовились визнавати владу Директорії УНР, хоча після 14 грудня 1918 р. на Україні вже не було влади гетьмана, а центральна влада перейшла в руки УНР. Незважаючи навіть на існування спільного ворога — російських більшовиків.
18 грудня 1918 р. російські білогвардійці з колишнього Херсонського корпусу гетьманської армії, які оголосили себе частиною Добровольчої армії разом з частинами французької армії, що висадилися в Одеському порту, вибили війська Директорії УНР з Одеси. Українські війська відійшли на північ від міста, втративши близько 250 бійців убитими та пораненими. Близько 125 вбитими і пораненими втратили і білі.В.Савченко. Двенадцать войн за Украину. Харків. Фоліо.2008. -415с. с.252.,Какурин. Н. Е. Как сражалась революция. Т.2. Москва. Политиздат. 2-е издание. 1990. -431с. с82-83. 19 грудня 1918 р. Денікін перекинув з Кубані в район Юзівки (Донецька) через порт Маріуполя 3-у дивізію Добровольчої армії на чолі з генералом Май-Маєвським.Денікін. Очерки русской смуты. На захід від Юзівки їй протистояли загони Махна, на північ — війська Директорії УНР.
Наприкінці 1918 — початку 1919 невеликі сутички між армією УНР та російськими білими відбувались і в Північній Таврії. Проте вже на початку 1919 р. під ударами Червоної армії українці відійшли на Правобережну Україну і бойовий контакт з російськими білими зник.
Повстанський рух у Старобільському повіті в 1917-1921 роках
Другий період Зав'язка війни
Вдруге армія УНР зіткнулась з військами російських білих наприкінці серпня 1919 р., коли спільно з УГА вела наступ проти більшовицьких військ на Правобережжі. 21 серпня частини Київської групи військ УНР зіткнулись з частинами Кубанської дивізії ЗСПР на станції Цвіткове. Але збройного зіткнення між ними не відбулося, скоріше за все через українське походження кубанців. Проте друге зіткнення вже було набагато серйознішим, хоча жертв теж не було — 31 серпня частини добровольців без бою витіснили українські війська з столиці України Києва. Причиною цього була неготовність влади УНР та спільного військового командування Наддніпрянської і Галицької армій до опору російським білим. Справа була в тому, що і українці і білогвардійці воювали проти російських більшовиків, і українці мали надію, що білі не підуть проти них. Але білогвардійці, особливо добровольча армія на чолі з Денікіним притимувалися крайніх імперських російських поглядів, навіть не визнаючи, що існує взагалі якийсь український народ.
На переговорах представників військових представників обох армій: української та білої російської, які відбувалися 13 вересня на Посту-Волинському під Києвом (представником українців був генерал Михайло Омелянович-Павленко)М.Омелянович-Павленко. Спогади командарма. Київ. Темпора. 2007. 608с. с.201-205. білогвардійці ставили просто знущальні вимоги — армії УНР, яку вони вперто іменували петлюрівцями, — або саморозпуститись або влитися просто в підрозділи росіян. У іншому разі — війна. УГА теж пропонували відокремитись від армії УНР і перейти на їх бік. Але Директорія УНР, керівництво ЗУНР на чолі з Є.Петрушевичем та українське військове командування, прості вояки на це не пристали.
Тим часом, поки йшли переговори, денікінські війська відтісняли українські частини з нових і нових територій. Білі зайняли Білу Церкву, 7 вересня — Фастів. 11 вересня частини Волинської групи військ УНР зустрілися на станції Перехрестове на північ від Одеси з білим Зведеним драгунським полком, 12 вересня білі витіснили українські війська зі станції Любашівка. Керівництво УНР надсилало через своїх дипломатичних представників ноти протесту країнам Антанти, які були головними союзниками російських білих, щоб ті вплинули на керівництво ЗСПР і не допустили до війни. Проте їх реакція була дуже млявою — на рівні висловлення занепокоєння. Велику роль грало й те, що в той період поява українського руху за свою незалежність для Європи була зовсім новим та несподіваним явищем і старі великі європейські держави охоче вірили брехні білогвардійців про «більшовизм» українців.
Тим часом почали відбуватись перші збройні сутички українських військ з білогвардійцями. Українці почали реагувати на нахабне просування росіян. Тим більше, що проти українців діяли чисельно невеликі групи. 12 вересня стежі 3-го корпусу УГА вибили зі Сквири підрозділи 2-ї Терської пластунської бригади. 14 вересня Північна дивізія відібрала у денікінців Любашівку. Дізнавшись про це, Денікін віддав наказ негайно розпочати своїм частинам — військам Новоросійської області — воєнні дії проти українських військ.
Активні воєнні дії
14 вересня 2-й Переяславський кінний полк імені М.Залізняка атакував 5-й Новоросійський ескадрон Зведеного драгунського білого полку на станції Затишшя та миттєво розброїв його. Командир білогвардійців ротмістр О.Ляшков застрелився. Станція перейшла в українські руки. Однак це не був спланований наступ, а лише власна ініціатива командира українців М.Аркаса. 18 вересня частини Сімферопольського офіцерського полку білих знову з боєм захопили Любашівку, а загін генерала А.Розеншільд-Пауліна 19 вересня вибив українців зі ст. Затишшя. Тільки після цього українське командування почало планувати воєнні операції проти білогвардійців. 19 вересня білогвардійці зайняли Сквиру і Паволоч на Київщині. В результаті по всьому фронту розгорнулись активні воєнні дії.
23 вересня розпочався загальний наступ білих російських військ Новоросійської області (бл. 12 тис. вояків) проти українських військ на двох головних напрямках: одесько-вапнярському — група Розеншільд-Пауліна (бл.1500 бійців) та уманському — група Оссовського (бл. 10700 бійців).М.Ковальчук. Невідома війна 1919. с.147,185. Об'єднані українські війська навіть кількісно переважали білогвардійські, що їх атакували. Однак перевага білих росіян була в морально-політичній підтримці з боку держав Антанти, перевазі у кількості кінноти. Крім того, в українців існувало перебільшене уявлення про силу росіян. Також переважна більшість сільського та міського населення України мала низьку українську самосвідомість і слабко підтримувала свій уряд та армію. 24 вересня білі з боями захопили міста Умань і Балта, 25 вересня — Бірзула. У відповідь 24 вересня 1919 р. Директорія УНР спільно з урядом ЗУНР видали декларацію «Від Правительства Соборної України», в якій формально проголошувалася війна армії Денікіна. В декларації йшлося, що український народ бореться за своє національне і соціальне визволення, тому й відкидає претензії Денікіна.
1 жовтня 5-а дивізія білих атакувала українські війська в м.Монастирище. З цього часу в активні бої з російськими білими вступила УГА. 3-й корпус УГА прийшов на допомогу 5-й Київській дивізії УНР отамана А.Вовка. Тут на деякий час вдалося стримати ворога. Гірше були справи на південному напрямку. 1 жовтня Кримський кінний полк білих в районі с. Лабушна раптовою атакою розгромив 11-й Сірожупанний полк сотника Немоловського. Близько 200 українських старшин і козаків загинули, ще 80 потрапили до полону. 3 жовтня білий загін ген. Розеншільд-Пауліна після жорстокого бою з волинцями захопив ст.Кодима, а 7 жовтня 50-й Білостоцький полк противника вибив частини 1-ї Північної дивізії УНР з м.Бершадь. Тоді ж 5-а білогвардійська дивізія, збивши атакою частини бригади УСС, захопила Івангород і Краснопілку. 10 жовтня під Монастирищем був збитий білими український літак, а його пілот Алелюхін потрапив у полон.Я.Тинченко. Герої українського неба. Пілоти визвольної війни 1917—1920 рр. Київ. 2010. -200с. с.117-119. Цікаво те, що бувши родом з Вологодської губернії Росії, він через невеликий час втік і знову приєднався до армії УНР.
Командування армії УНР спланувало контрнаступальну операцію, яка розпочалась 12 жовтня. В наступ перейшли 3-а Залізна і 6-а Запорізька дивізії. Запоріжці вщент розгромили зведений батальйон 50-го Білостоцького полку, захопивши багато полонених. Цього ж дня в наступ перейшов і 3-й корпус УГА в напрямі на Монастирище. Вранці 14 жовтня частини 3-ї Залізної дивізії здобули Бершадь, а 6-а Запорізька — Чечельник та Ольгопіль.
Однак білогвардійці, бачучи не дуже рішучі дії проти них УГА, вирішили провести операцію по роз'єднанню військ УНР і ЗУНР між собою, щоб їх було легше розбити. 15 жовтня виник розрив фронту між УГА та Армією УНР в районі Дашів — Гранів. Білогвардійський командувач військ Новоросійської області Я.Слащов відразу кинув у цю прогалину 42-й козачий Донський полк, який почав бити по тилах галицьких військ. Протягом 15-16 жовтня донські козаки захопили 700 полонених, в тому числі командира куреня і 15 старшин. 16 жовтня 5-а дивізія білих захопила Гайсин, 17 жовтня 42-й Донський полк — Брацлав. Таким чином дві українські армії були роділені між собою.