Історія Філіппін охоплює розвиток архіпелагу від найдавніших людських поселень до становлення сучасної держави у Південно-Східній Азії. На території архіпелагу збереглися археологічні свідчення появи людей понад 60 тисяч років тому, що дає підстави вважати Філіппіни одним із найдавніших осередків заселення регіону. Упродовж тисячоліть острови населяли негритоські та австронезійські групи, на основі яких сформувалися ранні морські міста-держави, пов’язані торговельними і культурними зв’язками з Китаєм, Японією та Південною Азією.

До XVI століття на Філіппінах існувала мережа незалежних держав і барангаїв, частина яких стала ісламізованою, а інші сприйняли індійсько-буддійські впливи. Поворотним моментом стало прибуття іспанців 1521 року і встановлення колоніальної влади у 1565 році. За три століття іспанського правління архіпелаг зазнав глибоких релігійних, політичних і соціальних змін, які завершилися революцією 1896–1898 років та крахом іспанської адміністрації.

Подальший розвиток визначили американське управління (1898–1946), участь архіпелагу у Другій світовій війні, проголошення незалежності 1946 року та політичні трансформації другої половини ХХ століття. Сучасна П’ята Республіка, утворена після подій 1986 року, продовжує розвиватися як демократична держава з динамічною економікою і складною внутрішньою соціально-політичною структурою.

Доісторичний період Найдавніша історія архіпелагу сягає щонайменше 67 000 років тому, коли з’явилися перші людські істоти, що прибули, ймовірно, на плотах або човнах, як свідчать рештки людини з Кальяо . До палеоліту належать перші осередки заселення. Острови спочатку населяли негритоські общини, а згодом сюди прибули австронезійці, які принесли нові технології, сільське господарство та мореплавство.

Доколоніальний період (900―1565 роки до н. е.): незалежні міста До прибуття європейців на Філіппінах існувала мережа самостійних торговельно-політичних утворень — від дрібних барангаїв до морських держав, які дехто з дослідників вважає ранніми містами-державами. До них належали Майніла, Тондо, Пангасінан, Себу, Панай, Бохол, Бутуан, Ланао, Сулу та загадкове Ма-ї. Вони підтримували контакти з Китаєм, Японією, Південною Азією й Індонезією; на архіпелаг потрапляли індійські та буддійські культурні впливи, а з XIV століття — іслам, який утвердився на півдні.

Ці держави брали участь у регіональній морській торгівлі, обмінюючи ліс, віск, золото, кераміку, спеції та інші товари. Соціальна структура коливалася від первіснообщинних форм до ранньофеодальних систем на узбережжі.

Іспанський колоніальний період (1565―1898)

Перший писемно засвідчений візит європейців — це прибуття Фернана Магеллана. 16 березня 1521 він помітив острів Самар і висадився наступного дня на острові Хомонхон (тепер частина муніципалітету Гуюан, що у Східному Самарі). Іспанська колонізація почалася з прибуття 13 лютого 1565 року експедиції Мігеля Лопеса де Легаспі з Мексики. Він заснував на Себу перше постійне поселення. У результаті військово-морських експедицій 60—70-х рр. XVI ст. під іспанську владу підпала північна і центральна частина архіпелагу, створюючи першу єдину політичну структуру, відому як Філіппіни. Іспанське колоніальне правління обернулося введенням християнства, зводу законів і залишило по собі найстаріший із сучасних університетів Азії. Філіппінами правило Віцекоролівство Нової Іспанії з центром у Мексиці. Після цього колонією безпосередньо керувала Іспанія.

Іспанці почасти вдавалися до примусової праці місцевого населення, через що останні підіймали різного роду повстання. Одне з наймасштабніших народних повстань підняв національний герой варайців, уродженець острова Самар ― Сумурой.

У 1-й половині ХІХ ст. на Філіппіни почав проникати іноземний капітал, формувалася місцева буржуазія, склалася інтелігенція. Прихильники реформ (Хосе Рісаль, М. дель Пілар та ін.) створили перші патріотичні організації. 1892 року виникла таємна патріотична організація Катіпунан на чолі з Боніфасіо та ін. На її заклик почалася національно-визвольна революція 1896—98 рр.

Перша Філіппінська Республіка (1899―1901)

Перша Філіппінська Республіка (1899―1901), також відома як Малолоська республіка, стала результатом успішної революції проти іспанського колоніалізму та першою конституційною демократією в Азії. Хоча декларація незалежності була оприлюднена Еміліо Агінальдо ще 12 червня 1898 року, повноцінне державотворення завершилося лише в січні 1899 року з ухваленням прогресивної Малолоської конституції. Проте існування молодої держави було перерване Філіппінсько-американською війною, що спалахнула через відмову США визнати суверенітет архіпелагу. Попри перехід до запеклої партизанської боротьби, республіка де-факто припинила існування у 1901 році після захоплення президента Агінальдо та офіційного встановлення американської адміністрації.

Американське правління (1898―1946) Іспанське правління закінчилося 1898 року поразкою Іспанії в Іспансько-американській війні. У цій обстановці 12 червня 1898 Філіппіни проголошено незалежною республікою. В результаті американо-філіппінської війни 1899—1901 рр. Філіппіни стали територією Сполучених Штатів. Війська США придушили Філіппінську революцію під проводом Еміліо Агінальдо. Щоб управляти Філіппінами, Сполучені Штати заснували т. зв. Острівний уряд. 1907 року шляхом проведення народних виборів було створено виборну Філіппінську асамблею. Ухвалений Конгресом США у 1916 р. Закон Джонса передбачав незалежність цієї країни. 1934 року Філіппіни здобули автономію. Як 10-річний проміжний крок до повної незалежності 1935 року було створено Філіппінську Співдружність. Однак у 1942 році під час Другої світової війни Філіппіни окупувала Японія. 1945 року військовики США вигнали японців. Манільський договір 1946 року встановив незалежну Філіппінську Республіку. Період американського врядування приніс на Філіппіни американську систему освіти, юридичну систему, а також демократичну форму правління.

Третя Республіка (1946―1965) Повоєнний період позначився відбудовою та політичним становленням молодої держави. США зберігали вплив через економічні угоди й військову присутність. У 1950-х — початку 1960-х років Філіппіни брали участь у Корейській та В’єтнамській війнах, вступили до СЕАТО й АЗПАК. У цей час утвердилася місцева ділова еліта, продовжувалися спроби модернізації державного апарату.

Епоха Маркоса Домігшись укладення з Філіппінами економічних і воєнних угод, США створили на островах свої військові бази. 1954 року країна під тиском США вступила в СЕАТО, 1966 — в АЗПАК. У 1950—53 рр. Філіппіни взяли участь у Корейській, а в 1962—69 рр. — у В'єтнамській війні. З приходом до влади президента Маркоса (1965) було здійснено низку заходів зі зміцнення позицій національної буржуазії, ослаблення поміщицької олігархії. Філіппіни відкликали свої війська з В'єтнаму, виступили за розпуск СЕАТО, за розвиток економічних і культурних відносин у межах АСЕАН, членом якої Філіппіни є з 1967, за перетворення Південно-Східної Азії на зону миру. 1976 р. країна встановила дипломатичні відносини з СРСР, з яким уклала також торговельну угоду. 1978 р. Філіппіни уклали угоду зі США, за якою над двома військовими базами встановлено філіппінський суверенітет. Наприкінці 1970-х рр. у зовнішній політиці країни знову намітилася тенденція до тісніших зв'язків зі США. Це відобразилося у новій угоді (1979) про американські військові бази на території Філіппін та у підтримці нарощення військової присутності США у Південно-Східній Азії. На Філіппінських островах проти уряду тоді йшла збройна боротьба сепаратистів, які виступали за відокремлення островів Мінданао і Сулу. В 1972—81 на Філіппінах існував надзвичайний стан, під час якого президент Маркос, опираючись на армію і сили безпеки, проводив курс на придушення правої і лівої опозиції, на реалізацію реформ. Восени 1983 на Філіппінах відбулися масові виступи, викликані погіршенням економічного становища та посиленням впливу іноземного капіталу.

П’ята Республіка 1986 року у країні стався мирний переворот, у результаті якого було повалено диктатуру Маркоса і до влади, перемігши на президентських виборах, прийшла Корасон Акіно. У 1992—1998 рр. посаду глави держави обіймав Фідель Рамос. 1998 року відбулися чергові президентські вибори, які виграв Джозеф Естрада. У 2001 р. після звинувачення Естради у розкраданні коштів його було усунено з посади шляхом імпічменту, а його місце зайняла віце-президент Глорія Макапагал-Арройо, яка також перемогла на виборах 2004 р. У 2010 їй на зміну прийшов Бенігно Акіно III. Новою загрозою уряду Філіппін у ХХІ ст. стає повстанський рух радикальних ісламістів, пов'язаних із середовищем Ісламської держави та Аль-Каїди.

Примітки

Посилання

Rafael, Vicente L., “Colonial Contractions: The Modern Philippines, 1565-1946,” in the Oxford Research Encyclopedia of Asian History, edited by David Ludden.