Повітряні сили Третього Райху або Люфтваффе (вермахт) ( ) — повітряні сили, вид Збройних сил Третього Райху, що існував з 1933 до 1945 року в нацистській Німеччині. Призначався для ведення повітряної війни, ведення повітряної розвідки угруповань супротивника, забезпечення панування в повітрі, захисту від ударів з повітря важливих військово-економічних районів (об'єктів) країни та угруповань наземних військ вермахту та важливих об'єктів Крігсмаріне, завдання ураження об'єктам противника, що становлять основу його військового та військово-економічного потенціалу, підтримки з повітря Сухопутних військ і сил флоту, десантування повітряних десантів, перевезення військ та матеріальних засобів повітрям.

Історія

Передумови З початком Великої війни, заснована в 1910 році Імперська повітряна служба Німеччини, із самого початку активно діяла на фронті, вносячи свій суттєвий внесок у перемоги кайзерівської армії. У силу позиційного характеру війни на фронтах, в особливості на Західному фронті, коли фронти роками не рушили з місця, багато уваги приділялося подіям повітряної війни, що розгорталася над головами усіх воїнів, оскільки вона подарувала світові таких асів, як Манфред фон Ріхтгофен, Ернст Удет, Освальд Бельке і Макс Іммельманн. Однак, війна завершилася повною поразкою кайзерівської Німеччини й за умовами Версальського договору з 8 травня 1920 року уся німецька військова авіація була розпущена, усі військові літаки підлягали знищенню, будь-яка діяльність, спрямована на відродження повітряних сил категорично заборонялася.

Проте, всупереч кабальним вимогам Версальського миру, німецькі льотчики продовжували таємно тренуватися. Спочатку для підготовки пілотів використовувалися власні школи цивільної авіації, де для підтримки навичок у пілотуванні з дотриманням умовностей можна було використовувати лише легкі навчально-тренувальні літаки, за умови, що майбутні пілоти летатимуть літаками виключно цивільних авіаліній, як-то Deutsche Luft Hansa. Для набуття бойовими пілотами практичних навичок у діях на винищувачах, бомбардувальниках тощо перший час умов не було. Під суворою забороною на території Німеччини перебувала також, в рамках накладених обмежень за Версальською угодою, будь-яка науково-дослідницька діяльність в області літакобудування і дослідження матеріалів військової авіатехніки. Разом з цим, ніхто не забороняв проводити окремі дослідження за кордоном, зокрема, у СРСР, який також перебував на той час у повній ізоляції в Європі. 16 квітня 1922 року під час Генуезької конференції була укладена Рапалльська угода, згідно якої радянське керівництво дозволило організацію в Росії об'єктів для випробування німцями військової техніки та навчання своїх військових кадрів. У свою чергу німецьке керівництво обіцяло сприяти експорту німецького технічного досвіду для розвитку оборонної промисловості Радянської Росії.

У 1924 році в Липецьку була заснована, а 15 липня 1925 року офіційна відкрита авіаційна школа з підготовки німецьких військових льотчиків. Липецька таємна авіашкола працювала протягом приблизно дев'яти років, використовуючи в основному голландські та радянські, а також деякі німецькі навчальні літаки до закриття в 1933 році. Весь процес навчання проходив за умови повної секретності, німецькі льотчики й інший персонал носив лише радянську форму без знаків розпізнавання. Сотні пілотів і технічного персоналу Люфтваффе відвідали, вивчили і пройшли підготовку в радянських авіаційних школах у кількох місцях Центральної Росії. Загалом за час існування авіашколи в Липецьку пройшло підготовку та перепідготовку 120 льотчиків-винищувачів (30 з них учасники Першої світової війни, 20 — колишні льотчики цивільної авіації). Однак, керівництво Веймарської республіки та Військового Управління (Truppenamt) не обмежувалося підготовкою своїх пілотів у Радянському Союзі; до 1932 року Німеччина зуміла підготувати у своїх нелегальних військових авіашколах в Брауншвейзі і Рехліні близько 2000 майбутніх пілотів Люфтваффе.

Заснування З приходом нацистів до влади, Адольф Гітлер рішуче розпочав ламати всю версальську систему, відбудовуючи систему оборони держави й створюючи новітні, сучасні, добре оснащені збройні сили. Ліпший товариш фюрера, колишній ас-винищувач Першої світової війни, Герман Герінг очолив напрямок створення повітряних сил Німеччини.

27 квітня 1933 року за його ініціативою на базі Імперського комісаріату у справах авіації було сформоване Імперське міністерство авіації ( або ). Під контролем і керівництвом рейхсміністерства авіації у цілковитій таємниці проводилося створення й організація Люфтваффе, розробка нових типів бойових літаків, навчання льотного складу, створення аеродромів, навчальних центрів, пунктів управління, радіоцентрів, запасів паливно-мастильних матеріалів.

15 травня 1933 року усі авіаційні формування були об'єднані в єдину структуру, до якої також приєднали, створену ще 25 березня 1933 року, Німецьку авіаційну спортивну асоціацію, до якої входили усі приватні та національні організації. Президентом асоціації став Бруно Лерцер, старий фронтовий друг Герінга.

Своїм головним помічником Герінг призначив Ергарда Мільха, якому визначив завдання — найближчим часом створити повітряні сили, що мали б у своєму складі не менше 1000 бойових літаків. Ця кількість була визначена з політичних міркувань, як необхідне повітряне прикриття для сухопутної армії, здатної захистити Німеччину від можливої ​​інтервенції. Таким чином, головною метою авіації була на той час оборона власної території і своїх військ, і для вирішення цього завдання були потрібні в першу чергу винищувачі. Герінг, виходячи з власного бойового досвіду, набутого в Першій світовій війні віддавав перевагу цьому виду авіації. Навпаки, Ергард Мільх і начальник штабу Люфтваффе генерал Вефер вважали за необхідне створити в першу чергу великі сили бомбардувальної авіації великого радіуса дії, наполягаючи на тому, що вона набагато необхідніша, ніж надмірна кількість винищувачів.

Незабаром усіма справами в рейхсміністерстві авіації став керувати Мільх, якому Герінг надав повну свободу дій. Сам він приділяв головну увагу виконанню обов'язків міністра-президента Пруссії. Енергійний та талановитий організатор Е. Мільх до жовтня 1933 року сформував три перші, так звані «пропагандистські» ескадрильї (), які по суті були замаскованими винищувальними ескадрильями: ескадрилья «Остдойчланд» базувалася на аеродромі Нойгаузен поряд з Кенігсбергом, ескадрилья «Міттедойчланд» розташовувалася на берлінському аеродромі Штаакен, і ескадрилья «Суддойчланд» перебувала у місті Фурті, в декількох кілометрах від Нюрнберга.

15 квітня 1937 року був сформований Націонал-соціалістичний авіаційний корпус ( або ) для довоєнної льотної підготовки юнаків-чоловіків і для залучення дорослих спортсменів у нацистський рух. Члени НСФК призовного віку були приписані відразу до частин Люфтваффе. Оскільки всі члени НСФК також були й членами нацистської партії, це дало особовому складу Люфтваффе потужну нацистську ідеологічну базу на відміну від інших гілок вермахту (Хеер (армія) і Крігсмаріне (ВМФ)). Тим часом, Герінг продовжував грати провідну роль у створенні Люфтваффе в 1933—36 роках, але після 1936 року практично припинив брати участь у розвитку військової авіації, і ще з 1937 року Мільх «де-факто» став рейхсміністром.

Іншою знаменитою фігурою у німецькій військовій авіації того часу став генерал авіації Гельмут Вільберг, який згодом став грати вирішальну роль у розвитку нацистської доктрини повітряної війни. Він мав колосальний досвід в управлінні авіації рейхсверу ще у 1920-ти роки, й на думку самого Герінга за своїми діловими якостями якомога краще підходив на посаду начальника штабу Люфтваффе. Проте, через єврейське походження генерала його не змогли поставити на цю посаду. Водночас, Вільберг залишився при штабі Люфтваффе і під керівництвом Вальтера Вефера розробив доктринальні засади застосування Люфтваффе у блискавичній війні.

Концепція повітряної війни Люфтваффе

Розробка доктрини Відразу після заснування Люфтваффе в період 1933—1934 років серед керівництва Повітряних сил панували в основному наміри та плани піти шляхом надання пріоритетності розвитку важкої авіації для стратегічних бомбардувань цілей і об'єктів противника. Однак, економічна та геополітична обстановка навколо Німеччині на початку 1930-х років диктували свої умови, що відобразилося на концептуальних підходах стосовно напрямків розвитку військової авіації. Основний акцент робився на авіаційній підтримці дій сухопутних військ. Третій Рейх географічно розташовувався в центрі Європі, отже німецька армія по-суті була армією континентального типу й усі види збройних сил готувалися до ведення воєнних дій переважно на суходолі. Тому військові теоретики того часу, тимчасово відклавши на майбутнє розробку стратегічних планів, зосередилися в основному на тактичному й оперативному рівнях застосування повітряних сил. Концептуальною основою тактики дії став набутий ще в роки Першої світової війни практичний досвід німецької авіації. Усі авіаційні підрозділи, як правило входили до складу й діяли виключно в інтересах наземних угруповань, їхніми головними завданнями були в першу чергу повітряна розвідка, нанесення ударів по штабах і лініях комунікацій ворога, забезпечення зв'язком загальновійськового командира. Керівним документом, що визначав тактику дій був Truppenführung, настанова з управління міжвидовими формуваннями, виданий у 1933 та 1934 роках двома частинами.

Досягнувши певного прогресу в розвитку оперативно-тактичної теорії й практиці дій авіації в ході навчань та командно-штабних ігор, німецькі фахівці дійшли висновку про необхідність розробки стратегічної доктрини застосування бомбардувальної авіації та організації відповідної структури. Апологетом тодішньої теорії стратегічних бомбардувань і війни в повітрі був італійський генерал Джуліо Дуе, теорія якого передбачала руйнування індустріальної моці противника, підрив його моралі шляхом «терору населення» у великих містах. Генерал Дуе обґрунтував тезу, що єдність і взаємодія фронту і тилу є вирішальним фактором у веденні воєнних дій, і з цього випливає висновок, що в майбутній війні не збройні сили, а глибокий тил потрібно розглядати в ролі головної мішені для авіації.

Ця теорія про істотну роль стратегічних бомбардувань активно обговорювалася в Генеральних штабах багатьох країн, і в німецькому також. Проте, теорія Дуе не той час не лягла в основу доктрини повітряної війни, що розроблялася, через побоювання ударів у відповідь по мирному населенню Німеччини.

Начальник штабу Люфтваффе генерал Вефер, попри запереченню можливості застосування теорії Дуе німецькою авіацією на практиці, в новій доктрині 1935 року «Управління війною в повітрі» виділив п'ять ключових моментів стратегії: знищити повітряні сили противника шляхом бомбардування його баз і авіазаводів, і розгромити авіацію противника, що атакує німецькі цілі; запобігти можливості маневру великих наземних військ ворога до вирішальних районів шляхом знищення залізниць і доріг, зокрема мостів і тунелів, необхідних для руху і постачання сил; підтримувати операції військових формувань, які незалежні від залізничного сполучення, тобто бронетанкових і моторизованих сил, перешкоджаючи просуванню супротивника і безпосередньо брати участь у наземних операціях; підтримувати військово-морські операції, атакуючи військово-морські бази противника, захищаючи свої військово-морські бази і безпосередньо брати участь у морських боях; паралізувати збройні сили противника, зупинивши виробництво на заводах зброї.

Погляди на розвиток авіації