Ганс Каммлер (, 26 серпня 1901, Щецин — 9 травня 1945, Прага Der Spiegel, 11. Dezember 1957: Verbrechen. Die Mörder sind unter uns., Versteckten die USA den Chef-Ingenieur der SS? // Die Welt, 12. Juni 2014. Rainer Karlsch: Was wurde aus Hans Kammler? // Frankfurter Allgemeine Sonntagszeitung, 15. Juni 2014, Nr. 24, S. 52/53, Artikelanfang und Auszüge . Alexander vom Hofe: Vier Prinzen zu Schaumburg-Lippe, Kammler und von Behr, Vierprinzen S. L., Madrid 2013. Online bei der FU Berlin. Rainer Karlsch: Was wurde aus Hans Kammler? // Frankfurter Allgemeine Sonntagszeitung, 15. Juni 2014, Ausschnitte . Rainer Karlsch: Ein inszenierter Selbstmord. Überlebte Hitlers «letzter Hoffnungsträger», SS-Obergruppenführer Hans Kammler, den Krieg? // Zeitschrift für Geschichtswissenschaft. Band 62, 2014, Heft 5, S. 485—505.) — обергрупенфюрер і генерал СС. Відповідав за ракетну програму Третього Рейху.
Життєпис Народився в місті Штеттін. Син оберлейтенанта і згодом оберста (полковника) піхоти Королівської Прусської армії, згодом офіцера жандармерії Франца Камлера та Марії Штайнхаузен. У 1908–1918 рр. відвідував гуманітарні гімназії в Бромбергом, Ульмі та Данцігу.
У лютому 1919 р. добровольцем вступив у 2-й лейб-гусарський королеви Прусської Вікторії полк, проте вже в травні того ж року перейшов у «Фрайкор Росбаха», служив у кавалерійському ескадроні й у прикордонних військах. Демобілізувавшись, з 1919 р. до 1923 р. вивчав архітектуру в Мюнхені та Данцигу Rainer Fröbe: Hans Kammler, Technokrat der Vernichtung, in: Robert Smelser; Enrico Syring (Hg.): Die SS. Elite unterm Totenkopf. 30 Lebensläufe, Paderborn 2000, S. 306—307.. Працював за фахом. Регірунгсбаумайстер (1928).
У 1928–1933 рр. працював у Прусській будівельній та фінансовій дирекції в Берліні. За іншими даними, був до 1931 р. безробітним.
14 червня 1930 р. одружився з Ютою Карлою Ганною Хорн (12 квітня 1908, Наумбург-Заале), котра належала до Націонал-соціалістичної народної благодійності. Мав від неї двох синів (11 лютого 1940—10 грудня 1943) та чотирьох дочок (13 березня 1931 —16 вересня 1931, 25 березня 1932, 6 липня 1934—12 березня 1936, 11 Лютий 1937).
У 1932 р. захистив дисертацію в інженерних науках, став доктором ().
Вступив у НСРПН 1 березня 1932 р. (№ 1 011 855), перебував на різних адміністративних посадах. У 1933 р. був призначений в Аграрно-політичне управління Імперського керівництва НСРПН на посаду референта Імперського міністерства продовольства і сільського господарства, на керівника житлової реформи . Регірунгсобербаурат (1937). Потім був головою відділу будівництва при Імперському міністерстві авіації. У квітні 1940 — червні 1941 рр. — директор будівельного бюро 2-го авіаційного командування.
20 травня 1933 р. Камлер вступив в СС (№ 113 619). З 1 червня 1941 р. і до кінця Другої світової війни керував будівельними проєктами СС (з 1 лютого 1942 р. — голова управлінської групи «С» (будівництво) Головного економічного управління СС). Йому належало авторство проєкту п'ятирічної програми з організації концентраційних таборів СС на окупованих територіях СРСР і Норвегії. Камлер брав участь у проєктуванні табору смерті Аушвіц (Освенцим).
1 вересня 1943 р. призначений особливоуповноваженим рейхсфюрера СС за програмою «А-4» («Зброя відплати»); відповідав за будівельні роботи й постачання робочої сили з концентраційних таборів.
З 1 березня 1944 р. Камлер керує будівництвом підземних заводів із виробництва винищувачів. Через три місяці Гімлер доповів Гітлеру, що за вісім тижнів було побудовано десять підземних авіаційних заводів загальною площею в десятки тисяч квадратних метрів. У березні 1944 р. Камлер в якості представника Гімлера входить в «авіаційний штаб», що складався з вищих чиновників Люфтваффе і Міністерства озброєння. Рейхсмаршал Герман Герінг, голова Люфтваффе і номінальний наступник Гітлера, доручає йому перемістити всі стратегічні авіаційні об'єкти під землю.
8 серпня 1944 р., слідом за призначенням Гімлера на пост керівника Міністерства озброєння, Камлер стає головним керівником проєкту «V-2» («А-4»). Він керує всім процесом — починаючи з виробництва і розміщення, та закінчуючи веденням бойових дій проти Англії та Нідерландів. Саме він безпосередньо керував ракетними атаками. Ця посада дала можливість Камлерові дослідити весь процес управління стратегічною програмою озброєння — можливість, яка до цього не представлялася нікому в Третьому Рейху.
31 січня 1945 р. став уповноваженим фюрера з розробки реактивних двигунів, а також керівником всіх ракетних програм — як оборонних, так і наступальних. 6 лютого 1945 р. Гітлер довічно призначив його відповідальним за повітряне озброєння (винищувачі, ракети, бомбардувальники).
28 лютого 1945 р. був призначений командиром LXV армійського корпусу особливого призначення. СС-обергрупенфюрер (1.3.1945 року, останній хто отримав це звання).
4 березня 1944 р. було створено «Будівельне бюро Каммлера» (спецштаб СС). Відомо, що спецштаб Каммлера був у секції компанії «Шкода», що розташовувалася в німецькому протектораті Богемії й Моравії. Ще в березні 1942 р. Гімлер формально передав СС управління заводом «Шкода» — гігантським промисловим комплексом, розташованим у Пльзені і Брно. До того ж Альберт Шпеер нічого не знав про цю операцію, до тих пір, поки Гітлер не повідомив йому про це як про доконаний факт. Якщо «четвертий вид» нової зброї, про що згадував Гітлер у бесіді з маршалом Антонеску 5 серпня 1944 р., існував насправді, то він повинен був перебувати у віданні Камлера та його штабу.
Кар'єраWalter Naasner (Hrsg.), «SS-Wirtschaft und SS-Verwaltung». Düsseldorf, 1998. — S. 338 f.ДатаЗвання20 квітня 1936 р.Унтерштурмфюрер20 квітня 1937 р.Оберштурмфюрер12 вересня 1937 р.Гауптштурмфюрер1937 р.Лейтенант Вермахту в резерві11 вересня 1938 р.Штурмбаннфюрер1 червня 1939 р.Оберштурмбаннфюрер1 серпня 1940 р.Штандартенфюрер1 червня 1941 р.Оберфюрер20 квітня 1942 р.Бригадефюрер іГенерал-майор Ваффен-СС30 січня 1944 р.Групенфюрер іГенерал-лейтенант Ваффен-СС1 березня 1945 р.Обергруппенфюрер іГенерал Ваффен-СС
«Правою рукою» Камлера став генеральний директор «Шкоди», почесний штандартенфюрер СС полковник Вільгельм Фосс. Вони отримали підтримку від Гітлера та Гімлера на керівництво спеціальним проєктом, що був настільки засекречений і непідвладний офіційному контролю, що, здавалося, його просто не існує. Показово, що ні глава Люфтваффе Герман Герінг, ані міністр озброєнь Альберт Шпеер не знали про існування проєкту.
Фінансування програм проходило через згаданого Фосса, який звітував безпосередньо перед Гімлером. По всій Німеччині було відібрано перспективних науковців, незважаючи на ступінь політичної лояльності Третьому Рейху. Навколо їх роботи було споруджено потрійне кільце безпеки, яке забезпечували спеціально відібрані функціонали контррозвідки СС. Ці кільця безпеки були навколо заводів «Шкоди» в Пльзені, Брно та навколо адміністративного центру в Празі.
Вже після війни в бесідах з журналістом, випускником Кембриджа Томом Агостоном, Фосс описував діяльність науковців зі штабу Камлера, які не мали аналогів серед інших видів технологій, що з'явилися в кінці війни, у порівнянні з якими пересічними здавалися навіть проєкти «V-1» й «V-2». У списку спецпроєктів були ядерні установки для ракет і літаків, передові керовані снаряди і зенітні лазери. Випробування проводилися не на самій «Шкоді», а в польових умовах. Фактично, спецштаб Каммлера функціонував як координаційний дослідний центр.
Таким чином, в Третьому Рейху всі перспективні наукові відкриття й технічні розробки в області передових технологій перебували у розпорядженні СС в особі обергруппенфюрера СС генерала Ганса Камлера. Не випадково його ім'я майже не згадується в стандартних посиланнях на Люфтваффе чи її великі програми. Та, всупереч всьому, Камлер став на чолі надсекретного дослідницького центру («мозкового центру СС»), в завдання якого входило впровадження технологій для створення секретної зброї «другого покоління».
На початку квітня 1945 р., коли радянська армія перебувала вже на підступах до Берліна, Гітлер і Гімлер передали під пряме керівництво Камлера всі секретні системи озброєння Третього Рейху, аналогів яким не було в жодній з країн учасниць антигітлерівської коаліції. Вкрай цікава, якщо не сказати, дивна впевненість керівництва Рейху в тому, що Камлерові вдасться створити диво (?). 3 квітня 1945 р. Йозеф Геббельс писав у своєму щоденнику:
Після зустрічі з Гітлером Камлер переміщує свою штаб-квартиру з Берліна в Мюнхен. Перед тим як остаточно покинути Берлін, він зробив прощальний візит Шпеєру, під час якого натякає йому, що йому також варто перебратися до Мюнхена, а також, що «СС робить спроби усунути фюрера». Потім Камлер повідомляє Шпеєру, що планує зв'язатися з американцями й в обмін на гарантію свободи запропонує їм все — «реактивні літаки, а також ракети А-4 та інші важливі розробки». А також те, що він збирає всіх кваліфікованих експертів у Верхній Баварії, щоби передати їх армії США. «Він запропонував мені взяти участь в його операції», — писав Шпеєр, — «яка, безсумнівно, спрацює на мою користь». Шпеєр відмовився від пропозиції Камлера.
23 квітня 1945 р. Камлер переїхав у Ебензе. Саме там у горах на березі озера Траунзее, ще в 1943 р. під його командуванням було розпочато створення гігантського підземного комплексу для будівництва МБР «А-9»/«А-10», що отримала кодову назву «». 4 травня вирушив до Праги, звідки втік 9 травня після перемоги Празького повстання. У Камлера була єдина вагома причина для того, щоби пройти цей шлях — документація групи за спеціальними проєктами, що знаходилася на «Шкоді» та в її адміністративних офісах в м. Празі. За іншими даними, останній раз Камлера бачили в Обераммергау в готелі «Ланг». Випадковим свідком розмови Камлера з начальником його штабу, оберштурмбанфюрером СС став Вернер фон Браун. За його словами, вони збиралися спалити свої уніформи і ненадовго зачаїтися в монастирі XIV століття Етталь, що розташований на відстані декількох кілометрів від Обераммергау.
Версії смерті Існують чотири версії смерті Камлера, що суперечать одна одній. Згідно з першою, він наклав на себе руки 9 травня 1945 р. в лісі між м. Прагою і Пльзенем. За другою версією він загинув в той же день під обстрілом, коли вибирався з підвалу зруйнованого бомбами будинку. За третьою — в той же день він застрелився в лісі недалеко від Карлсбаду. Четверта — заснована на двох документах, які мало німецьке й австрійське товариство Червоного Хреста відразу після війни. У першому документі, написаному родичем Камлера говорилося, що той «зник безвісти». Згідно з цим документом, остання звістка про Камлера прийшла з Ебензее в Штирії (Австрія). У другому документі, заснованому на свідченнях невідомих «товаришів», стверджувалося, що Каммлер мертвий. Місце поховання вказано не було. За деякими даними, труп Камлера був похований його ад'ютантом і водієм на місці його самогубства.
Версія про вбивство Камлера його ад'ютантом Залесский К. А., «СС. Охранные отряды НСДАП». , 2005. — С.270., наведена була в словнику «СС. Охранные отряды НСДАП», невідповідна, оскільки Шляйф наклав на себе руки в Берліні в кінці квітня 1945 р..
Ганс Камлер був офіційно оголошений мертвим судом Берлін-Шарлоттенбургу 7 вересня 1948 р..
Перші три варіанти об'єднує одна спільна деталь — до капітуляції Третього Рейху Камлер знаходиться в м. Празі або в її околицях. Один зі свідків, згаданий Томом Агостоном, — чиновник з празького регіонального управління будівельного підрозділу Головного економічного управління СС згадував:
Незабаром після закінчення війни до контррозвідки США потрапила «права рука» Камлера, Вільгельм Фос. На допиті він повідомляє про існування спецштабу Камлера на заводі «Шкода». Однак агенти залишаються настільки байдужі до повідомлення про спеціальну групу, яка володіє надзвичайними військовими секретами, що у нього склалося враження, що їм уже все було відомо.