Константин Константинов (; 3 серпня 1890, Сливен — 3 січня 1970, Софія) — болгарський письменник та перекладач.
Біографія
Народився 3 серпня 1890 в місті Сливен, закінчив юридичний факультет (1911) в Софійському університеті. З листопада 1911 по квітень 1912 жив в Парижі, де познайомився і потоваришував із символістом Ніколаєм Лілієвим. Працював суддею, адвокатом, юрисконсультом.
Його перші літературні спроби датуються 1907 роком. У 1914 видавав журнал «Звено» спільно з Димчо Дебеляновим та Димитаром Подварзачовим. У період з серпня по вересень 1944 року був директором радіо «Софія». Обраний головою (1945–1947) у секції «Література» в Будинку науки і мистецтв, а також головою (1945–1946) Спілки болгарських письменників.
Писав під псевдонімами
Пам'ять
У 2004 році в Сливені його ім'ям була названа Національна літературна премія «Константин Константинов».
Творчість
Збірники з оповіданнями
«Към близкия» (1920) «Любов» (1925) «По земята» (1930) «Трета класа» (1936) «Ден по ден» (1938) «Седем часът заранта» (1940) «Птица над пожарищата» (1946)
Романи
Кръв" (1933), (1946), (1991) «Сърцето в картонената кутия» (1933) в съавторство със Светослав Минков
Дитяча література
Приказки за тебе" (1924) «Приказки на щурчето» (1927) «Отбор юнаци» (1933) «Ехо-о-о» (1938) «Приключенията на котарака Мър-Мър» (1945) «Малкият коминочистач» «Мечката»
Посилання
Библиотека с творби на Константин Константинов в «Литературен клуб»
Джерела
Душкова, М. Semper Idem: Поетика на късните разкази. Монография. Русе, Лени-Ан, 2012. ISBN 978-954-8190-96-1 Душкова, М. «Константин Константинов — хроника на непримиримостта (1944—1970)». Сборник НРБ-литературата: история, понятия, подходи. Съст. Пламен * Дойнов. Кн. 5. София, Изд. «Кралица Маб», изд. «Силуети», деп. Нова българистика, 2012, стр. 390—416, ISBN 978-954-533-121-3. Също: в LiterNet.bg.