Альберто Бігон (, 31 жовтня 1947, Падуя) — італійський футболіст, що грав на позиції півзахисника. По завершенні ігрової кар'єри — тренер.
Виступав, зокрема, за клуб «Мілан», вигравши з ним низку трофеїв протягом 1970-х років. Як тренер найбільших результатів здобув з «Наполі», з якими вигравав чемпіонат і Суперкубок Італії.
Клубна кар'єра Народився 31 жовтня 1947 року в місті Падуя. Вихованець футбольної школи клубу «Падова». Дорослу футбольну кар'єру розпочав 1964 року в основній команді того ж клубу, в якій провів три сезони, взявши участь у 64 матчах Серії В.
Влітку 1967 року перейшов у клуб Серії А «Наполі», але не зіграв у ньому жодного матчі і вже у листопаді перейшов в інший клуб елітного дивізіону СПАЛLa Stampa, 11 novembre 1967, pagina 10. У футболці цього клубу Бігон до кінця сезону 1967/68 провів чотирнадцять матчів у Серії А, але не зміг запобігти вильоту клубу. У наступному сезоні у Серії B він став основним гравцем, але команда знову виступала невдало і вилетіла до Серії С.
Влітку 1969 року Бігон перейшов у «Фоджу», з якою у першому ж сезоні вийшов до Серії А, проте втриматись в еліті команда не зуміла і за підсумками сезону 1970/71 вилетіла назад до другого дивізіону.
Втім Бігон залишився у еліті італійського футболу, перейшовши 9 липня 1971 року до «Мілану». Відіграв за «россонері» наступні дев'ять сезонів своєї ігрової кар'єри, зігравши за цей час 218 матчів і забивши 56 голів у Серії А. Після початку на позиції центрального нападника, згодом перемістився в півзахист, поєднуючи атакуючі навички. За цей час виборов титул чемпіона Італії 1978/79, тричі ставав володарем Кубка Італії, а також виграв Кубок Кубків УЄФА 1973 року. Крім того в цей час він зіграв свій єдиний матч у складі молодіжної збірної Італії.
Влітку 1980 року, після Корупційного скандалу, за результатами якого «Мілан» було відправлено до Серії В, Бігон перейшов у «Лаціо», що теж був одним з головних підозрюваних у цьому і скандалі і після апеляції також відправився до Серії В. За римську команду Бігон провів два сезони, але повернути її в еліту не зумів.
Завершив професійну ігрову кар'єру у клубі «Ланероссі» в Серії С1, за який виступав протягом 1982—1984 років, після чого закінчив кар'єру у віці 39 років.
Кар'єра тренера Розпочав тренерську кар'єру відразу ж по завершенні кар'єри гравця, 1984 року, очоливши тренерський штаб клубу «Конельяно» в аматорських лігах.
1986 року став головним тренером «Реджини» з Серії С1. Тренував команду з Реджо-Калабрія один рік, після чого пішов на підвищення, очоливши клуб Серії А «Чезена», яку два сезони рятував віл вильоту.
1989 року прийняв пропозицію попрацювати у клубі «Наполі», з яким завоював друге в історії неополітанців Скудетто (1990), і в тому ж році Суперкубок Італії. Після низького 8 рядка в сезоні 1990/91 Бігон залишив Неаполь і перейшов у «Лечче» із Серії В. Зайнявши з командою низьке десяте місце в таблиці, що не відповідало вимогам керівництва клубу, Альберто був звільнений.
У сезоні 1992/93 Бігон тренував «Удінезе», який врятував від вильоту з Серії А у поєдинку плей-оф проти «Брешії». Незважаючи на успішне закінчення, він залишив клуб влітку 1993 року і був безробітним протягом двох років. Навесні 1995 року він отримав пропозицію від «Асколі», який перебував у Серії B з небезпекою вильоту. Але навіть при Альберто Бігоні не відбулося покращення продуктивності і клуб не зумів уникнути вильоту в Серію С1, хоча Бігона у команді на той момент вже не було.
В сезоні 1996/97 Бігон став біля керма швейцарського «Сьйона», з яким виграв чемпіонат Швейцарії і національний Кубок у 1997 роціBigon nouveau coach de l'Interblock Ljubljana 20min.ch. Повернувшись у вересні 1997 року до Італії, Бігон зайняв пост головного тренера «Перуджі», що виступала в Серії В у сезоні 1997/98, але ще по ходу сезону був звільнений.
У листопаді 1999 року Бігон отримав запрошення від грецького «Олімпіакоса», але, незважаючи на поточне перше місце в чемпіонаті, залишив команду 10 квітня 2000 року.
Після семи років без роботи, Бігон повернувся до футболу у лютому 2007 року, коли вдруге очолив «Сьйон». Він закінчив з командою на третьому місці у Суперлізі Швейцарії, що означало кваліфікацію в Кубок УЄФА, однак у кінці року покинув клуб.
11 серпня 2008 року був призначений новим головним тренером словенського клубу «Інтерблок»CALCIO, BIGON NUOVO ALLENATORE DELL'INTERBLOCK LJUBLJANA repubblica.it, але вже у вересні того ж року через різницю з Правлінням у питаннях кадрової політики покинув клуб за взаємною згодою з клубом через особисті проблеми зі здоров'ям.
У 2009 році, у віці 62 років, вирішив піти з футболу.
Статистика виступів
Статистика клубних виступів СезонКомандаЧемпіонатЛігаІгорГолів1964–65 «Падова»B501965–66B2441966–67B3510 Усього за «Падову» 64 141967–68 «Наполі»A001967–68 СПАЛA1411968–69B359 Усього за СПАЛ 49 101969–70 «Фоджа»B37111970–71A287 Усього за «Фоджу» 65 181971–72 «Мілан»A29141972–73A28101973–74A2211974–75A2631975–76A2451976–77A2241977–78A2351978–79A26121979–80A182 Усього за «Мілан» 218 561980–81 «Лаціо»B3291981–82B253 Усього за «Лаціо» 57 121982–83 «Віченца»C13191983–84C1267 Усього за «Віченцу» 57 14 Усього за кар'єру 510 124
Титули і досягнення
Як гравця Чемпіон Італії (1): «Мілан»: 1978–79 Володар Кубка Італії (3): «Мілан»: 1971–72, 1972–73, 1976–77 Володар Кубка Кубків УЄФА (1): «Мілан»: 1972–73
Як тренера Чемпіон Італії (1): «Наполі»: 1989–90 Володар Суперкубка Італії (1): «Наполі»: 1990 Чемпіон Швейцарії (1): «Сьйон»: 1996–97 Володар Кубка Швейцарії (1): «Сьйон»: 1996–97
Примітки
Посилання
Дані про гравця в «Енциклопедії футболу».