Росо́хи — село Самбірського району Львівської області у Прикарпатті.
Через село протікає річка Лисівка, — ліва притоки річки Борсукі. За місцевими легендами історія села налічує не менше 800 років, хоча офіційна згадка про село датується XVI ст. Назва села походить від слова «росоха» (глибокий крутояр, бескид).
Загальні відомості
Перша письмова згадка датована 1566 роком. Загальна площа 116 га, кількість населення 301 чоловік. Діє початкова школа.
Храм Різдва Пресвятої Богородиці, побудований в XIII ст., перебудований в 1896 році та реставрований у 1926 році, храмове свято 21 вересня.
Відстань до районного центру 18 кілометрів, до найближчої залізничної станції Стар'ява 12 км, пожежної частини 18 км, лікарні 17 км, до Львова 130 км. Дороги із чорним покриттям 3 км, із ґрунтовим 1 км.
Історія Серпнем 1566 р. фіксується передача колоністам Георгію та Іоанну Скультетті земель і споруд вище поселення Стара Сможа. Оригінал тексту грамоти на латині:
Можна сперечатись про етнічну належність цих колоністів, а також і кількість челяді, яка з ними прийшла, проте найпевнішим буде волоське походження з роду Драгів-Сасів. Річ в тім, що польський король масово залюднював спустілі і малоприбуткові землі тогочасної польської держави шляхом заманювання колоністів. Рід Драгів-Сасів походив з Мармарощини,— звідти, найпевніше, і прийшли нові поселенці. Ще одною причиною такого висновку може служити і належність села до поселень із Волоським правом.
У 1708 р. видано ордонанс белзького воєводи і гетьмана Адама Сенявського про неприпустимість чинення прикростей і наруги над мешканцями і маєтностями сіл Терло, Лібухова і Росохи, виголошуючи таким способом протекцію над даною територією.
Село мало найбільшу кількість шляхти в усьому сучасному Старосамбірському районі.
За переписом 1880 р. в селі проживало 790 мешканців: 6 римо-католиків, 762 греко-католики і 22 юдеї.
15 червня 1934 р. село передане з Самбірського повіту до ДобромильськогоRozporządzenie Rady Ministrów z dnia 28 maja 1934 r. o zmianie granic powiatów samborskiego i dobromilskiego w województwie lwowskiem. Dz.U. 1934 nr 48 poz. 427 .
12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 718-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Львівської області», село увійшло до складу Старосамбірської міської територіальної громади.
19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Старосамбірського району, село увійшло до складу новоствореного Самбірського району.
Історія церкви Різдва Пресвятої Богородиці
Вчений-реставратор Іван Могитич вважав, що церква в Росохах була побудована вже в XIII ст., хоча більшість дослідників схиляються до версії, що храм звели кількома століттями пізніше. Як місце для будівництва храму вибрали невеликий пагорб, розташований біля дороги, що перетинає село.
Крім культових функцій, храм, як найґрунтовніша споруда села, використовувався ще і як головний пункт оборони Росохів. За його стінами могли сховатися жителі села під час набігів татар, або у випадку іншої військової загрози.
Матеріалом для побудови церкви послужили плоскі ламані камені, скріплені вапняним розчином з домішками товченої кераміки і деревного вугілля. Храм тричастинний з трьома верхами. У його об'ємно-просторовій композиції були використані прийоми, властиві дерев'яній архітектурі. Церква складається з квадратного в плані неф, до якого із заходу примикає квадратний бабинець, а зі сходу — прямокутна в плані апсида. Бабинець та апсида мають меншу ширину і висоту, ніж неф. Товщина стін церкви перевищує 1 м, місцями доходить до 1,5 м. У західній стіні бабинця прорізаний прямокутний дверний отвір, перекритий лучковою аркою. Північну і південну стіни нефа прорізають по 2 вікна, влаштовані у нішах, вони також перекриті лучковими арками. У південній та північній стіні апсиди влаштовані 2 невеликих віконця. Усі три обсяги храму здаються приземкуватими. Відчуття потужності споруди церкви підсилюють масивні похилі контрфорси, якими укріпили кути бабинця, нефу і апсиди. Точно невідомо, як саме виглядали верхні частини храму в початковому періоді його історії. За кілька століть їх могли сильно перебудувати, в результаті чого церква могла втратити ряд архаїчних оборонних рис, оскільки, ймовірно, саме її верхня частина колись була пристосована до оборони. Пізніше, після ряду перебудов, кожен з обсягів церкви покрили ґонтовою шатрової покрівлею з заломами.
Ще одна лінія оборони церкви представлена кам'яною стіною, яка оточувала храм. Стіна захищала прямокутну в плані територію. Вона була побудована з таких же каменів, які використовувалися при будівництві церкви. Камені зовнішньої огорожі, ймовірно, скріплені глиняним розчином. Стіну прорізали чотирикутні бійниці, канали яких розширювалися як із зовнішнього, так і з внутрішньої сторони огорожі. Точно невідомо, як саме виглядала верхня частина огорожі храму — в нинішньому стані її перекриває двосхила покрівля, накрита листами шиферу. Раніше замість шиферу використовувався ґонт. Вхід на територію храму був влаштований в центрі західної стіни зовнішньої огорожі, якраз навпроти входу до церкви. Невідомо, як саме виглядали старі ворота, влаштовані в стіні. У наші дні на їхньому місці розташована проста кубічна дерев'яна конструкція з двостулковими воротами, увінчана трикутним фронтоном і двосхилим дахом. Можливо, колись із зовнішнього боку огорожі міг бути невеликий рів. Варто зазначити, що з датуванням стіни справи йдуть ще гірше, ніж з датуванням храму. Так, наприклад, ряд дослідників вважає, що вона була побудована в XVIII або навіть у XIX столітті, тобто вважається, що огорожа — не ровесниця храму.
Про інші ранні будівлі на території храму немає жодної інформації. Дзвіниця в південно-західному куті двору була побудована в XIX столітті. Якою була раніша дзвіниця і де вона перебувала — невідомо.
XV—XVII століття. Можна припустити, що церква неодноразово піддавалася ворожим нападам, проте відомості про них вкрай скупі. Непряму згадка про один з таких нападів можна знайти в «Географічному словнику королівства польського» (виданого в 1888 році), який з посиланням на джерело 1834 повідомляє, що в церкві зберігається гаківниця (кріпосна дульнозарядна рушниця), з якої Терлецький вбив татарського ватажка під час нападу кримчаків на Росохи. Подальша доля рушниці невідома. Також незрозуміло, коли саме відбувся описаний напад татар.
XVIII—XIX століття. Після того, як припинилися татарські набіги, а оборонні функції храму перестали бути затребуваними, комплекс, ймовірно, поступово перебудовується. У ході цих перебудов уже не стояла мета зберегти оборонні елементи будівель, тому деякі з них могли бути знищені. Храм продовжував діяти, але вже виключно як культова споруда.
18 березня 1708 р. У газеті «Rozmaitości» за 1834 рік повідомлялося, що в Росохах, в яких тоді проживало дуже багато шляхти, знаходиться наказ гетьмана великого коронного Адама Сенявського (близько 1666—1726 рр.) з його особистим підписом. У цьому документі Сенявський заявив про свою протекцію над декількома поселеннями, в числі яких були і Росохи. Документ свідчив: «Адам з Гранова Сенявський, воєвода Белзький, гетьман великий коронний і т. д. передає цей мій ордінанс їх світлість панам полковникам, оберштерам, ротмістрам, обер-лейтенантам, поруччикам, хорунжим і іншим командирам військ Його Королівської Величності і Речі Посполитої, щоб з його слів знали, що володіння: Терло, Любохова і Росохи так особливої в мене хочуть мати протекції, і не як інакше, а тільки як мої власні до всілякої оборони [в цьому місці текст оригіналу нечитабельний] собі у Вітчизні заслужили і до цього дня заслуговують. Де ж до чинять опір цієї моєї волі з'являться претензії, заявляю, що карати їх буду судом своїм суворим. Також наказую з усією строгістю військової сили, щоб ніхто з хоругвою або зі своїм супроводом у згаданих володіннях не зупинявся, не організовував нічлігів і випасів і хлібів побічних не забирав, ніяких вимог не пред'являв, і нічим іншим їх не обтяжував, оскільки ці володіння переходять у ординацію не на один тільки рік, а до кінця мого життя. Видано у Львові дня 18 березня 1708».
XIX століття. У південно-західному куті храмового двору до стіни зовнішній стіні храму долучилася дерев'яна одноярусна каркасна дзвіниця. Спочатку їй стіни були обшиті дошками, а завершувала її ґонтова шатрова покрівля.
1844. Храм ремонтують, можливо, частково перебудовують.
1880 рік. Згідно з переписом населення в Росохах проживало 790 жителів: 6 римо-католиків, 762 греко-католики і 22 юдеї.
1896 рік. Храм проходить через черговий ремонт.
1921 рік. Згідно з переписом місцевості Речі Посполитої в селі було: будинків — 142, греко-католиків — 760, римо-католиків — 13, юдеїв — 26
1926 рік. Були проведені останні ремонтно-реставраційні роботи.
1962—1968 роки. Стару церкву закривають, вона не діє.
1960—1980-ті роки. Покрівлі пам'ятника архітектури ще були ґонтові.
12 серпня 1992 рік. Постановою Кабінету Міністрів України було затверджено «Державний реєстр національного культурного надбання». У його списку церква в Росохах була зарахована до категорії пам'яток архітектури національного значення. До реєстру були внесені:
Комплекс церкви Різдва Богородиці (змішаний), XV—XIX століття, охоронний номер / номер в комплексі: 1435 / 0 Церква Різдва Богородиці (кам'яна), XV—XVI століття, охоронний номер / номер в комплексі: 1435 / 1 Дзвіниця (дерев'яна), XIX століття, охоронний номер / номер в комплексі: 1435 / 2 Стіни з воротами (кам'яні), XVIII—XIX століття, охоронний номер / номер в комплексі: 1435 / 3
1996 рік. Трохи південніше території старої церкви, була побудована невелика нова церква Різдва Пресвятої Богородиці УГКЦ.
Ведуться роботи зі збереження храму від руйнування, адже ґонтовий дах згнив, а коштів у громади на такі роботи не було, держава зовсім не допомагала. Церкву для її збереження поверх ґонту змушені покривати бляхою, листами жерсті оббивають контрфорси нефу. Ґонтову покрівлю зовнішньої огорожі поверх покривають листами шиферу.
Храм належить громаді Православної церкви України, настоятель митр. прот. Мирон Гаврик.
Наші дні. У Росохах проживає близько 300 чоловік, тобто мінімум удвічі менше, ніж у період розквіту села. Комплекс церкви, що складається з кам'яного храму, дерев'яної дзвіниці і зовнішньої кам'яної оборонної стіни, дійшов до наших днів у відносно непоганому стані.
Діяльність ОУН-УПА (1943—1950)
Перед приходом радянських військ у 1944 році на теренах Росохів вже діє розгалужена сітка українських партизан. Незважаючи на нерівні сили, при всесторонній підтримці місцевих мешканців, боротьба проти комуністичної системи велась близько 10 років. Останні відділи УПА зліквідовано військами НКВС на початку 50-х років. Із мешканців села наразі відомо про наступних діячів УПА:
Затварницький Іван, син Степана і Катерини (1916 — 19.I.1946). Вступив у кущ «Коника» у 1944 році. Вбитий засідкою пограничників при облаві «мітли» на границі між селами Росохи і Волошиново. Повстанці і родичі похоронили його на цвинтарі села Росохи.
Камінський Микола, син Степана і Марії (нар. 1925). Вступив у кущ «Коника» в 1944 році. При облаві пограничників у лісовому масиві «За фосою» попереджений стійковим «Чуйним», вискочив з криївки, виліз на густу сосну, з якої спостерігав за дією пограничників. Потім воював ще до 1948 року. Був зловлений, суджений на 25 років. Після таборів живе в Караганді.
Терлецька Ганна, дочка Івана і Катерини. Вуличне прізвисько Бащакова (нар. 1925). Працювала підпільно зв'язковою. Була на зв'язку із станичною Нанівською Марією Федорівною. Викрита і зловлена пограничниками в 1947 році. Суджена на 10 років сибірських таборів. Проживає в Херсонській області.