Чяпкяля́йЛесная энциклопедия: в 2-х т. / гл. ред. Воробьев Г. И. — М.: Сов. энциклопедия, 1986. — Т.2 — 631 С. () — природний заповідник, розташований на півдні Литви. Заснований 25 вересня 1975 рокуЗаповедники СССР: в 11 т. / под ред. В. Е. Соколова, Е. Е. Сыроечковского. — М.: Мысль, 1989. — Т. Заповедники Прибалтики и Белоруссии. — С. 224—227. . Займає площу 11 227 га. З 1993 року за рішенням Рамсарської конвенції Чяпкяляй включений до списку водно-болотних угідь міжнародного значення, також входить до європейських мереж природоохоронних територій Natura 2000 і PAN . Керівництво заповідником здійснює Головне управління Дзукійським національним парком і державним заповідником Чяпкяляй .
Чяпкяляй створений задля охорони найстаріших лісо-болотних угідь Литви, континентальних дюн, реліктових озер, флори та фауни заболочених територій. Центральним географічним і природоохоронним об'єктом в ньому виступає однойменне болото площею 5858 га , від якого і походить назва заповідника. Єдиний гідрологічний комплекс разом з болотом становить 21 реліктове озеро, розташоване в його східній частині. Ці надмірно зволожені землі оточені піщаними дюнами, вкритими сухими борами. Такий контраст ландшафтів обумовлює різноманіття флори і фауни заповідника. На його теренах можна побачити мешканців різних кліматичних поясів, від тундри до степів, — усього 654 види вищих рослинЗаповедники СССР: в 11 т. / под ред. В. Е. Соколова, Е. Е. Сыроечковского. — М.: Мысль, 1989. — Т. Заповедники Прибалтики и Белоруссии. — С. 228—231. , 131 вид водоростей та близько 4 000 видів тварин. З них 65 біологічних таксонів включені до Оселищної директиви, а 55 видів вищих рослин, 10 видів мохів та грибів і 94 види тварин занесені до Червоної книги Литви.
Історія Перші дослідження теренів сучасного заповідника були здійснені ще на початку XX століття Тадасом Іванаускасом, який звернув увагу на наукову цінність та своєрідну красу цього куточка країни. Однак після включення литовських земель до складу СРСР тривалий час болото Чяпкяляй досліджували хіба що з господарською метою. Втім, заплановані роботи з видобутку торфу так і не були розпочаті, оскільки в 1961 році на цих землях було засновано ботаніко-зоологічний заказник Чяпкяляй. Лише у 1972—1974 роках цю місцевість відвідали кілька наукових експедицій Академії наук Литовської РСР. Результати їхньої роботи виявились настільки плідними, що 25 вересня 1975 року постановою Ради Міністрів Литовської СРСР заказник було реорганізовано у державний природний заповідник. Від моменту заснування і до теперішнього часу в межах заповідника встановлено суворий охоронний режим. Керівництво природоохоронною установою здійснює Головне управління Дзукійським національним парком і державним заповідником Чяпкяляй, розташоване у селі Марцинконіс.
Клімат Природний заповідник Чяпкяляй знаходиться в Атлантико-Континентальній кліматичній області помірної зони. Клімат навколишньої місцевості можна охарактеризувати як перехідний від широтного до континентального. Територія заповідника вирізняється поміж інших регіонів Литви м'якшими кліматичними умовами: сонячне випромінювання становить тут близько 87 ккал/см² на рік, середня температура навесні і влітку на 0,5—1 °C вища, а тривалість безморозного періоду (125 днів) найкоротша у країні. Загалом середньорічна температура у заповіднику складає 6,2 °C, середньорічна температура січня становить -5,4 °C, а середньорічна температура липня сягає 17,7 °C. Контраст, притаманний місцевим ландшафтам і ґрунтам, підсилює різницю між температурними екстремумами. Так, найнижча, зафіксована у Чяпкяляї температура, становила -40 °C, в той час як абсолютний максимум склав 37 °C. У різні роки спостерігали промерзання ґрунту на глибину від 15 до 100 см, в середньому — на 35 см. Тривалість вегетаційного періоду при цьому складає 188 днів.
На теренах заповідника панують вітри західного і південно-західного напрямків, причому переважають слабкі, зі швидкістю до 5 м/с (середній показник складає 3,1 м/с). Характерно, що сильні вітри зі швидкістю понад 15 м/с реєструють в середньому лише один день на рік. Найслабші вітри дмуть влітку, а найсильніші — взимку.
Середньорічна вологість повітря складає 80—81 %. Найвищі її показники фіксували взимку (82—84 %), а найсухішим місяцем є травень із вологістю повітря близько 49 %. За рік над болотом Чяпкяляй випадає в середньому 673 мм атмосферних опадів, з яких 70 % припадає на теплу пору року. Найменше опадів буває у період із січня по березень, а найбільше — у липні — серпні. У середньому 169 днів на рік бувають із опадами, в тому числі понад 30 із дощами та зливами. Сніговий покрив у XX столітті тримався близько 108 днів, однак через глобальне потепління у XXI столітті цей строк скоротився до 75—80 днів. Через незначну кількість зимових опадів висота снігового покриву на відкритих місцях зазвичай не перевищує 10—15 см (максимальна сягала 40 см).
Географія та гідрологія Природний заповідник Чяпкяляй знаходиться на крайньому півдні Литви безпосередньо на її кордоні з Білоруссю. Його територія цілком лежить у межах Варенського району Алітуського повіту. З півночі та заходу його оточують терени Дзукійського національного парку, на сході до заповідника прилягає буферна зона із регульованим режимом господарювання, південна межа заповідної території проходить уздовж річки Котра і є одночасно державним литовсько-білоруським кордоном. Єдиний населений пункт, розташований у межах заповідника, — село Катра площею близько 10 га. Серед сіл поза межами заповідника найбільшим є Марцинконіс, розташоване за 4 км на північний захід від Чяпкяляю.
Заповідник Чяпкяляй розташований на краю піщаної Дайнавської рівнини у зоні зчленування її з Лідським плато. Він займає вододіл трьох невеликих річок: Котри, Груди та Ули. Болотоутворюючі процеси в цьому регіоні протікали нерівномірно завдяки чергуванню сухих та вологих геологічних періодів. Внаслідок заростання кількох післяльодовикових озер у північній та східній частинах заповідника сформувалися верхові болотяні масиви. Багатовікове наростання сфагнових мохів у них починалося із понижених ділянок рельєфу і призвело до утворення потужних шарів торфу. Таким чином найнижчі ділянки за кілька тисяч років набули опуклої форми і стали найвищими. Наразі їм відповідає північна околиця болота Чяпкяляй із висотою 131—132 м над рівнем моря. Південна околиця болота підстелена не настільки потужними шарами торфу і сягає відмітки 129—130 м над рівнем моря.
Натомість південна та південно-західна частини заповідника вкрились лісами, серед яких лише деінде трапляються невеликі низинні болота. Ця місцевість опинилась в особливих умовах: з одного боку, вона отримувала мінеральне підживлення ґрунтовими водами, що стікали з піднятих ділянок материнської породи; з іншого боку, до неї потрапляв надлишок кислої води з верхового болота. Як наслідок, на цих ділянках низинні болота почасти перетворились на болота перехідного типу із різноманітною флорою.
Окрім боліт характерною рисою заповідного рельєфу виступають континентальні піщані дюни, що сформувалися у бореальний період, а можливо, і раніше. Масив дюн тягнеться від південних околиць Друскінінкая через село Марцинконіс до міста Варена, перетинаючи при цьому північно-західну частину заповідника Чяпкяляй. Ці дюни оточують болото Чяпкяляй, набуваючи вигляду берегів, а також виринають окремим «острівцями» посеред його чаші.
Серед водойм заповідника найбільшу наукову цінність мають реліктові озера, усі без винятку зосереджені в східній частині болота Чяпкяляй. Усього налічують 21 водойму такого типу, причому 10 з них відносять до первинних, а 11 — до вторинних. Первинні озера існували у цій місцевості до початку болотоутворення, вони, як правило, глибші та більші за площею, ніж вторинні. Вторинні озера з'явились на найвищих ділянках Чяпкяляю у тих місцях, де потужний шар торфу дозволив сформуватися невеличким западинам на його поверхні. Такі озера не тільки молодші за віком, але менші за площею та мілкіші (зазвичай їхня глибина не перевищує 1,5 м). Від первинних озер вони відрізняються відсутністю мінерального дна та нечіткістю берегових обрисів. Вода у цих водоймах також специфічна — дуже кисла (pH 3,6 — 4,2), прозора, із червонуватим відтінком. Найбільшим озером заповідника Чяпкяляй визнано Єшерініс із площею водного дзеркала 14,5 га, а найглибшим — озеро Єшерінукас завглибшки 4,9 м.
Річки заповідника наукової цінності не становлять, але відіграють важливу роль у підтримці відповідного гідрологічного режиму. Так, на півдні заповідника стік води з болота Чяпкяляй дає початок річці Котрі, яка прямує уздовж південно-східного кордону охоронюваної території, окреслюючи тут межу болота. У верхній течії Котра має дуже звивисте річище перемінної ширини та нечітко окреслені береги. З південного заходу болота надлишок води забирає річка Мустейка, а з північно-східної — річка Ула.
Слід зазначити, що верхове болото Чяпкяляй є нетиповим ландшафтом для півдня Литви, якому притаманні суцільні лісові масиви. Наразі з усіх верхових боліт Литви, які не торкнулась господарська діяльність людини, воно є найбільшим за площею (5858 га). Болото має неправильні обриси, а відстань між його найвіддаленішими точками становить 14 км. Завдяки тому, що берегова лінія болота звивиста, її довжина складає 83 км. Окрім давності та значної площі цей болотяний масив вирізняє особливий мікроклімат. В порівнянні з іншими верховими болотами Литви болото Чяпкяляй сухіше, що обумовлено меншою кількістю атмосферних опадів, швидким стоком та випаровуванням (останнім показникам сприяє наявність піщаних дюн зі слабким водопоглинанням).
Геологія та ґрунти Литовсько-білоруський кордон збігається із Білорусько-Мазурською антеклізою, поздовжня вісь якої спрямована з північного сходу на південний захід. Це геологічне утворення повторює обриси Дайнавської рівнини, на якій і розташований природний заповідник Чяпкяляй. Річище Котри на околиці болота майже збігається з краєм склепіння антеклізи, а розломи її фундаменту обумовлюють контури річкових долин та берегових ліній заповідних озер.
Під час останнього льодовикового максимуму (близько 20 000 років тому) між краєм Лідського плато і танучим льодовиком утворилось озеро. Невдовзі (біля 17 000 років тому) його береги почали заростати рослинністю, що поклало початок болотоутворенню на цих землях. Саме озеро поступово заповнив дрібнозернистий пісок, який річки принесли з поверхні плато. Значне аллередське потепління сприяло утворенню на цих піщаних відкладеннях сучасних первинних озер. В цю добу велику роль у формуванні ландшафтів відігравав вітер, який багаторазово переносив дрібний пісок. Вже у бореальний період (близько 9 000 років тому) з цього матеріалу утворилися континентальні дюни.
Частина дрібних первинних озер поступово повністю заросла, утворивши єдиний суходіл болота Чяпкяляй. Його площа суттєво збільшилась близько 6 000—3 000 років тому, коли клімат був дуже вологий. Сучасні кліматичні умови встановилися в цьому регіоні біля 2500 років тому. Загалом вони сприяли росту сфагнових мохів, а значить, і формуванню торфових відкладень. Це обумовило появу в той період сучасних вторинних озер. Крім того, нашарування торфу майже повністю поховали окремі дюни, розташовані посередині болота.
У XXI столітті середня товщина торфового шару на болоті Чяпкяляй становить 2,3 м. Найпотужніші нашарування знаходяться у східній частині болота, де вони сягають 5—6,5 м завтовшки. Більшу частину торфових відкладень складає слаборозкладений сфагновий торф, у якому іноді трапляються вуглини, що свідчать про торфові пожежі, які в минулому траплялись тут. У торфовий масив врізається 80 мінеральних «островів», що являють собою верхівки колишніх дюн. На торфових нашаруваннях розвинулись болотні ґрунти верхового типу, на мінеральних «островах» і дюнах навкруги болота переважають дерново-підзолисті ґрунти із незначним ступенем опідзолення. На дні первинних озер знайдено відклади сапропелю, в той час як дно вторинних вкрите торфом.
Флора