Зоя Матвіївна Милашевська (, Бердичів, Житомирської області — , Бердичів) — українська письменниця, перекладачка, членкиня Спілки письменників СРСР (1970). Із дитячих років була прикута невиліковною хворобою до ліжка.
Життєпис
Народилася 11 березня 1929 року в місті Бердичів в сім'ї робітника-залізничника Матвія Миколайовича Милашевського, якого у квітні 1938 року заарештували як ворога народу. Мати, Ганна Архипівна, працювала вчителькою залізничної школи (нині НВК № 10).
В дитинстві дівчинка тяжко захворіла і на все життя залишилася прикутою до ліжка. За допомогою матері заочно закінчила середню школу, у 1950 році — відділення іноземних мов Бердичівського вчительського інституту, заочно. У 1966 році — історико-філософський факультет Київського університету ім. Т.Шевченка. Всі навчальні заклади було закінчено з відзнаками. Вільно володіла, крім української та російської, ще чотирма мовами. Отримавши вищу освіту, почала займатися перекладами оповідань з іноземних мов.
Друкувала свої статті в місцевій газеті, далі — в республіканській.
У 1950-х рр. познайомилася з відомим перекладачем, поетом, мистецтвознавцем Борисом Теном (Миколою Васильовичем Хомичевським), який був керівником обласного літературного об′єднання. Він став її справжнім другом і наставником, допоміг зробити перші кроки на літературній ниві, підтримував і піклувався про неї після смерті матері. Зоя Милашевська залишила теплі спогади про митцяМилашевська З. Неповторне серце: [спогади про Бориса Тена] // Жадань і задумів неспокій: З творчої спадщини Бориса Тена: вірші, переклади, статті, листи, спогади. — Київ: Радянський письменник, 1988. — С. 328—333..
Письменниця підтримувала тісний зв'язок з літераторами Житомирщини Є. Концевичем, М. Степанюком, М. Пасічником, О. Опанасюком та іншими.
Зоя Милашевська пішла з життя 12 серпня 1994 року. Похована в Бердичеві.
Творчість Літературний шлях Зої Милашевської розпочався перекладами творів з французької, німецької, англійської мов на українську. Свої твори друкувала за допомогою дерев'яної палички.
Перше оповідання письменниці було надруковане в журналі «Дніпро» в 1964 році. Написала оповідання «Людина людині», «Буденщина», «Якщо існуєш ти…», переклала українською мовою кілька дитячих книжок.
Авторка повістей: «І знову дощ» (1966) «Повість про вчительку» (1970) «Кохання мужніх» (1975).
Увічнення пам′яті Рішенням Житомирської обласної військової адміністрації № 449 від 25.07.2024 р. «Про деколонізацію топонімії» I провулок Піонтковського перейменували на провулок Зої Милашевської.
Примітки
Джерела Баштан М. І. Зої Милашевській — 50. // Літературна Україна. — 1979. — 13 берез. — С. 4. Літературна Житомирщина: бібліографічний довідник / упоряд. В. В. Шинкарук. — Житомир: Льонок, 1993. — С. 45. Пантеон бердичівських імен / упоряд. М. П. Пасічник. — Бердичів: Бердичіврегіонвидав, 2004. — С. 89-93. Костриця М. Ю. Постаті землі Бердичівської: Історико-краєзнавчі нариси. У 2-х т. Т.2. — Житомир : Косенко, 2005. — С. 142—143 Медвєдев М. Крізь буревії життя // Земля Бердичівська. — 2009. — № 9. — С. 3. Мартинюк М. Історія Бердичева в обличчях / Мілада Мартинюк. — Житомир : Руть, 2014. — 492 с..
Посилання Милашевська Зоя Матвіївна / М. П. Пасічник // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. — Київ : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2018. — Режим доступу: https://esu.com.ua/article-64478