Світлофорний чоловічок (, ампельменхен) — буквально маленький світлофорний чоловічок, зменшена пестлива форма від Ампельман ( ) — символічне зображення людини на світлофорах для пішоходів на території Німеччини. Зелений чоловічок швидко переходить вулицю, а червоний чоловічок стоїть і має розведені руки, немовби зупиняючи інших пішоходів.
До возз'єднання Німеччини в 1990 році дві німецькі землі мали різні форми пішохідних світлофорів: звичайне зображення людини у Західній Німеччині та переважно «чоловіча» фігура в капелюсі - у Східній.
Хоча "Ампельменхен" та "Ампельман" позначає в Німеччині будь-яке зображення людини на світлофорі, під «Ампельманом» в інших державах розуміють саме східнонімецьку його варіацію (в самій Німеччині для уточнення використовують термін Ost-Ampelmännchen). Ампельман — улюблений символ у колишній Східній Німеччині, який «користується привілейованим статусом однієї з небагатьох особливостей Східної Німеччини, що пережила кінець «залізної завіси», зберігши свою популярність неушкодженою». Після падіння Берлінської стіни Ампельман набув культового статусу та став популярним сувеніром у туристичному бізнесі
Загальний опис
Щоб зменшити кількість нещасних випадків на пішохідних переходах у колишній Східній Німеччині, німецький психолог дорожнього руху Карл Пеглау (18 травня 1927 — 29 листопада 2009) у 1961 році придумав зображення світлофорних чоловічків для зеленого та червоного світла на світлофорах для пішохоходів. Фігурки були привабливими і для дітей, і легко доступними та зрозумілими для літніх німців. Їх поява значно зменшила кількість нещасних випадків на пішохідних переходах. У Західній Німеччині та Західному Берліні в той час на пішохідних переходах застосовувалися загальноєвропейські пішохідні світлофори.
Після падіння Берлінської стіни 9 листопада 1989 року чоловічок спочатку зник з вулиць Берліна, але внаслідок явища остальгіїАмпельменхен — все ще на місці Deutsche Welle 16.06.2005 не тільки знову появився на світлофорах східних німецьких міст, а й набув культового статусу, ставши популярним сувеніром туристичного бізнесу.
Світлофорні чоловічки створені Карлом Пеглау видрізняються різким рухом, на відміну від інших чоловіків з Німеччини та інших країн, які ходять поважно. Тепер у Німеччині існують три типи світлофорних чоловічків: один з НДР, інший — з ФРН та європейський. Крім світлофорних чоловічків для пішоходів Карл Пеглау запропонував також нову форму світлофора для автомобілів, яка не тільки кольором, але і формою світлових сигналів, вказує водіям на можливість проїзду через перехрестя доріг (див. фото справа).На підставі Das Buch vom Ampelmännchen, Markus Heckhausen, Eulenspiegel Verlag, 1997, p. 23.
Історія в НДР
Перші світлофори на пішохідних переходах з’явилися у 1950-х роках, і в багатьох країнах були розроблені різні їхні варіанти (які згодом були стандартизовані). У той час світлофори були однаковими для автомобілів, велосипедів та пішоходів.
13 жовтня 1961 року психолог з питань дорожнього руху Карл Пеглау офційно подав до Міністерства транспорту НДР пропозицію, щоб кожна група учасників дорожнього руху отримала власний світлофор .
Цей день і є офіційним представленням Ампельмана. На той час увага ЗМІ та громадськості була зосереджена на нових світлофорах, а не на символах. Перші ампельмани виготовлялися у вигляді недорогих наклейок. Починаючи з 1973 року, світлофори «Ампельменхен» вироблялися на підприємстві VEB Signaltechnik Wildenfels та у приватних ремісничих майстернях.
Пеглау критикував той факт, що стандартні кольори світлофорів (червоний, жовтий, зелений) не враховували потреби учасників дорожнього руху, які не могли розрізняти кольори (десять відсотків від загальної кількості населення), а також те, що самі світлофори були занадто маленькими та занадто слабкими, щоб конкурувати зі світловою рекламою та сонячним світлом. Пеглау запропонував зберегти три кольори, але додати інтуїтивно зрозумілі фігури для кожного кольорового світла. Ця ідея отримала потужну підтримку з багатьох боків, але плани Пеглау були приречені через високі витрати, пов’язані з заміною існуючої інфраструктури світлофорів.
На відміну від автомобільного руху, пішохідний рух не має обмежень щодо віку чи стану здоров’я (фізичного чи психічного), а тому повинен враховувати потреби дітей, людей похилого віку та осіб з інвалідністю. Тому Пеглау вдався до зображення маленького чоловічка, тіло якого формує фігури, що вказують на відповідну дію: товсті, витягнуті руки червоного чоловічка, що дивиться вперед, утворюють зображення бар'єру, що сигналізує «стоп», тоді як зелений чоловічок, що дивиться вбік і крокує, утворює стрілку, що сигналізує дозвіл «йти вперед». Жовте світло було відкинуто через загальну неквапливість пішохідного руху.
Він розробив спеціальні знаки для пішохідних світлофорів, які зображують стоячого або йдучого пішохода. На основі його перших ескізів «у 1962 році голова Постійної комісії з питань транспорту міської ради Великого Берліна доручив йому розробити концепцію регулювання та безпеки дорожнього руху».
Дизайн фігурок базувався як на психологічних, так і на виробничих та ідеологічних міркуваннях. Так, фігурки з бульбоподібним носом, капелюхом і невеликим животиком мали виглядати привабливо, а також збільшувати площу відбиття світла. Особливо діти та люди похилого віку піддавалися впливу цих наочних символів у своїй поведінці. Пальці чоловічків з початкового ескізу довелося прибрати для спрощення виробництва (технічні труднощі з підсвічуванням), крім того, за результатами опитування відбулася ідеологічно мотивована зміна напрямку руху зеленого чоловічка, який відтепер мав бігти зправа наліво. Спочатку Пеглау не був упевнений, чи варто одягати на своїх персонажів капелюхи, оскільки це могло б трактуватися як капіталістичний символ. Втім, побачивши Еріха Гонеккера в телевізійному виступі у солом’яному капелюсі, він зрештою вирішив це зробити і «веселий», «життєрадісний» і, можливо, «дрібнобуржуазний» капелюх юуло збережено . Однак, за власними словами, Пеглау був здивований позитивним результатом процедури затвердження: «Те, що чоловічки таким чином не втратили своїх зухвалих капелюхів, нас дуже здивувало. Можливо, тому, що представники НДР також носили капелюхи, принаймні як захист від сонця?» Капелюх, а також деякі інші деталі ескізів кольору та форми були намальовані на прохання Пеглау його секретарем Аннелізе Вегнер відповідно до його вказівок. Спочатку їхній творець назвав фігури «Штоппі» (Stoppi, червоний) та «Галоппо» (Galoppo, зелений) Online auf fr.de vom 12. Oktober 2011..
Після розробки Карлом Пеглау в 1961 році східнонімецькі світлофорні чоловічки, пройшовши багаторічні технічні, наукові та державні випробування, у 1969 році вперше були встановлені в Східному Берліні на перехресті Унтер-ден-Лінден/Фрідріхштрассе в експериментальному режимі. Спочатку світлофори виготовлялися в Берліні на підприємстві VEB Leuchtenbau , потім — на дрезденському підприємстві PGH та компанією Bergner & Weiser у Посснеку. У 1974 році компанія Schmidt KG у саксонському місті Вілденфельс (пізніше — VEB Signaltechnik) отримала замовлення на виробництво і до моменту об’єднання Німеччини оснащувала пішохідні світлофори цими фігурками. Згідно з TGL 12096/04 від травня 1974 року, який набув чинності з 1 січня 1975 року, фігурка Ампельмана вперше увійшла до стандарту світлосигналізації TGL, а отже, і до Правил дорожнього руху. Поступово Ампельман почав широко використовуватися на всій території НДР.
Через кілька десятиліть Даніель Меурен із німецького тижневика «Der Spiegel» охарактеризував Ампельмана як символ, що поєднує «красу з ефективністю, чарівність з практичністю, [а також] товариськість із виконанням обов’язків». Ампельман нагадував людям дитиноподібну фігурку з великою головою та короткими ніжками або релігійного лідера
Ампельман виявився настільки популярним, що на початку 1980-х років став частиною програми навчання дітей правилам дорожнього руху. Міністерство внутрішніх справ Східної Німеччини вирішило оживити цих двох персонажів світлофора, надавши їм голос. Ампельмани були представлені з великим розголосом у ЗМІ. Вони з'являлися в коміксах, у тому числі в ситуаціях без світлофорів. Червоний Ампельман з'являвся в потенційно небезпечних ситуаціях, а зелений Ампельман давав поради. Спільно з видавництвом «Юнге Вельт» були розроблені ігри з ампельманами. Історії про ампельманів були адаптовані для радіопередач.. Частково анімовані історії про ампельманів під назвою «Штіфельхен і Компас-Калле» (Stiefelchen und Kompaßkalle) транслювалися раз на місяць у рамках східнонімецької дитячої телепрограми на ніч «Сандменхен» (Sandmännchen), яка мала одну з найбільших аудиторій у Східній Німеччині. Анімовані історії про ампельманів викликали міжнародний інтерес, і чеський фестиваль фільмів з освіти з безпеки дорожнього руху нагородив «Штіфельхен і Компас-Калле» Спеціальною премією журі та Головною премією за загальні досягнення у 1984 році.
Історія в об’єднаній Німеччині
Після об’єднання в 1990 році східнонімецькі фігурки на світлофорах на території колишньої НДР спочатку поступово замінювали на західнонімецькі (були зроблені спроби уніфікувати всі дорожні знаки відповідно до західнонімецьких стандартів) . Зникли східнонімецькі освітні програми, в яких фігурував Ампельман. Це викликало протести серед населення й заклики зберегти східнонімецького Ампельмана як частину східнонімецької культури.
Особливий інтерес тоді викликали світлофори, які дизайнер Маркус Гекгаузен, графічний дизайнер із західнонімецького міста Тюбінген та засновник компанії Ampelmann GmbH у Берліні , виготовив із виведених з експлуатації лінз світлофорівChristoph Dieckmann: Danke, Herr Ampelmann In: Die Zeit Online, 23. August 1996, abgerufen am 6. April 2016..
Маркус Гекгаузен вперше звернув увагу на Ампельмана під час своїх візитів до Східного Берліна у 1980-х роках. Коли в 1995 році він шукав нові можливості для дизайну, йому спало на думку збирати демонтованих ампельманів і створювати з них світильники. Однак йому було важко знайти старих ампельманів, і врешті-решт він зв’язався з колишньою компанією VEB Signaltechnik (нині Signaltechnik Roßberg GmbH) щодо їхніх надлишкових запасів. Компанія все ще виробляла ампельманів і їй сподобалися маркетингові ідеї Гекгаузена. Громадськість тепло прийняла перші шість моделей світильників Гекгаузена. Місцеві газети опублікували повносторінкові статті, за якими послідували статті в національних газетах та дизайнерських журналах. У популярній німецькій щоденній мильній опері «Gute Zeiten, schlechte Zeiten» лампу «Ампельменхен» використовували в декораціях кав’ярні.
Разом із Карлом Пеглау, винахідником фігурок-чоловічків, він у 1997 році видав книгу про ампельманів у видавництві «Eulenspiegel». Видання книги та акції Комітету з порятунку ампельманів (Komitees zur Rettung der Ampelmännchen) викликали такий великий інтерес, що навіть політики зацікавилися порятунком східнонімецьких світлофорних чоловічків. Так, трохи пізніше східнонімецький ампельман був включений до переліку допустимих символів у правилах щодо світлофорних установок.
Дизайнер Карл Пеглау пояснив реакцію громадськості у 1997 році: Ймовірно, це їхня особлива, майже невимовна аура затишку та людського тепла, коли люди відчувають приємне зворушення від цієї фігури дорожнього знака і знаходять у ній частинку щирої історичної ідентифікації, що надає «Ампельменхену» право уособлювати позитивний аспект занепалого соціального ладу»