Рудий Олексій Миколайович

Рудий Олексій Миколайович (19 серпня 1952, Томськ, СРСР) — радянський і російський геоморфолог, гляціолог, географ. Доктор географічних наук (з 1995), професор (з 1998), дійсний член Російського географічного товариства, член гляціологічних і селевих товариств, Комісії з континентальної палеогідрології Міжнародного союзу з вивчення четвертинного періоду, почесний працівник вищої професійної освіти Російської Федерації. Фундатор наукових досліджень четвертинної гляціогідрології, автор теорії делювіального морфолітогенеза.

Біографія Олексій Миколайович Рудий народився 19 серпня 1952 року в Томську, Росія в родині радянських КДБ-істів. Його батько, Микола Олексійович (1919—2002), з родини робітника, закінчив Дніпропетровський вищий інститут освіти. Під час німецько-радянської війни командував артилерійським батальоном, з 1944 року служив у СМЕРШі на Західній Україні. Після війни закінчив академію МВС. Вийшов у запас у званні полковника, ветеран МВС СРСР. Мати, Тамара Миколаївна Руда (до шлюбу Курушина) (1924—2003), з сім'ї службовців. 1941 року з 10-го класу за комсомольським набором була направлена радисткою до партизанського загону під Волоколамськом. Після війни служила в органах держбезпеки, була чемпіонкою Томської області зі стрільби із гвинтівки, ветеран КДБ.

Олексій Миколайович після закінчення школи № 6 з поглибленим навчанням німецької мови вступив на геолого-географічний факультет Томського державного університету, де під науковим керівництвом професора Земцова О. О. захистив дипломну роботу на тему «Геоморфологія середньої частини басейну річки Ванкарем (Східна Чукотка) у зв'язку з розсипною золотоносністю».

Пропрацювавши майже рік інженером-геологом (на вишукуванні під будівництво майданчиків Сибірського хімічного комбінату, різних авіаоб'єктів та ін.), він був запрошений до проблемної науково-дослідної лабораторії гляціокліматології Томського університету, створену сибірським гляціологом, лауреатом сталінської премії, професором М. В. Троновим.

Закінчивши аспірантуру у відділі гляціології Інституту географії РАН під керівництвом М. Г. Гросвальда за спеціальністю «гідрологія суші, водні ресурси, гідрохімія (гляціологія)», почав серйозно займатися різними питаннями гляціальної геоморфології і загальної гляціології.

Родина Діти: Донька, Руда Наталія Олексіївна (1976), закінчила Томську гімназію № 6 і Томський державний університет, кафедра ботаніки, кандидат біологічних наук, старший науковий співробітник Інституту археології та етнографії Сибірського відділення РАН у місті Новосибірськ. Син, Рудий Олексій Олексійович (1993—2005), школярем розбився на скелях острова Ольхон на озері Байкал.

Сестра: Барковська Наталія Миколаївна (1949—1975), закінчила томську школу № 6, факультет іноземних мов Томського державного педагогічного університету, була вчителькою німецької мови, загинула в автокатастрофі.

Основні напрями наукової та педагогічної діяльності

Головні наукові інтереси Льодовикова геоморфологія і геологія гірських країн, четвертинна палеогеографія, палеогляциология і палеогідрологія, загальні питання гляціології та фізичної географії, методика викладання природознавства у вищих навчальних закладах.

Працював експертом (1998-2002) в програмі Міжнародного екологічного фонду за проектом ЮНЕСКО «Об'єкти Всесвітньої природної спадщини»«Алтай — Золоті гори» (зокрема, по території плоскогір'я Укок)Рудой А. Н., Лысенкова З. В., Рудский В. В., Шишин М. Ю. Укок (прошлое, настоящее, будущее). — Барнаул: Алтайский государственный университет, 2000. — 172 с..

Є членом науково-експертної ради Комітету з цивільної оборони і надзвичайних ситуацій Адміністрації Томської області (з 2010 р.)Ледоход («Вести-Томск» :: ВЕСТИ-ТОМСК :: Происшествия). Науковий керівник і відповідальний виконавець (з 1991 р.) проектів за грантами НАСА, РФФД, ДААД, Deutsche Forschungsgemeinschaft, , WWF, Британського Королівського товариства та ін.

Викладацька робота З 1975 року Рудою розробив і веде лекції з картографії, загальної і динамічній геології, загальної геоморфології, загальною гляціології і мерзлотоведению, практичні заняття з методів географічних досліджень та з картографічного креслення і малювання, спецкурси з палеогеографії четвертинного періоду, теорії катастроф, флювиальной геоморфології, гляциальной геоморфології, геології розсипів та ін. для студентів і магістрантів різних університетів Росії та світу. Здійснює керівництво курсовими та дипломними роботами студентів-географів, аспірантами і докторантами, а також навчальними і виробничими польовими практиками з фізичної географії. Куратор і автор навчальних планів магістратури за геоморфології в Томському державному університеті. Читав і читає лекційні спецкурси та семінари з сучасних проблем фізичної географії в Томському обласному інституті вчителя, в Ховдском філії Монгольського держуніверситету, в Томському державному університеті та в Алтайському державному університеті, за флювиальной геоморфології і палеогляциологии в університетах Аугсбурга (ФРН) і Цюріха (Швейцарія).

Розробив навчальні плани за двома географічними спеціальностями Томського державного педагогічного університету: географія-біологія та географія-історія, за якими в даний час навчаються студенти-географи педагогічного університету. Він є організатором географічної освіти в ТГПУ, першим завідувачем створеної ним кафедри загальної географії і раціонального природокористування і першим деканом організованого ним географічного факультету (з 1990 року)Пичурин Л. Ф. Томский государственный педагогический университет. — Томск: «ИНТЭК», 1995. — 236 с. ISBN 5-85109-008-1.

Експедиції 1971 — Гірський Алтай, студент, маршрутний та гірничий робітник; 1972 — Евенкія, Тунгуське трапповое плато, басейни північних приток Підкам'яної Тунгуски, студент, технік-геолог, геоморфологічна зйомка 200-тисячного масштабу; 1973 — Східна Чукотка, студент, технік-геолог, геолого-розвідувальні роботи на россыпное золото, геоморфологічна зйомка; 1974-1975 — Західна Сибір, інженер-геолог, інженерно-геологічні вишукування на території Західного Сибіру; 1976 — Експедиційна екскурсія в льодовикових районах Тянь-Шаню, де вивчалися геологічні сліди проривів сучасних прильодовикових озер; 1975-2009 — Гірський Алтай, начальник геоморфологічного і гляциологического загонів, начальник експедицій; 1977-1978 — Східна Антарктида, науковий похід на , міжнародна експедиція АН СРСР, молодший науковий співробітник-гляціолог; 1981-1982 — Східна Антарктида, науковий похід на Купол «В», гляціологічні дослідження на станціях Молодіжна, Мирний, Схід. Експедиція АН СРСР, науковий співробітник-гляціолог; 1983 — Памір, Гірський Бадахшан, Памирская експедиція АН СРСР, гляціолог, роботи в області абляції, льодовик Ведмежий (долина Ванч). У цій памірський експедиції Рудою виконав геолого-геоморфологічні маршрути по долині Ванч до льодовика Абдукагор, піднявся по льодовику Російського Географічного товариства, досліджував долину р. Дустироз, а також зробив кілька спроб проникнути в гроти під пульсуючий льодовик Ведмежий з метою вивчення та діагностики геологічних слідів систематичного виникнення сучасних льодовиково-подпрудних озер вище льодовика Російського Географічного товариства, а також слідів їх проривів. Удвох з гидрологом В. Пиловим з МДУ він досліджував фирновую зону верхів'їв Абдукагора, а також, у складі гляциологического загону ІГ РАН, спостерігав гляциотектонические зміни поверхні готується до чергового серджу льодовика Ведмежий. 1986 — Експедиційна екскурсія в Забайкаллі. Разом з колегами, геологами та археологами, обговорювалася проблема походження потужних ритмичнослоистых товщ забайкальських пісків; 1994 (травень) — Географічні екскурсії спільно з відомим сибірським ботаніком, професором А. С. Ревушкиным в Західній Угорщині і в передгір'ях Альп; 1994 — Міжнародна експедиція в Швабському Альбі, Баварія, в Австрійських Альпах і льодовикових районах Північного Тіролю. Спільні роботи ТГПІ і Аугсбургського університету (ФРН), керівник російської групи; 1995 — Палеогляциологические і седиментологические дослідження в середній течії долини р. Рейн, Швейцарія, запрошений професор. Експедиції в районах сучасного і давнього зледеніння у Східній та Центральній Антарктиді, на Памірі, в Австрійських і Бернських Альпах, а також в басейні середньої течії р. Рейн, у Швабському Альбі і в пониззі долини р. Іпн справили великий вплив на науковий світогляд Рудого. Виключно важливими в його наукової біографії виявилися дослідження розрізів і рельєфу північних передгір'їв Альп, зокрема, й тому, що саме в них розроблялися класичні альпійські схеми підрозділу плейстоцену Центральної Європи. 1997 (травень) — Оглядова експедиційна екскурсія в Західній Монголії спільно з професорами А. С. Ревушкиным (Томський університет) і Нямдаваа (Ховдский університет); 2004 — Геоморфологічна експедиція в басейні р. Іркут і на Іркут-Окинском межиріччі спільно з Е. Осиповим (Лимнологический інститут РАН, Іркутськ); 2001 — міжнародна Геологічна експедиція по Хакасії і Туві. 2012 (березень) — експедиція на території Намібії.

Наукові концепції

Теорія дилювиального морфолитогенеза Відкриття Рудим в долинах річок Чуї і Катуні на Алтаї геолого-геоморфологічних слідів систематичних катастрофічних гляціальним суперпаводков — дилювиальных потоків-мегафладов (в їх числі — гігантських знаків брижі течії, дилювиальных валів і терас, «сухих водоспадів», спиллвеев та інших форм), витрати яких перевищували 18 млн м3/с, а швидкість досягали майже 50 м/с, і які формували центрально-азійський скебленд (за піонерної термінології автора), зруйнував більш ніж 60-літній уявлення про унікальність грандіозних проривів описаного у всіх сучасних підручниках північноамериканського плейстоценового озера Міссула. Досліджені і часто вперше термінологічно визначені Рудим дилювиальные процеси (як і нове значення самого терміна «дилювий») з розряду феноменальних встали в ряд нормальних екзогенних процесів рельефообразования, що виробляють в певних ороклиматических умовах колосальну геологічну роботу в дуже короткі проміжки часу — хвилини, години, дні.