Сімоне Індзагі

Сімоне Індзагі (, 5 квітня 1976, П'яченца, Італія) — італійський футболіст, що грав на позиції нападника. По завершенні ігрової кар'єри став тренером.

Більшу частину ігрової кар'єри провів у «Лаціо», з яким виграв ряд національних трофеїв, а також Суперкубок УЄФА. Крім цього провів кілька матчів за національну збірну Італії.

У 2016—2021 був головним тренером ФК «Лаціо», з червня 2025 — головний тренер саудівського клубу «Аль-Гіляль».

Клубна кар'єра Народився 5 квітня 1976 року в місті П'яченца. Вихованець футбольної школи клубу «П'яченца». Не пробившись до основного складу, молодий форвард був відправлений в оренду в «Карпі», в якому провів один сезон, взявши участь у 9 матчах Серії С1. Наступний сезон Сімоне Індзагі провів також на правах оренди у клубі «Новара», який на той момент виступав в Серії С2. У цьому клубі Індзагі забив свій перший гол на дорослому рівні. Два наступних сезони Сімоне Індзагі провів в оренді у нижчолігових клубах «Лумеццане» і «Брешелло».

У 1998 році він повернувся в «П'яченцу», сезон 1998/99 видався для Індзагі дуже вдалим. Сімоне в 30 іграх зумів відзначитися 15 разів і привернув увагу провідних італійських клубів. В підсумку влітку 1999 року Сімоне Індзагі підписав контракт з римським «Лаціо», в якому майже одразу виграє свій перший трофей — Суперкубок УЄФА 1999 року. Загалом перший сезон у складі «орлів» Сімоне провів вдало: Індзагі забив 7 м'ячів у 22 матчах чемпіонату, а також 9 м'ячів в 11 матчах розіграшу Ліги чемпіонів (в тому числі і чотири голи в одній грі проти «Марселя», тим самим повторивши досягнення Марко ван Бастена). В сезоні 1999/00 Сімоне Індзагі у складі «Лаціо» став переможцем Серії А, Кубка та Суперкубка Італії. У цьому ж сезоні Сімоне дебютував і в національній збірній Італії в матчі проти іспанців.

У наступні сезони Сімоне продовжував регулярно грати за римський клуб, проте не був головним голеадором команди, тому вигравши 2004 року другий у кар'єрі Кубок Італії, на початку 2005 року він був відправлений в оренду в «Сампдорію»Inzaghi and Bazzani trade places ; UEFA.com, 10 January 2005, але його від'їзд був не довгим, і вже наступний сезон він знову почав у складі «Лаціо». Правда, грати він став все менше: за 2 наступних роки він з'явився на полі у матчах Серії А лише 12 разів. Настав час змінити обстановку, і Сімоне перебрався в «Аталанту»Inzaghi handed fresh task at Atalanta ; UEFA.com, 29 August 2007. Індзагі намагався знову знайти свою гру, але це йому не вдалося: він з'являвся на полі в 19 іграх, але забитими голами не відзначився.

Влітку 2008 року Сімоне Індзагі знову повернувся в «Лаціо», незважаючи на те, що він не був в планах тренера Деліо Россі. У цьому сезоні він забив свій перший м'яч в чемпіонаті з вересня 2004 року у ворота «Лечче», вигравши знову з командою Кубок та Суперкубок Італії. В наступному сезоні 2009/10 він взагалі майже перестав виходити на поле і зігравши 17 січня 2010 року проти «Аталанти» останній матч за клуб, 23 травня 2010 року Індзагі вирішив завершити футбольну кар'єру. Забивши в цілому 55 м'ячів, він став одинадцятим бомбардиром усіх часів в історії «Лаціо».

Виступи за збірні 1993 року дебютував у складі юнацької збірної Італії, взяв участь у 4 іграх на юнацькому рівні, відзначившись одним забитим голом.

29 березня 2000 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Італії під керівництвом Діно Дзоффа в товариській грі з Іспанією (0:2). Сімоне вийшов на 60-й хвилині замість Стефано Фйоре, зігравши разом зі своїм старшим братом Філіппо. Згодом Сімоне зробив ще два виступи за збірну під керівництвом Джованні Трапаттоні, зігравши у товариських матчах Англією (1:0) 15 листопада того ж року і Румунією (2:0) 16 листопада 2003 року.

Кар'єра тренера Після завершення ігрової кар'єри, Сімоне залишився в «Лаціо», де став працювати з юнацькими командами.

7 січня 2014 року призначений головним тренером молодіжного складу «Лаціо» , з яким в тому ж сезоні виграв Кубок Італії Прімавери, який молодіжка «орлів» до того не вигравала протягом 35 років. Того ж року виграв з командою і Суперкубок Прімавери, вперше в історії «Лаціо». У сезоні 2014/15 він повторив успіх у Кубку, але програв Суперкубок «Торіно».

3 квітня 2016 року, після звільнення Стефано Піолі, Індзагі став виконувачем обов'язків тренера першої команди «Лаціо». Через тиждень дебютував на тренерській лаві в матчі проти «Палермо» (3:0). З 12 очками в 7 матчах він привів «б'янкоселесті» до восьмого місця у чемпіонаті.

Перед сезоном 2016/17 тренером «Лаціо» був призначений Марсело Б'єлса. Однак, оскільки аргентинський спеціаліст залишив свою посаду через менш ніж тиждень після початку роботи, Індзагі був призначений головним тренером на постійній основі . З командою в першому повноцінному сезоні Індзагі зайняв 5 місце, кваліфікувавшись у Лігу Європи, хоча і програв фінал кубка Італії «Ювентусу» (0:2).

7 червня 2017 року він продовжив свій контракт до 2020 року. Після цього Сімоне взяв реванш у «Ювентуса», вигравши Суперкубок Італії (3:2), ставши першим тренером клубу, який виграв трофей і як гравець, і як тренер.

Сезон 2017–18 років розпочалася з високої ноти, оскільки Лаціо переміг «Ювентус» у Суперкубку Італії з результатом (3:2). Команда знову фінішувала п'ятою в Серії А, пропустивши кваліфікацію Ліги чемпіонів у останньому турі, після домашньої поразки «Мілану» з рахунком (2:3).

У сезоні 2018–19 команда здобула Кубок Італії з рахунком (2:0) над «Аталантою», завоювавши сьомий загальний титул і автоматично пройшовши кваліфікацію до групового етапу Ліги Європи УЄФА.

22 грудня 2019 року Індзагі здобув свій другий Суперкубок Італії з «Лаціо» після перемоги (3:1) над «Ювентусом».

На початку квітня 2021 року, команда на невизначений термін залишилася без головного тренера.

3 червня 2021 року очолив міланський «Інтернаціонале», замінивши на посаді його головного тренера Антоніо Конте, підписавши контракт на два роки. У першому сезоні виграв Суперкубок та Кубок Італії, у чемпіонаті Італії клуб фінішував на 2-му місці, поступившись «Мілану». У Лізі чемпіонів «Інтер» програв у 1/8 фіналу від «Ліверпуля» із загальним рахунком 1:2 (0:2, 1:0) за сумою двох зустрічей.

У наступному сезоні «Інтер» знову завоював Суперкубок і Кубок Італії, а також вперше за 13 років вийшов у фінал Ліги чемпіонів, де програв «Манчестер Сіті» з рахунком 0:1. 5 вересня 2023 Індзагі продовжив контракт з «Інтером» до 2025.

У сезоні 2023/24 Індзагі привів «Інтер» до перемоги в чемпіонаті.

У сезоні 2024/25 Індзагі вдруге вивів «Інтер» у фінал Ліги чемпіонів, у якому «чорно-сині» програли французькому клубу «Парі Сен-Жермен» з рахунком 5:0. У чемпіонаті Італії «Інтер» посів 2-ге місце, відставши на 1 очко від «Наполі». У Суперкубку Італії, як і у півфіналі Кубка Італії, програли «Мілану». Таким чином, клуб не виграв жодного трофея вперше з сезону 2019/20. 3 червня 2025 року Індзагі залишив посаду головного тренера «Інтернаціонале».

Наступного дня, 4 червня 2025 року, Індзагі очолив саудівський клуб «Аль-Гіляль», підписавши з ним контракт на 2 роки.

Особисте життя Симоне Індзагі є молодшим братом Філіппо Індзагі, який також був футболістом та гравцем збірної Італії, а по завершенні кар'єри став футбольним тренером.

Сімоне має двох дітей: Томмазо (нар. 29 квітня 2001 року) у стосунках з , з якою Сімоне згодом розійшовся) і Лоренцо (нар. 14 квітня 2013 року) у стосунках з Гайєю Лукаріелло.

Статистика виступів

Статистика клубних виступів СезонКлубЧемпіонатНаціональний кубокКонтинентальні кубкиІнші змаганняУсьогоЛігаІгорГолівЛігаІгорГолівЛігаІгорГолівЛігаІгорГолівІгорГолів 1993–94 «П'яченца» A 0 0 КІ 0 0 - - - - 0 0 1994–95 B 0 0 КІ 0 0 - - - - 0 0 1994–95 «Карпі» C1 9 0 КІ-C ? ? - - - - 9 0 1995–96 «Новара» C2 23 4 КІ-C ? ? - - - - 23 4 1996–97 «Лумеццане» C2 23 6 КІ-C ? ? - - - - 23 6 1997–98 «П'яченца» A 0 0 КІ 1 0 - - - - 1 0 1997–98 «Брешелло» C1 21 10 КІ+КІ-C ?+? 0+? - - - - 21 10 1998–99 «П'яченца» A 30 15 КІ 0 0 - - - - 30 15Усього за «П'яченцу» 30 15 1 0 - - 31 15 1999–00 «Лаціо» A 22 7 КІ 6 3 ЛЧ 11 9 СК 1 0 40 19 2000–01 A 13 4 КІ 1 0 ЛЧ 9 3 СІ 0 0 23 7 2001–02 A 20 5 КІ 2 1 ЛЧ 6 0 - - 28 6 2002–03 A 18 4 КІ 3 1 КУЄФА 8 4 - - 29 9 2003–04 A 24 6 КІ 4 1 ЛЧ 5 3 - - 33 10 2004–05 A 12 1 КІ 1 0 КУЄФА 3 1 СІ 0 0 16 2 2004–05 «Сампдорія» A 5 0 КІ 2 0 - - - - 7 0 2005–06 «Лаціо» A 7 0 КІ 2 1 Інт 0 0 - - 9 1 2006–07 A 5 0 КІ 0 0 - - - - 5 0 2007–08 «Аталанта» A 19 0 КІ 0 0 - - - - 19 0 2008–09 «Лаціо» A 9 1 КІ 1 0 - - - - 10 1 2009–10 A 3 0 КІ 00 ЛЄ 00 СІ 0 0 3 0Усього за «Лаціо» 132 28 20 7 43 20 1 0 196 55Усього за кар'єру 162 63 23 7 43 20 1 0 329 90

Статистика виступів за збірну

Тренерська статистика Станом на 25 грудня 2023

TeamNat.FromToRecord«Лаціо»3 квітня 201627 травня 2021«Інтернаціонале»1 липня 2021дониніУсього

Титули і досягнення

Як гравця Чемпіон Італії (1): «Лаціо»: 1999–00 Володар Кубка Італії (3): «Лаціо»: 1999–00, 2003–04, 2008–09 Володар Суперкубка Італії (2): «Лаціо»: 2000, 2009 Володар Суперкубка УЄФА (1): «Лаціо»: 1999

Як тренера Чемпіон Італії (1): «Інтернаціонале»: 2023–24 Володар Суперкубка Італії (5): «Лаціо»: 2017, 2019 «Інтернаціонале»: 2021, 2022, 2023 Володар Кубка Італії (3): «Лаціо»: 2018-19 «Інтернаціонале»: 2021–22, 2022–23 Володар Королівського кубка Саудівської Аравії (1): «Аль-Гіляль»: 2025–26

Примітки

Посилання Статистика виступів за збірну на сайті Федерації футболу Італії. Статистика виступів на сайті www.legaseriea.it