Олекса́ндр Іва́нович Масля́ник (, Рахів, Закарпатська область) — український журналіст, письменник, публіцист, редактор і видавець. Заслужений журналіст України, лауреат Міжнародних літературних премій імені Ірини Вільде, імені В. Винниченка та імені Пантелеймона Куліша, літературної премії «Князь роси» імені Тараса Мельничука, міжнародної літературно-наукової премії Українського Вільного університету (США), Міжнародної літературно-мистецької премії імені Вільгельма Маґера (Німеччина), журналістської премії імені В. Чорновола. Член Національної спілки письменників України з 2016 року та Національної спілки журналістів України з 1980 року. Почесний громадянин Рахова. Почесний член Ставропігійського братства.
Життєпис Народився 5 серпня 1956 року у м. Рахові, Закарпатської області, українець. Батько Іван Юрійович (1920—1996) — журналіст; мати Єва Василівна (1933—2022); дружина Олена Петрівна (Дзюба,1959) — хореограф, приватний підприємець, донька Олена (1979) — журналіст, син Володимир (1986) — фахівець з міжнародних економічних відносин, онуки Олександр (1999) — фахівець з міжнародних економічних відносин і бізнесу, Володимир (2009) та Максим (2017).
Закінчив факультет журналістики Львівського державного університету ім. І. Франка (1979); підготував автореферат кандидатської дисертації на тему «Проблеми народної освіти у висвітленні галицької преси другої половини ХІХ — початку ХХ ст.», автор ряду досліджень у наукових збірниках.
1979—1985 — кореспондент, головний редактор тижневика «Трибуна робітника», м. Львів. 1985—1990 — громадська робота. 1990-96 — заступник головного редактора, політичний оглядач газети «За вільну Україну». 1996—2002 — генеральний директор, політичний оглядач Львівської обласної державної телерадіокомпанії. 2002—2006 — головний редактор газети «Український шлях». З 2006 і до 2016 року — головний редактор «Газети.ua» і газети «Центр Європи» (2015-17). З 2007 року очолює журнал «Ґражда», з 2019 року — головний редактор журналу «Гуцульщина і Покуття». 1999 — слухач Української академії державного управління при Президентові України, державний службовець 9 (дев'ятого) рангу.
Володіє англійською, польською і російською мовами. Живе і працює у Львові. Автор численних публікацій у вітчизняній та зарубіжній періодиці. Твори Олександра Масляника перекладалися сербською, румунською, словацькою та російською мовами.
2010 — заснував власне видавництво «Тиса», вперше в Україні у повному обсязі видав дилогію письменника-емігранта Михайла Ломацького, повертає з небуття призабуті імена. У заснованій ним серії «Бібліотека журналу „Ґражда“ побачили світ десятки книг вітчизняних і зарубіжних авторів.
Творчість
Автор книг художньої прози „Каміння на всіх“ (2009), лірики „Згадай мене у вранішній молитві…“ (2011), есеїв „Люди з Вавилону“ (2005), есеїв „Звір зі Сходу“ (2020), есеїів „Місія“ (2024). Публіцистика
„Гуцульщина у Львові“ (2012), „Художники Закарпатської Гуцульщини“ (2013), „Сповідь душі“ (2014), „На крутозламі“ (2016), „300 імен Рахівщини“ (2020), „Словник говірки Закарпатської Гуцульщини“ (2022), „Шо кому смакує — най собі пакує!“ (2025).
Сценарії та продюсування телефільмів „Побачення зі Львовом“, „Україна вітає Папу“, „Мости єднання“, „Маленькі історії Руського Керестура“.
Упорядник і редактор книг
„Народний владика Іван Маргітич“ (2013), „Черемошу“ грають хвилі» (2013), «Ясіня в гомоні століть» (2013), «Пісні „Черемошу“ (2013), Саманта Рац-Стоїлькович „Десь близько“ (2014), Михайло Ломацький „Заворожений світ“ (2014), Леся Жигайло-Сусідко „Я повернулась у весну…“ (2014), Юрій Боберський „Журавлі“ праукраїнської землі» (2014), Василь Шпіцер «Рікою пам'яті» (2014), Дмитро Коренюк «На дарабі до Європи» (2015), Юрій Шкрумеляк «Загублений черевичок» (2015), Микола Волощук, Олена Масляник «Рахівщини славні імена» (2016), «Гуцульщина в плині віків: історія і культура» (2016), Петро Гавука, Олена Масляник «Гуцульська кухня» (2016), Михайло Гафія Трайста «Між коханням і смертю» (2018), «Долі на вістрі пера» (2019), о. Василь Носа «Скріплені вірою й окрилені Церквою» (2020), Володимир Кобринський «Будитель і будівничий» (2022), Богдан Ткачук «Безодня гріха. Від Голокосту до геноциду» (2022), Василь Шорбан «Вішовельські співанки» (2023), Богдан Ткачук «Гарвіла» (2023), Богдан Ящун «Нас весна не там зустріла» (2023).
Відзнаки Заслужений журналіст України (2003); Почесний громадянин Рахова (2007); Лауреат премії імені В.Чорновола (2008); Нагорода «Золоте перо» Національної спілки журналістів України (2009); Медаль «До 100-річчя від дня народження С. Бандери» (2009); Орден-відзнака «Патріот Гуцульщини» (2012); Лауреат Міжнародної літературної премії імені Ірини Вільде (2016); Лауреат Міжнародної літературної премії імені В. Винниченка (2016); Орден Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого III ступеня УПЦ КП (2017); Відзнака «За особливі заслуги перед Гуцульщиною» (2018); Лауреат літературної премії «Князь роси» імені Тараса Мельничука (2021); Відзнака УГКЦ «Ієрусалимський хрест»(2021); Лауреат Міжнародної літературно-наукової премії імені Воляників-Швабінських Українського Вільного університету (США, 2021); Лауреат Міжнародної літературно-мистецької премії імені Вільгельма Маґера (Німеччина, 2022); Лауреат Міжнародної літературно-мистецької премії імені Пантелеймона Куліша (2024); Орден святого апостола Андрія Первозваного (2024).
Посилання
https://www.facebook.com/profile.php?id=100001992379565 http://buknews.com.ua/page/syn-ternopillia-iakyi-proslavyv-hutsuliv-bukovyny-prykarpattia-ta-zakarpattia.html http://zakarpattya.net.ua/News/128025-Malovidomi-fakty-Zakarpatskoi-Hutsulshchyny-zibralysia-v-knyzi-Mykhaila-Lomatskoho http://rakhivcrb.blogspot.com/2013/07/blog-post_18.html http://rakhivcrb.blogspot.com/2013/07/blog-post_17.html http://www.vox-populi.com.ua/rubriki/hto-e-hto/netilkiprosebeknigatretacastina16avtorgorinbogdan http://photo.unian.net/rus/detail/218855.html http://zolotapektoral.te.ua/припадання-до-рідності-рівновага-ду/ http://zik.ua/news/2017/02/15/nyni_pysmennyk_ne_maie_prava_movchaty__oleksandr_maslyanyk_pid_chas_zustrichi_1044103 https://www.facebook.com/groups/753905184715607/ http://zik.ua/news/2017/04/25/oleksandr_maslyanyk_zhyttya_lyudyny_zachynyaietsya_u_mushli_de_ie_tilky_internet_i_1085607 https://web.archive.org/web/20171212031959/https://buknews.com.ua/page/oleksandr-maslianyk-gyttia-lyudyny-zachyniaietsia-u-mushli-de-ie-tilky-internet-i-mobilnyi.html http://litforum.com.ua/index.php?r=18&a=7548 http://zolotapektoral.te.ua/голоси-з-перехрестя-епох/ https://zakarpattya.net.ua/News/209060-Zvir-zi-Skhodu.-Koly-pero-avtora-–-bahnet-voina http://www.golos.com.ua/article/342622 https://zolotapektoral.te.ua/лиш-ріднокрай-завжди-щасливить-душу/
Джерела
Олександр Масляник. У кн.: Українська журналістика в іменах. — Львів, 2003. — Вип. 10. — С. 319—321 Олександр Масляник. У кн.: Хто є хто в Україні — Київ, 2004. — С. 515 Борис Козловський. Люди з Вавилону // Високий Замок. — 2006. — 5 серпня Олександр Масляник. У журн.: «Ґражда» — 2009. — Ч. 2. — С. 35 Богдан Горинь. Не тільки про себе. –- Київ, 2010. — Т. 3. — С. 424, 468—469 Олександр Масляник. У кн.: Гуцульщина у Львові. — Львів, 2013. — С. 153—156 Анна Грапенюк. 60 відтінків світлого. Гуцульський календар — 2016. — С. 60-61 Олександр Масляник. У кн.: Рахівщини славні імена — Львів, 2016. — С. 75-76 Василь Гейніш. З гір Карпат та їх потоків… Зоря Рахівщини, 30 липня 2016 Ігор Фарина. Припадання до рідності — рівновага душі. Золота пектораль. 31 січня 2017 Нині письменник не має права мовчати, — Олександр Масляник під час зустрічі у Львові. ЗІК, 15 лютого 2017 Аделя Григорук. Щоб відкрилися думки сердець багатьох. У журн.: «Дзвін» — 2017. — Ч. 2. — С. 205—206 Ігор Гулик. «Олександр Масляник: Життя людини зачиняється у мушлі, де є тільки інтернет і мобільний», ЗІК, 25 квітня 2017 Олександр Масляник. www.facebook.com Олександр Масляник. На сайті htth://grazda.lviv.ua Олександр Масляник. У кн.: 300 імен Рахівщини. — Львів, 2020. — С. 243—245 Марія Порох. Книга розширює кругозір // Свобода. — 2021. — Ч. 3 (15 січня). — С. 8, 12. Аделя Григорук. Крізь приціл пера // Слово Просвіти. — 2021. — Ч. 8. Василь Лизанчук. Тяглість московських злочинів // Буковинський журнал. — 2021. — Ч. 1 (119). — С. 208—215. Василь Пилипчинець. Коли перо автора — багнет воїна // Голос України. — 2021. — 24 лютого. Зимомря Микола, Зимомря Іван. Кольористика творчості Олександра Масляника. У зб.: «Розвиток сучасної освіти і науки: результати, проблеми, перспективи. Том XII: якісні дослідження для покращення життя людини». — Посвіт, Конін-Ужгород-Перемишль, 2022. — С. 130—137. Ігор Фарина Лиш ріднокрай завжди щасливить душу. Журнал «Золота Пектораль», 16.11.2024. Микола Зимомря. У кожного своя місія…"Буковинський журнал", ч. 3-4, 2024 рік, с.139-141.