«20 000 льє під водою» () — американський фантастичний фільм 1954 року, знятий за мотивами однойменного роману французького письменника Жуля Верна режисером Річардом Флейшером. Визнаний одним із кращих досягнень студії Walt Disney у жанрі пригодницького ігрового кіно й стимпанку«What The Hell Is Steampunk?». Картина удостоєна двох премій Оскар. Перший ігровий фільм студії Волта Діснея, знятий у новому анаморфованому форматі CinemaScope.

Картина була тепло сприйнята критикою і глядацькою аудиторією. Фільм ознаменував прорив студії Walt Disney на новий для неї ринок ігрового кіно. Був найдорожчим проектом студії на той час, який вимагав значних інвестицій у створення нових виробничих потужностей і наймання персоналу. Декорації картини згодом послужили основою для популярних атракціонів у мережі парків розваг Діснейленд.

Сюжет Дія фільму відбувається в 1868 році. Уряд США стурбований чутками про напади на судна таємничого морського чудовиська в південній частині Тихого океану. Моряки відмовляються виходити в плавання. Французький професор П'єр Аронакс і його слуга Консель по дорозі до Сайгона затримуються в Сан-Франциско. Їх запрошують взяти участь у мандрівці корабля «Авраам Лінкольн», спорядженого на пошуки монстра.

Під час подорожі професор і його слуга знайомляться з товариським гарпунером Недом Лендом. Після довгих днів безуспішних пошуків американський корабель стикається з невідомим морським чудовиськом, яке таранить «Авраама Лінкольна» і затоплює його. Аронакс, Консель і гарпунер, дивом залишившись живими, потрапляють на об'єкт, який їх атакував. Він виявляється підводним човном «Наутилус» — технологічним дивом свого часу. Капітан підводного човна, який називає себе Немо, погоджується залишити бранців на борту. Починається довга подорож, протягом якої професор і його друзі мимоволі стають членами команди. Нед Ленд не полишає спроб втекти, а заодно намагається заволодіти скарбами морського дна і визначити координати таємної бази підводного човна. Професор Аронакс зближується з капітаном і продовжує свої наукові дослідження. Під час спливання і візиту на острів канібалів Ленд з Конселем намагаються втекти, але це їм не вдається. Ексцентричний капітан Немо, який зробив свій корабель зброєю відплати, кидає виклик цивілізації. Не раз команді загрожує небезпека — під час атаки на бойові кораблі інших країн і нападу гігантського спрута, який намагався знищити підводний човен. Ленду все-таки вдається відправити з підводного човна послання в пляшці, де були вказані координати секретної бази Немо на острові Вулканія.

У кінцівці «Наутилус» повертається до своєї таємної бази. Виявляється, що острів захопили якісь військові кораблі. Війська десантуються на острів і обстрілюють підводний човен. Поранений капітан Немо відмовляється здаватися. Потужним вибухом він знищує базу разом із нападниками і пускає на дно свій «Наутілус», йдучи в безодню разом із залишками команди. Аронаксу і його друзям вдається врятуватися в шлюпці. Професор шкодує про те, що не зміг зберегти свій науковий журнал.

Знімальна група

Режисер Річард Флейшер Автор сценарію Ерл Фелтон Редактор Елмо Вільямс Художники постановники Джон Міхен, Гарпер Гофф (концепція) Оператор спеціальних ефектів Ральф Гаммерас Консультант з підводних робіт Фред Зендар Спеціальні ефекти Джон Генч, Джош Мідор, Роберт Матті Підготовка декорацій Пітер Елленшоу Композитор Пол Сміт Оператор Франц Планер Оператор підводної зйомки Тіл Габбані Костюми Норманн Мартьєн Звукорежисер С. О. Слайфілд Декорація Еміль Курі

У ролях

Актор Персонаж Джеймс Мейсон Капітан Немо Пол Лукас П'єр Аронакс Кірк Дуглас Нед Ленд Пітер Лорре Консель Роберт Джей Вілкі Старший помічник командира корабля на «Наутілусі» Тед де Корсія Капітан Фарагут Карлтон Янг Джон Говард Джозеф Керріган Біллі

Робота над картиною

Передісторія Компанія Walt Disney на початку 1950-х перебувала на етапі великих змін і працювала відразу над кількома масштабними проектами. У фінансовому плані це був складний для компанії час, післявоєнна криза торкнулася всієї кіноіндустрії США і не оминула Walt Disney. У цей момент керівництво приймає стратегічне рішення про великі інвестиції в новий напрямок — парки розваг. Також необхідно було адекватно відповісти на технологічний виклик — поширення телебачення. В 1954 році на каналі ABC планувався вихід в ефір першого телесеріалу . У цьому ж році було заплановано початок робіт над черговим анімаційним проектом «Спляча красуня», з шестимільйонним бюджетом.

На початку 1950-х з поширенням кольорового кіно все більшої популярності на екранах став набувати жанр наукової фантастики. Стрічки «Вторгнення в США», «Місце призначення — Місяць» та «Війна світів» приваблювали аудиторію і збирали велику касу. Керівництво студії Walt Disney прийшло до висновку, що необхідно створювати імідж кіностудії, яка йде в ногу з часом і в числі перших впроваджує новинки індустрії. Так було вирішено створити науково-фантастичну картину з використанням передових можливостей кіно.

При виборі матеріалу продюсерам довелося вирішувати дилему. Аудиторію приваблювали фільми-катастрофи і фільми жахів, що не зовсім поєднувалося з характерною для студії орієнтацією на сімейний і дитячий перегляд. Твори Жуля Верна, як літературна основа сценарію, на думку Волта Діснея, підходили тут якнайкраще. Зняти екранізацію одного з романів серії «Дивовижних пригод» планувалося ще з 1940-х. Спочатку передбачалося, що картина буде анімаційною. Однак, після успішного досвіду з такими малобюджетними стрічками, як «Острів скарбів» та «Меч і троянда», керівництво студії схилилося до варіанту ігрового кіно й обрало за літературну першооснову роман «Двадцять тисяч льє під водою». У 1952 році Діснею вдалося викупити права на екранізацію, які належали спочатку MGM, а потім компанії .

Підготовка Волт Дісней був давно знайомий з діяльністю Річарда Флейшера. Режисер, у співпраці зі сценаристом Ерлом Фелтоном, створив на початку 1950-х кілька пам'ятних робіт у жанрі комедії та нуару, зокрема стрічку «Щасливий час», позитивно відзначену критиками. Також Флейшер був одним із небагатьох режисерів, які мали досвід роботи в широкоформатному кіно, а саме таким бачив майбутній фільм продюсер. Крім того, Дісней добре знав батька Флейшера, як свого головного конкурента в 1930-х роках у боротьбі за ринок анімаційного кіно. Отримавши пропозицію про роботу, Річард навіть перепитав батька, чи той не проти його участі в такому проекті, і Макс Флейшер відразу дав своє благословення. Перше, що зробив Дісней, — показав Флейшеру ескіз підводного човна, якого тримає у своїх щупальцях величезний спрут, і сказав: «Я хочу, щоб ти очолив зйомки ось такого фільму». З 1 квітня 1953 року Флейшер став співробітником Walt Disney на зарплаті.

Спочатку бюджет картини був оцінений приблизно в $2,5 млн. Важливою інстанцією, яка вирішувала, чи запускати картини у виробництво, був президент компанії Рой Дісней, який часто досить скептично ставився до сміливих починань молодшого брата. Однак, несподівано для Волта, він відразу став прихильником нового проекту і цілковито його підтримав. Художник картини Гарпер Гофф згадував слова Волта Діснея:

Гарпер, я і мій брат вклали всі гроші, які заробили за все життя, в цю безглузду картину.

Попередній етап виробництва розпочався влітку 1952 року. Перший варіант сценарію написав Джон Баттл, який орієнтувався приблизно на 4-годинний фільм, що не вписувалося в плани студії. Ерл Фелтон допрацював і скоротив сценарій до приблизно двох годин. Фелтон і Флейшер, адаптуючи текст, прийшли до висновку, що наявні переклади роману Верна англійською мовою недостатньо адекватні і орієнтувалися на оригінальний французький варіант. Значну увагу було приділено центральному персонажу, який, порівняно з «книжковим» Немо, став більш негативним та агресивним героєм. Якщо у Верна капітан тільки захищається, то у Фелтона Немо воліє нападати на супротивника першим, і робить це безжально. Волт Дісней стежив за процесом підготовки сценарію і вносив поправки. Він хотів створити по можливості дитячий фільм. Сюжетна лінія з ручним тюленем Есмеральдою — саме його ідея. Підготовка сценарію закінчилася 25 вересня 1953 року. Ще до завершення роботи над текстом сценарій передали художникам-постановникам, і вони створили з нього розкадрування приблизно з 1300 начерків.

Планувалося, що зйомки фільму пройдуть в основний студії в Бербанку. Для масштабного проекту знадобилися додаткові інвестиції. Спеціально для майбутніх зйомок було зведено павільйон № 3, в якому збудували резервуар для води розміром 18 на 38 метрів і глибиною від 1 до 3,5 метрів. Павільйон обійшовся студії в $300 тис. Тим не менш, виробничих потужностей студії, яка відносно недавно працювала на ринку ігрового кінематографа, все одно не вистачило і доводилося орендувати додаткові площі і обладнання в інших студій . Не вистачало у студії і персоналу. Дісней почав активно переманювати співробітників у конкурентів. Через брак часу ці переходи не оформлялися належним чином і у компанії були великі проблеми з профспілками. Деяких співробітників навіть не оформляли на роботу і це стало однією з причин, через яку художник Гофф так і не був згаданий в титрах картини, а художником-постановником значився Джон Міхен (він також пішов з Paramount Pictures на нову роботу).

Дизайн «Наутілуса» Перший художник-дизайнер фільму , який розробив «Наутілус», не був членом Спілки художніх директорів у 1954 році, і згідно з правилами Академії кінофільмів, йому не вдалося отримати премію «Академії мистецтв»«Spotlight: 20,000 Leagues Under the Sea.». Гофф та Дісней були пристрасними колекціонерами мініатюрних залізничних моделей і познайомилися у 1952 році в магазині, де продавалися моделі . Врешті Дісней переманив його з компанії Warner Brothers, запропонувавши роботу, пов'язану з підготовкою дизайну першого парку мережі Діснейленд. Тоді ж, у 1952 році, Гофф приєднався до роботи над майбутнім фільмом, створивши найважливіші елементи художньої концепції.

Початкові ескізи дизайну «Наутілуса» Гофф готував ще для анімаційного варіанта. Створюючи вигляд підводного човна, Гофф опинився в суперечливій ситуації. З одного боку, підводний корабель мав відповідати літературному прототипу і духу XIX століття. З іншого, його вигляд мав бути досить сучасним і в XX столітті. Тому Гофф не став додавати «Наутілусу» перископ і будь-яку зброю, крім тарана і електричних розрядів. Спершу Волт Дісней не хотів ніяких надмірностей і схилявся до варіанту з простим циліндричним корпусом човна, як це було у самого Жуля Верна . Однак Гоффу вдалося переконати керівництво в тому, що корпус, схожий на тіло риби або крокодила, буде виглядати ефектніше. Художник враховував і те, що підводний човен повинен був здалеку нагадувати якусь живу істоту. Тому у «Наутілуса» з'явився характерний «спинний плавець» та ілюмінатори, схожі на очі.

При створенні внутрішнього оздоблення художник, як він сам висловився, керувався принципом: «немає нічого ефектнішого за поєднання холодної сталі і елегантної розкоші». Чудове оформлення салону відтіняли розставлені всюди скляні та металеві вироби і прилади керування кораблем. Доповнив своєрідність інтер'єру макет органа, на якому, по ходу дії, грає капітан Немо. Салон «Наутілуса» так вразив Волта Діснея, що він попросив художника згодом зайнятися оформленням офісу компанії.

Спеціальні ефекти