Ідріс Шах (; , ; 16 червня 1924 – 23 листопада 1996), також відомий як Ідріс Шах, Сеїд Ідріс ель-Хашимі (), та під псевдонімом Аркон Дараул — автор і вчитель суфійської традиції, який написав більш ніж три дюжини книг на теми від психології та духовності до подорожей та культурних досліджень.

Народжений у Індії, нащадок родини афганських дворян, Шах зростав здебільшого в Англії. Його ранні твори зосереджені на магії і чаклунстві. У 1960 році він створив видавництво «Octagon Press», що випускає як переклади суфійських класиків, так і його власні твори. Його основоположною роботою є «», яка з'явилася в 1964 році і була схвально прийнята на міжнародному рівні. У 1965 році Шах заснував  — освітню благодійну організацію, що базувалася в Лондоні, з метою вивчання людської поведінки та культури. Подібна організація — (HK) існує в Сполучених Штатах під керівництвом професора психології Стенфордського університету , якого Шах призначив своїм представником у США.

У своїх творах Шах представив суфізм як універсальну форму мудрості яка передувала ісламу. Підкреслюючи, що суфізм ніколи не був статичним, але завжди адаптував себе до поточного часу, місця та людей, він сформував своє вчення у термінах західної психології. Шах широко використовував традиційні та притчі, тексти, що містять багато шарів смислів, призначених щоб активувати глибоке розуміння та самоспостереження у читача. Він, мабуть, найбільш відомий завдяки своїй колекції гумористичних історій про Ходжу Насреддіна.

Часом Шаха критикували сходознавці, які піддавали сумніву його академічні повноваження та кваліфікацію. Його роль у полеміці стосовно нових перекладів Рубаїв Омара Хайама, опублікованих його другом Робертом Грейвсом та його братом Омаром Алі-Шахом, стала об'єктом особливої уваги. Однак він також мав багато відомих захисників, лідер серед яких — новеліст Доріс Лессінг. Шах став відомим як представник суфізму на Заході і читав лекції як запрошений професор ряду західних університетів. Його роботи відіграли значну роль у поданні суфізму як форми духовної мудрості, не обов'язково пов'язаної з будь-якою певною релігією".

Життя

Родина та ранні роки

Ідріс Шах народився в Шімле, Індія, його батько — -індієць, , письменник та дипломат, його матір — шотландка — . По батьківській лінії він належить родині Сеїдів . Їх родовий дім розташовувавася біля Кабульсих Садів Пахман. Його дід по батьківській лінії, Сеїд Амджад Али-Шах був набобом Сардхани у північно-індійському штаті Юттар Прадеш. Спадковий титул родина отримала завдяки послугам, які надавав його предок англійцям.

Шах здебільшого ріс на околицях Лондону. Згідно з твердженням , Шах почав супроводжувати свого батька в його подорожах з дуже раннього віку, і хоча вони вдвох подорожували далеко та часто, вони завжди вертались до Англії, де родина зробила собі дім на багато років. У цих подорожах, які часто були частиною суфійської праці Ікбала Али-Шаха, Шах мав нагоду зустрічати та проводити час з видатними державними діячами та видатними особистостями як на Сході так і на Заході. Вільямс пише:

Таке виховання молодої людини з помітним інтелектом, такої як Ідріс Шах, скоро призвело до того, що він отримав багато можливостей для набуття дійсно міжнародного світогляду, широкого бачення та знайомства з людьми та місцями, яким будь-який професійний дипломат більш досвідченого віку та довгого досвіду міг би позаздрити. Але кар'єра дипломата не приваблювала Ідріса Шаха…

Шах описував своє нетрадиційне виховання у 1971 році на каналі ВВС в інтерв'ю з Патом Вільямом. Він розповів, як його батько і його велика родина та друзі завжди намагались надавати дітям «різноманітних імпульсів» та широкий спектр контактів та досвіду з наміром створити складну особистість. Шах називав це — «Суфійським підходом» до виховання.

Після того, як родина переїхала з Лондона до Оксфорда у 1940 році у зв'язку з евакуацією під час німецького бомбардування (Бліц), він провів три роки в . У 1945 він, як секретар супроводжував свого батька в Уругвай в його Халяль місії. Він повернувся до Англії у 1946 році, у зв'язку з голослівними звинуваченнями в неналежному веденні бізнесу.

Особисте життя Шах був одружений з Парсі Синтієй (Кашфі) Карбаджі у 1958 році, у 1964 році в них народилась дочка , після цього у 1966 році двійнята, син — та ще одна дочка — .

Дружба з Геральдом Гарднером та Робертом Грейвзом, публікація книги «Суфії» Ближче до кінця 1950-х, Шах встановив контакти з лондонськими кругами Вікка і далі деякий час діяв як секретар і компаньйон Геральда Гарднера, засновника сучасного Вікка. У ті часи Шах зустрічався з усіма зацікавленими суфізмом у ресторані «Космо» у (північний Лондон) кожний четвер ввечері.

У 1960 році, Шах заснував видавництво , одним з перших видань була біографія Гарднера — під назвою «Геральд Гарднер, чаклунство». Книга приписувалась одному з послідовників Гарднера Джеку Л. Браселіну, але ж насправді її написав Шдріс Шах.

Як стверджував послідовник Вікка , ім'я Браселіна було використано тому, що Шах «не хотів збивати з пантелику своїх студентів, будучи поміченим як зацікавлений в іншій езотеричній традиції». Ламонд казав, що Шах, казалось, почав потрохи розчаровуватися Гарднером, та якось відвідавши його сказав йому:

Коли я розмовляв з Геральдом, я іноді хотів бути репортером «News of the World». Який чудовий матеріал! І все ж таки я маю належні підстави стверджувати, що ця група стане наріжним каменем релігії наступного віку. Але раціонально, раціонально я не бачу цього!".

У січні 1961, під час подорожі з Гарднером до Мальорки, Шах зустрів англійського поета Роберта Грейвза. Зі свого пансіонату на Пальмі Шах написав Грейвзу листа, в якому просив про можливість «вітати вас за день до дуже тривалого періоду». Він додав, що в той час він досліджував екстатичні релігії і що він «відвідував… експерименти, які проводять відьми Британії, грибне харчування та інше» — все те, що деякий час цікавило Роберта Грейвза.

Шах також сказав Грейвзу, що він «поглинений думками про просування екстатичного та інтуїтивного знання». Незабаром Грейвз та Шах стали близькими друзями та довіреними особами. Грейвз почав проявляти сприятливий інтерес до письменницької кар'єри Шаха та підтримував його в публікуванні авторитетного трактування суфізму для західного читача, нарівні з практичними засобами для його вивчення, це повинно було стати . Шаху вдалося отримати суттєвий прогрес у просуванні книги, тим самим вирішуючи тимчасові фінансові труднощі.

У 1964 році книга «Суфії» з'явилася, опублікована видавництвом «Doubleday» з довгим введенням від Роберта Грейвза. Книга відзначає вплив суфізму на розвиток Західної цивілізації та традиції починаючи з сьомого сторіччя й далі за допомогою таких фігур, як Роджер Бейкон, Іоанн Креста, Раймонд Луллій, Чозер, та інших, та стало класикою. Як і інші книги Шаха на цю тему, у «Суфіях» було помітно уникнено термінології, що могло б ідентифікувати його інтерпретацію суфізму з традиційним ісламом.

У книзі також навмисно використовувалась техніка «розсіювання». Шах писав Грейвзу, що його мета наполягала в тому, щоб "раз-обумовити людей і запобігти процесу повернення їх обумовленості, якщо б це було інакше, він міг би скористався більш традиційною формою подачі матеріалу. Спочатку книга погано продавалась, і Шах інвестував значну суму власних грошей в її рекламу. Грейвз казав йому, щоб він не хвилювався з цього, незважаючи на те, що він сам мав деякі сумніви стосовно написаного, також йому було шкода, що Шах не дозволяв йому скоректувати її перед публікацією, він казав, що він був «такий гордий щодо асистування в її публікації», він впевнював Шаха, що це була «дивовижна книга», та що вона буде визнана такою протягом тривалого періоду. Залиште її з тим, щоб вона знайшла своїх читачів, тих, хто зможе услихати розповсюдження вашого голосу, а не тих, кого уявляв собі Doubleday.

Джон Г. Беннетт та Гюрджієв, зв'язок У червні 1962 року, за пару років до публікації «Суфії» Шах встановив контакти з учасниками руху, який сформувався навколо містичного вчення Гурджиєва та Успенського. У пресі з'явилась стаття, в який йшлось про візит автора до таємного монастиря у Центральній Азії, в якому очевидно навчають методам, вражаюче схожим на методи Гурджиєва. Та цей монастир, малось на увазі, мав свого представника в Англії.

Один з перших послідовників Успенського, Реджі Хоаре, який був частиною Гурджиєвської роботи с 1924 року, через ту статтю встановив контакт с Шахом. Хоаре «приділив особливе значення тому, що Шах говорив про Енєаграмму, та казав, що Шах відносно її розкривав секрети, які далеко вийшли за межі того, що ми чули від Успенського.» Через Хоаре, Шах був представлений до інших гурждиєвців, включаючи Джона Беннетта, відомого учня Гурджиєва, засновника «Інституту порівняльного вивчення історії, філософії та наук», розташованого в Кумб-Спрингс на 7-ми акровому маєтку (2,8 га) у Кінгстоун на Темзі, Суррей.

К тому часу Беннет вже дослідив суфійське походження багатьох вчень Гурджиєва, спираючись як на численні твердження самого Гурджиєва, так і на власні подорожі на Сход, в яких Беннет зустрічав різних суфійських шейхів. Він був переконаний як в тому, що Гурджиєв прийняв багато ідей та технік у суфіїв, так і в тому, що для тих, хто слухав лекції Гурджиєва на початку 1920-х «суфійське походження його вчень безпомилково впізнавалося для тих, хто вивчав їх».

Беннетт писав про свою першу зустріч з Шахом в його автобіографії «Свідок» ((Witness) 1974)

По-перше, я був насторожений. Я тільки вирішив іти далі самотужки та раптом з'явився інший «вчитель». Одне чи два спілкування з Реджи переконали мене, що як найменше я повинен усе побачити сам. Ми з Єлізаветой пішли на вечерю з подружжям Хоаре де зустріли Шаха, який виявився молодим чоловіком, якому було ледве за 40. Він розмовляв бездоганною англійською, та завдяки своїй бороді та деяким жестам міг би бути прийнятий за типового представника англійської державної школи. Наші перші враження були несприятливими. Він був занепокоєний, безперервно коптив та занадто був помітний його намір зробити гарне враження. У другій половині вечора наше ставлення до нього цілком змінилось. Ми зрозуміли, що він був не тільки надзвичайно обдарованою людиною, але й що він має невпізнане дещо, те що відзначає людину, яка серйозно працювала над собою… Знаючи те, що Реджі був надзвичайно обережною людиною, протягом багатьох років натренованою оцінювати інформацію в службі розвідки, я прийняв його гарантії та віру в те, що Шах мав дуже важливу місію та ми повинні допомогти йому в її виконанні.

Шах дав Беннетту «Декларацію Людей Традиції» та уповноважив його донести її до гурджиєвців. Документ, в якому було наголошено про можливість передачі «секретної, прихованої, спеціальної, вищої, форми знань», в поєднанні з особливим враженням Беннетта, утвореного Шахом, переконали Беннетта, що Шах був справжнім емісаром «монастиря г» в Афганістані, внутрішнього кола суфіїв, чиї вчення надихнули Гурджиєва.

Протягом наступних декількох років Шах і Беннетт мали щотижневі приватні розмови. Пізніше, Шах також розмовляв зі студентами у Кумб Спрингс. Беннетт розповідає, що плани Шаха включали " досягнення людей, які займали владні та силові позиції, які вже напівсвідомо розуміли, що проблеми людства вже не можуть бути вирішені економічними, політичними чи то соціальними діями, такі люди вже були зворушені, казав він, новими силами, що рухаються в світі, щоб допомогти людству пережити майбутню кризу

Беннетт погодився з цими ідеями, а також погодився з тим, що «люди, приваблені відкритими духовними або езотеричними рухами, рідко володіють якостями, необхідними для досягнення та запозичення владних повноважень», та що «було достатньо підстав вважати, що в усьому світі вже були люди, що займають важливі позиції, які здатні вийти за рамки обмежень національності та культур, і хто міг би зрозуміти, що єдина надія для людства полягає во втручанні Вищого Джерела».