Грицина Ярош Григорович (пер. пол. XVII століття — ост. чверть XVII століття) — козацький військовий та державний діяч, дипломат, паволоцький полковник.
Життєпис
Походження Походження його невідоме. В різних джерелах Яроша називали ще Гриценком, Грицівченком, Грицютою, Грицютенком та Грицьком, що може свідчити лише про те, що батька його звали Грицем (Григорієм). У Реєстру Війська Запорозького 1649 року в складі Золотоніської сотні Черкаського полку записаний Ярош ГрицовченкоРеєстр Війська Запорозького 1649 року / Підгот. до друку О. В. Тодійчук (голов. упоряд.) та ін.; Редкол.: Ф. П. Шевченко (відп. ред.) та ін.— К.: Наукова думка, 1995. — ISBN 5-12-002042-9. — с. 90., серед козаків з Корниче в складі Тимонівської сотні Брацлавського полку записаний Ярош ГригоренкоРеєстр Війська Запорозького 1649 року / Підгот. до друку О. В. Тодійчук (голов. упоряд.) та ін.; Редкол.: Ф. П. Шевченко (відп. ред.) та ін.— К.: Наукова думка, 1995. — ISBN 5-12-002042-9. — с. 248.; в Борківській сотні Полтавського полку 8-им записано Яроша ГрисченкаРеєстр Війська Запорозького 1649 року / Підгот. до друку О. В. Тодійчук (голов. упоряд.) та ін.; Редкол.: Ф. П. Шевченко (відп. ред.) та ін.— К.: Наукова думка, 1995. — ISBN 5-12-002042-9. — с. 421..
На посаді паволоцького полковника (1664—1670)
Гетьманування Павла Тетері Ймовірно, Ярош Грицина став паволоцьким полковником через деякий час після загибелі І. Богуна в лютому 1664 року. Перед цим він, очевидно, деякий час займав у цьому полку певні старшинські посади, що було обов'язковим перед зайняттям полковницького уряду.
Під час походу короля Яна ІІ Казимира на Лівобережжя 1663-1664 років у тилу війська розпочалося антипольське повстання, спрямоване на повалення уряду гетьмана Павла Тетері. Ярош Грицина зайняв прогетьманську сторону та взяв участь у спробах придушити повстання. Можливо, саме така позиція й зіграла вирішальну роль у призначенні його полковником. 22 травня (1 червня) 1664 року війська під керівництвом С. Чарнецького та П. Тетері підійшли під Канів. Разом з гетьманом були козаки Паволоцького полку, на чолі якого, ймовірно, вже тоді перебував Я. Грицина; а також Білоцерківського й Корсунського полків. Штурми 22 і 29 травня виявилися безрезультатними. Тетеря зі своїми козаками відійшов до Білої Церкви, а С. Чарнецький 2 (12) червня 1664 р. відступив до СтеблеваГазін В. В. Гетьман Павло Тетеря: Соціально-політичний портрет. — Кам'янець-Подільський: Аксіома, 2007. — ISBN 978-966-496-010-3. — с. 150..
Відомою є його участь у облогах Ставища (липень-жовтень 1664) та Лисянки (осінь-зима 1664 — зима 1665 років). Під час останньої в листопаді відбулася козацька рада. Її учасники, серед яких і паволоцький полковник Я. Грицина, звернулися до короля Речі Посполитої з «Суплікою від старшини Війська Запорозького повезена послом до короля і Речі Посполитої», в якій висловлювалося проханням перетворити Військо Запорозьке з держави на звичайне військо, яке перебувало б на службі у короля. Це була перша відома письмова згадка про Я. Грицину на уряді паволоцького полковника. Супліка була включена до «Інструкції на вальний варшавський сейм», даної гетьманом Тетерею та військом в обозі під Лисянкою 30 листопада (10 грудня) 1664 р.Липинський В. Твори. Архів. Студії. Том 2. Участь шляхти у великому українському повстанні під проводом гетьмана Богдана Хмельницького. — Філядельфія, Пенсильванія, 1980. — с. 488..
Після самопроголошення С. Опарою себе гетьманом Правобережної України, останній у червні-липні 1665 року розсилав свої листи правобережним полковникам (у тому числі білоцерківському й паволоцькому Я. Грицині), закликаючи їх на козацьку раду на р. Росаву й обіцяючи всім ханську протекціюЧухліб Т. Гетьмани Правобережної України в історії Центрально-Східної Європи (1663—1713). — К.: Видавничий дім «Києво-Могилянська Академія», 2004. — с. 58.. Достовірно невідомо, зголосився паволоцький полковник на заклики Опари, чи залишився під впливом одного з наймогутніших репрезентантів королівської влади на Правобережжі — коменданта білоцерківської фортеці Я. Стахурського. Можливою є також, принаймні, перманентна підтримка Я. Грициною конкурента Опари в боротьбі за гетьманство — овруцького полковника Д. Децика. В листі останнього від 1665 року вказується, що «полковник Бѣлоцерковскій Ерошъ обереженіе намъ изъ Бѣлой Церкви учинилъб чтобъ мы остерегательны были на се время»Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографической комиссией: [В 15-ти т.]. — Т. 6: 1665—1668. — СПб.: Тип. Эдуарда Праца, 1869. — с. 60.. Можливо, тут згадується саме Ярош Грицина, але помилково він названий білоцерківським полковником.
Гетьманування Петра Дорошенка Врешті-решт Ярош Грицина став на бік Петра Дорошенка та 18 (28) серпня 1665 року на раді під Богуславом опинився серед тих, хто проголосив останнього гетьманом Правобережної УкраїниКривошея В. Козацька еліта Гетьманщини. — К.: ІПіЕНД імені І. Ф. Кураса НАН України, 2008. — 452 с. — ISBN 978966024850. — c. 197..
Посольство до Варшави 1666 року Я. Грицина 20 лютого (2 березня) 1666 року брав участь у Лисянській козацькій раді. З цієї ради було виправлено посольство на чолі з чигиринським полковником Прокопом Бережицьким на Сейм до Варшави, до складу якого увійшов і паволоцький полковник. Із тогочасних згадок про витрати Речі Посполитої на козацьких послів відомо, що 11 (21) квітня 1666 року до Варшави прибули як посли паволоцький полковник Ярош Грицютенко (Грицина) на чолі «20 полкових послів» та Іван Василевський, а 28 квітня (8 травня) — Прокіп Семенович. Чисельність посольства на чолі з Ярошем Грицютенком підказує, що їхнім завданням було ознайомити сейм і короля з інструкцією Лисянської радиКрикун М. Між війною і радою. Козацтво Правобережної України в другій половині XVII — на початку XVIII століття: статті і матеріяли. — К.: «Критика», 2006. — с. 210..
Згідно з ухваленою на раді «Інструкцією», посли насамперед мали клопотатися перед королем і Сеймом про захист інтересів («вольностей») православної церкви й домагатися заборони уніатам втручатися до справ православ'я. Посли мали порушити питання про те, щоб після повернення Києва і Задніпров'я під владу короля там можна було б «розмножувати латинські науки». Вони повинні були також клопотатися про дозвіл усім охочим вірянам відкривати бурси і семінарії. Центральне місце в документі, зрозуміло, відводилося проханням щодо розв'язання далеко не простих питань політичного життя Гетьманщини, визначення її правового статусу у складі Речі Посполитої, врегулювання взаємин із польськими залогами, розташованими в козацькій Україні. Посольство отримало повноваження вести переговори щодо поновлення чинності статей Зборівського договору 1649 р., які стосувалися привілеїв Війська Запорозького. Воно мало добиватися, щоб козаки вільно проживали не лише в королівських володіннях, а й у маєтках шляхти та духовних осіб. Козаки повинні підпорядковуватися тільки «козацькому праву» — у кожному полку козак мав підлягати суду полковника чи старшиниСмолій В., Степанков В. Петро Дорошенко. Політичний портрет: наукове видання. — К.: Темпора, 2011. — ISBN 978-617-569-051-2. — с. 100—101.. «Інструкцією» порушувалися також інші питання, включно зі сприянням звільненню з московської неволі ув'язнених козаків (з-поміж них і братів П. Дорошенка Григорія та Андрія)Смолій В., Степанков В. Петро Дорошенко. Політичний портрет: наукове видання. — К.: Темпора, 2011. — ISBN 978-617-569-051-2. — с. 102..
Посольство Яроша Грицютенка перебувало у Варшаві до 25 травня (4 червня), а Прокіп Бережицький — до 26 травня (5 червня). Посли двічі були на аудієнції у короля — 9 (19) травня та 24 травня (3 червня). Я. Грицина у цьому посольстві, ймовірно, виконував свої окремі завдання.
Військові виправи 1666—1670 років Дорошенко планував на літо 1666 р. акцію на Лівобережжі. В листі від 5 (15) липня до Я. Стахурського він сповіщає, що дав наказ полкам Кальницькому, Подільському й Паволоцькому мобілізуватись і сходитись коло ЧорногородкиДорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко. Огляд його життя і політичної діяльности. — Нью-Йорк: Видання Вільної Академії Наук у США, 1985. — с. 82. для блокування московської залоги у Києві.
Переговори між урядами П. Дорошенка та Речі Посполитої зайшли у глухий кут і це спричинило війну 1666-1667 років, у військових виправах якої на чолі Паволоцького полку взяв участь і Ярош Грицина. Можливо, він був серед козацького війська під час походу П. Дорошенка до Браїлова в грудні 1666 рокуКоваленко С. Україна під булавою Богдана Хмельницького. Енциклопедія у 3-х томах. — Т. 3. — Київ: «Стікс-Ко», 2009. — ISBN 978-966-96849-3-6. — с. 326—327..
Оскільки білоцерківський комендант Я. Стахурський частими роз'їздами намагався утримати під контролем шлях до Полісся, 2 (12) березня 1667 року П. Дорошенко видав у Чигирині наказ паволоцькому полковнику Ярошу Грицині про розміщення в його полку та на Поліському шляху іноземних найманців під командою полковника Левка ПереяславцяМицик Ю. А. Чигирин — гетьманська столиця. — K.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2007. — 392 с. — ISBN 978-966-518-289-4. — с. 160.. Однак вони діяли незлагоджено, що дозволило Я. Стахурському блискавичним нападом оволодіти Паволоччю й вирізати її мешканцівСмолій В., Степанков В. Петро Дорошенко. Політичний портрет: наукове видання. — К.: Темпора, 2011. — ISBN 978-617-569-051-2. — с. 131..
Напевно відомою є участь Я. Грицини у облозі Білої Церкви 1667 року, спрямованій на очищення міста від польської залоги, котра перебувала там від часів гетьмана Павла Тетері з 1664 року. Гетьман Петро Дорошенко виправив до Білої Церкви військо у складі Уманського, Торговицького, Кальницького та Паволоцького полків (всього 8 тисяч), призначивши до нього гетьманом наказним Генерального осавула Дем'яна Пиляя. Облога почалася у червні і тривала до вересня, але міста здобути не вдалося. Облогу було припинено у зв'язку з необхідністю в участі полків, які стояли під Білою Церквою, в поході до ПідгайцівКоваленко С. Україна під булавою Богдана Хмельницького. Енциклопедія у 3-х томах. Том 1. — Київ: Видавництво «Стікс», 2007. — c. 252..
Ярош Грицина з Паволоцьким полком також мав брати участь у цьому поході. Про нього згадується в тексті Підгаєцької угоди від 19 (29) жовтня 1667 року, укладеної між польним гетьманом коронним Речі Посполитої Яном Собєським і гетьманом Петром Дорошенком: .
Після вибуху протимосковського повстання на Лівобережній і Слобідській Україні, в травні 1668 року проти повстанців було кинуто значні московські війська. Лівобережний гетьман І. Брюховецький закликав на допомогу П. Дорошенка, і той негайно виступив у похід з 8 правобережними полками, серед яких був і Паволоцький Я. ГрициниМицик Ю. А. Чигирин — гетьманська столиця. — K.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2007. — 392 с. — ISBN 978-966-518-289-4. — с. 165..
По завершенню походу на Лівобережжя Я. Грицина брав участь у білоцерківській виправі в червні-липні 1668 року. Вона була спричинена порушенням умов Підгаєцької угоди 1667 року, в якій містилось положення про зменшення чисельності польської залоги у Білій Церкві та про заборону залозі чинити прикрощі місцевому населенню. Але ці положення не виконувалися як урядом Речі Посполитої, так і білоцерківською залогою. Польські хоругви ще перед походом П. Дорошенка на Лівобережжя підступно напали на Паволоцький і Кальницький полкиЧухліб Т. Гетьманування Петра Дорошенка: Причини «вірності» та «зради» королю, султану й царю (1665—1676 рр.) // Український історичний журнал. — 2007. — № 1. — с. 48..