Прикордонні війська України (ПВУ) — військово-оперативне об'єднання Державної прикордонної служби України, що існувало у 1991—2003 роках. Головним завданням прикордонних військ було забезпечення недоторканності державного кордону України по всьому периметру держави протяжністю 8 215 км на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах України, а також охорона виняткової (морської) економічної зони України.

Командувачем Прикордонними військами України був голова Держкомкордону. Керівний орган — Державний комітет у справах охорони Державного кордону України.

Історія Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 24 серпня 1991 року «Про військові формування в Україні» (1431-12) перевести у відання України всі розташовані на території республіки військові частини прикордонних військ СРСР а саме Червонопрапорний Західний прикордонний округ КДБ та їх органи керування з озброєнням і матеріально-технічною базою.

4 листопада 1991 року Верховною Радою України ухвалено Закон «Про Прикордонні війська України» (1779-12). Упродовж 1991 року, було пропущено крізь державний кордон 14,5 млн громадян і 1,87 млн одиниць транспортних засобів. Затримано 885 порушників кордону. Із загальної кількості затриманих — 533 іноземних громадян, 148 – нелегальні мігранти.

8 травня 1992 р. наказом Голови Держкомкордону № 042 у ПВУ створено регіональні структурні підрозділи — Північно-Західне, Південне та Південно-Східне управління (із грудня 1995 р. - напрями). Створено і виставлено на охорону кордону 10 загонів прикордонного контролю у складі 120 застав прикордонного контролю і 119 пунктів пропуску через кордон.

У 1992 році через державний кордон було пропущено 16,9 млн громадян і 3,6 млн одиниць транспортних засобів; затримано 1 563 порушники кордону, з яких 789 — нелегальні мігранти. Через загострення становища у прикордонних з Україною районах Республіки Молдова (де з березня 1992 року почались бойові дії між військовими формуваннями Республіки Молдова та самопроголошеної Придністровської Молдовської Республіки) Президент і Кабінет Міністрів України в березні 1992 року вказали Держкомкордону та іншим правоохоронним структурам на необхідність терміново організувати надійну охорону цієї ділянки державного кордону.

Напружена ситуація на пострадянському просторі призвела до необхідності встановлення прикордонного і митного контролю на державному кордоні з Республікою Білорусь, Республікою Молдова і Російською Федерацією, а з країнами колишнього СРСР, що безпосередньо не межували з Україною — під час здійснення повітряного сполученняhttp://gl-rayrada.gov.ua/index.php/130-suchasna-istoriya-prikordonnoji-sluzhbi-ukrajini Сучасна історія прикордонної служби України. 1992 року укладено Угоду про пункти пропуску з Республікою Білорусь та Республікою Польща, у 1993 році — з Угорською Республікою, у 1995 році — з Російською Федерацією та Словацькою республікою, 1996 року — з Румунією (місцеві пункти пропуску), у 1997 — з Республікою Молдова. Укладаються Угоди про взаємні поїздки громадян.

1993 року, крізь державний кордон України було пропущено 83,9 млн громадян і 10,6 млн одиниць транспортних засобів; затримано 17 890 порушників кордону, з яких 9 086 — нелегальні мігранти.

Протягом 1998 року було започатковано процес делімітації сухопутної ділянки державного кордону між Україною і Російською Федерацією. Відбулося певне просування у завершенні делімітації українсько-молдовської ділянки державного кордону.

1999 року, прийнято рішення щодо поетапного введення додаткової кількості прикордонних застав, що дозволить скоротити ділянки їх відповідальності із 120 до 30-40 км. За цей період було введено понад 50 прикордонних застав. З цією метою для удосконалення управління підрозділами кордону створено понад 10 прикордонних комендатур.

Ураховуючи специфіку південного регіону України, складність завдань, які виконував Південний напрям військ, в Автономній Республіці Крим у 2000 році було утворено в мінімально оптимальній чисельності, регіональний орган керування — Кримський напрям, переважно за рахунок сил та засобів Південного напряму.

У 2000 році діяло всього 248 пунктів пропуску, з них: 135 — міжнародних, 87 — міждержавних, 26 — місцевих.

Структура Станом на 1992 рік: Державний комітет у справах охорони державного кордону України (м. Київ); Північно-Західне управління (м. Львів); Південно-Східне управління (м. Харків); Південне управління (м. Одеса); 5-та окрема бригада сторожових кораблів Прикордонних військ (в/ч 2382, м. Балаклава); 18-та окрема бригада сторожових кораблів Прикордонних військ (в/ч 9799, м. Одеса); Національна академія Прикордонних військ України імені Б. Хмельницького (м. Хмельницький); 1-й Оршанський навчальний прикордонний загін (сел. Оршанець); 6-та міжокружна школа сержантського складу (в/ч 2418, м. Великі Мости); Окружний військовий госпіталь (в/ч 2524, м. Одеса); Окружний військовий госпіталь (в/ч 2522, м. Львів).

Командувачі генерал-лейтенант Губенко Валерій Олександрович (1991—1994 рр.) генерал-полковник Банних Віктор Іванович (1994—1999 рр.) генерал-полковник Олексієнко Борис Миколайович (1999—2001 рр.) генерал-лейтенант Литвин Микола Михайлович (2001—2003 рр.)

Відзнаки Прикордонних військ України

Медалі «За бездоганну службу» в ПВУ I, II, III ступенів та «Ветеран прикордонних військ України» Медаль «За мужність в охороні державного кордону України» Нагрудний знак «Почесний прикордонник України»

Див. також Прикордонні війська КДБ СРСР Кивлюк Володимир Семенович — заступник Голови Держкомкордону, командувач Прикордонними військами України. Медалі «За бездоганну службу» в ПВУ, «Ветеран прикордонних військ України» Державна прикордонна служба України

Джерела Все тільки починається 1991—1993 рр. Пограничной службе Украины — 20 лет… Посилання Порушник державного кордону //

Примітки