Енрі́ко Інсаба́то (італ. Enrico Insabato; 1878 — 1963) — італійський громадсько-політичний діяч, дипломат, журналіст, сходознавець та українознавець. Доктор наук, депутат Палати депутатів парламенту Королівства Італія. Один із головних провідників українських інтересів в Італії у 1920–1950-х роках, виступав експертом і консультантом Міністерства закордонних справ Італії з українського питання, виконував роль конфіденційного зв'язкового між офіційним Римом та Проводом Організації українських націоналістів, підтримував особисті дружні контакти з полковником Євгеном Коновальцем. Після Другої світової війни очолював Товариство італійсько-української дружби. Дійсний член Наукового товариства імені Шевченка (1955).

Життєпис

Політична кар'єра Народився в родині медика. Вивчав ветеринарну медицину і філологію в Болоньї (1899—1900). Ще наприкінці 1897 приєднався до анархістів, брав участь у виданні журналу La Libertà. У 1901 переїхав до Парижа, де деякий час вивчав медицину в університеті. У 1903 переїхав до Каїра, де спершу працював лікарем.

Приблизно в цей же час Інсабато став агентом італійського консульства і Міністерства внутрішніх справ Італії. Під прикриттям власної комерційної фірми він здійснював різні військово-дипломатичні доручення італійського уряду. Займався розвідкою в Лівії напередодні Італо-турецької війни.

Інсабато був пов'язаний з місцевими духовними і світськими арабськими лідерами в Єгипті і вважався експертом з арабських питань. Одночасно видавав в Каїрі журнал Il Convito (1904—1913), розрахований стати мостом між християнською Європою та ісламським Сходом. Журнал був закритий британською владою за антиколоніальну спрямованість.

Участь в українському питанні У роки Першої світової війни зацікавився українським питанням. У 1919 р. опублікував ряд статей з актуальної української проблематики («Українське питання», «Польща і Україна», «Україна і Галичина») в часописах Rassegna Nazionale і Rassegna Internazionale.

У 1920–30-х рр. відігравав провідну роль у формуванні італійської політичної думки про Україну. Виступав консультантом італійського МЗС щодо українського питання і редактором ряду публікацій, присвячених Україні.

У вересні 1922 року часопис «Діло» оприлюднив розлогий переказ статті Енріко Інсабато з римського журналу «Corriere diplomatico consolare», присвяченої розгляду української проблеми на конференції в Спа та Генуезькій конференції. Публіцист гостро розкритикував польські претензії на Східну Галичину, вказавши на їхню невідповідність положенням Сен-Жерменського договору (ст. 91), а також нагадав, що більшовицька Росія формально визнавала суверенітет України та самовизначення Галичини за протоколами до Ризького договору. Інсабато доводив, що міцний мир у Східній Європі неможливий без безпосереднього й остаточного визнання незалежності Польщі, України, Білорусі, Литви й Східної Галичини, наголосивши, що ігнорування прав багатомільйонного українського народу створює перманентну загрозу світовому порядку.

В червні 1934-го року, під час перебування в Берліні проїздом до Варшави та Праги колишній депутат (посол) італійського парламенту, публіцист і давній симпатик українського визвольного руху Енріко Інсабато відвідав Український науковий інститут. Політик детально ознайомився з науково-культурним життям української діаспори в Німеччині та оглянув матеріально-технічну базу установи — читальню, бібліотеку й відділ книжкового обміну, висловивши високу оцінку їхній роботі.

У 1930-і рр. неодноразово бував на українській території (зокрема, в Галичині). Деякий час був зв'язковим між італійським урядом і ОУН. Підтримував дружні контакти з Євгеном Коновальцем. 1941 року з його передмовою в Мілані видано книжку Ріккардо Бондіолі «Україна — земля хліба».

Після Другої світової війни — голова Товариства італійсько-української дружби. Член НТШ (1955).

Твори Der erlöschende Halbmond: türkische Enthüllungen. Frankfurt a/M., 1909. La responsabilità morale e giuridica dei tubercolosi. Bologna: L. Beltrami, 1910. Gli Abaditi del Gebel Nefusa e la politica islamica in Tripolitania. Roma: Tip. de l'Unione editrice, 1918. L'Islam et la politique des Alliés. Paris: Berger-Levrault, 1920. La riforma agraria polacca nella Galizia orientale (Ucraina occidentale) // «Politica nazionale», № 6-7 (1922). L'Ucraina e la Chiesa cattolica. Roma: Noi e l'Ucraina, 1933. Ukraine: population and economy. New York: Ukrainian Press Service, . La collaborazione italo-araba e il Sudan. Roma: Danesi, 1950.

Див. також Бондіолі Рікардо

Примітки

Посилання Інсабато (Insabato) Енріко // Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 5. Біографічна частина: А-М / Відп. ред. М. М. Варварцев. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2014. — с.175-176 Онацький Є. Світлій пам'яті Енріка Інсабато // Наш клич. 1963. Ч. 13. Timothy Winston Childs, Italo-Turkish Diplomacy and the War Over Libya: 1911—1912. Brill, 1990. Anarchism and Syndicalism in the Colonial and Postcolonial World, 1870—1940. Brill, 2010.