«Sgt. Pepper's Lonely Hearts Club Band» () — восьмий альбом британського рок-гурту The Beatles, що вийшов 26 травня 1967 у Великій Британії, а наступного дня — у США. Запис альбому здійснений протягом 129 днів, починаючи з 6 грудня 1966. Це перший диск, записаний The Beatles з моменту завершення концертної діяльності та зосередження на студійній роботі. Відрізняється надзвичайним стильовим різноманіттям, загадковими текстами пісень, використанням новаторських прийомів звукозапису й нетипових для поп-музики тих часів музичних інструментів.
Чимало музичних критиків називають Sgt. Pepper's Lonely Hearts Club Band одним із найвпливовіших альбомів в історії популярної музикиAsger Brorsen про альбом «Sgt. Pepper's Lonely Hearts Club Band» на сайті History of Rock Music.com. CNN: Beatles, Radiohead albums voted best ever.Guardian: The 50 albums that changed music.. Зокрема, у 2003 році він був названий найкращим альбомом всіх часів журналом Rolling StoneДив. . Платівка також посідає дев'яте місце в списку альбомів — світових лідерів продажів з накладом у понад 30 мільйонів примірниківСписок 100 найпродаваніших альбомів (станом на 22 жовтня 2003 року) на сайті MJ News International UK Ltd..
Підґрунтя Під час запису альбому бітломанія все ще була в самому розпалі. Учасники ансамблю поступово втомилися від виснажливих гастролей і, відігравши не дуже вдалий концерт у Лос-Анджелесі (звідки їх відвезли в кузові фургона), вони вирішили припинити концертну діяльність і відтепер працювати винятково у студії. У гурту тепер було достатньо вільного часу, який можна було використати для підготовки нового альбому. Оскільки The Beatles були головним джерелом прибутку компанії EMI, вони отримали практично необмежений доступ до засобів студії «Еббі Роуд».
1966—1967 роки в цілому стали переломними у житті ансамблю. Змінився імідж музикантів — вони відростили довге волосся, вуса й бороди, а Джон Леннон став носити круглі окуляри. Розширився список музичних вподобань членів гурту — від простого рок-н-ролу, блюзу й поп-музики вони прийшли до розмаїття стилів; Пол Маккартні зацікавився творчістю німецького авангардиста Карлгайнца Штокгаузена, а Джордж Гаррісон захопився індійською музикою. У записах стали використатися нові інструменти — струнні й духові, орган Хаммонда, екзотичні східні інструменті (зокрема ситар), різні студійні ефекти звукозапису. Змінилася тематика текстів пісень. Крім того, Леннон виступив у новому для себе амплуа актора, виконавши головну роль у фільмі «Як я виграв війну» (), Маккартні написав музику до британської кінострічки «Як скаже родина» (), а Гаррісон відправився в Індію навчатися гри на ситарі у відомого музиканта Раві Шанкара.
У 1966 році Маккартні послухав альбом Pet Sounds американського гурту The Beach Boys, який глибоко вразив його своїми мелодійністю й новаторством та надихнув на створення музичного альбому, який зміг би досягнути його рівня. У Маккартні зародилася ідея концепції майбутньої платівки: він запропонував начебто перевтілитися в іншу групу — «Оркестр Сержанта Пеппера». Це був період, коли Маккартні став відігравати в ансамблі більшу роль, ніж Леннон. Адже ідея щодо «Сержанта Пеппера» належала саме йому. Уперше за історію The Beatles позначилося явне домінування одного учасника над іншими. Разом з цим, альбом називають останньою студійною роботою, над якою The Beatles працювали разом, а не розрізнено: це відзначають Хантер Девіс у книзі «The Beatles. Авторизована біографія» і Рінго Старр у своїй автобіографії.
Незвично довга перерва між виходом довгогральних платівок The Beatles (останній студійний альбом Revolver вийшов у серпні 1966 року), у сукупності з припиненням ними концертної діяльності, викликала серйозне невдоволення в керівництва EMI. Менеджер гурту Браян Епштейн наполіг на тому, щоб дві нещодавно записані пісні — «Strawberry Fields Forever» і «Penny Lane», — випустили на синглі. Вони вийшли у лютому 1967 року й надалі не потрапили до альбому (як і більшість пісень із синглів 1963-1969 років). Крім того, не було включено до платівки й записаної тоді пісні Джорджа Гаррісона «Only a Northern Song (пізніше її використали в мультфільмі «Жовтий підводний човен», і вона вийшла в альбомі Yellow Submarine 1969 року).
Альбом записували протягом приблизно трьох місяців; його створення зайняло майже 700 годин студійної роботи. Загальні витрати склали 25 тисяч фунтів стерлінгів.
Технічні деталі Усі композиції альбому були записані у студії «Еббі Роуд» з використанням моно-, стерео- й чотирьохдоріжкових записуючих пристроїв (восьмидоріжкові пристрої вже використовувались у США, але в студіях «Еббі Роуд» вони з'явилися тільки наприкінці 1967 року, тобто вже після випуску альбому).
The Beatles записували окремі партії інструментів на різні доріжки, а потім ці записи зводилися на один трек. Однак внаслідок таких багаторазових накладень звукових фрагментів виникала проблема посилення стороннього шуму, і «Сержант Пеппер» став одним з перших альбомів у світі, де була використана система шумопригнічення Dolby NR. Робота здійснювалася за участю нового звукооператора гурту Джеффа Імерика й постійного продюсера й звукорежисера The Beatles Джорджа МартинаГливенко Д. Оркестр клуба одиноких сердець сержанта Пеппера..
У записі також використали техніки фланжування і фазування, поліпшену техніку створення відлуння й реверберації, педаль «ва-ва», фуззбокс, підсилювач Leslie speaker. Крім того, Маккартні відкрив для себе можливість прямого підключення бас-гітари до підсилювача на звукозаписному пульті, що робило звучання інструменту незвичнішим.
Одною з новинок звукозаписної технології того часу, використаної при записі, стала система ADT (Automatic Double Tracking). Вона дозволяла робити миттєву дуплікацію записуваного звуку. Систему винайшов у 1966 році Кен Тауншенд, інженер EMI, і «Сержант Пеппер» став першим альбомом у світі, на якому використали дану технологію.
Прийом зміни швидкості програвання окремих інструментальних або вокальних партій використали, зокрема, у пісні «Lucy in the Sky With Diamonds», де сповільнено деякі ділянки запису інструментального супроводу.
Вже після запису альбому Джордж Мартін вирішив відмовитися від традиційних трисекундних пауз між піснями, щоб створити відчуття цілісності платівки: внаслідок цього, пісня «Sgt. Pepper's Lonely Hearts Club Band» переходить в «With a Little Help From My Friends»; «Good Morning, Good Morning» — в репризу першої композиції, а та, в свою чергу, в «A Day in the Life». Деякі відмовляли його від цього, посилаючись на те, що слухач не зможе знайти початок уподобаної пісні. Але продюсер був певен, що слухати будуть всю платівку з першої борозенки до канавки сходу на другій стороні.
Альбом містив і досить незвичайне нововведення — у самому кінці платівки за ідеєю Леннона помістили писк із частотою близько 15 кілогерців, «спеціально, щоб дратувати вашого собаку» (цей звук відсутній на американському виданні альбому 1967 року). Відразу після нього звучить запис сміху й фрагмент незв'язної розмови, що нескінченно повторюється. До подиву членів гурту, деякі шанувальники, програвши цей фрагмент задом наперед, почули якесь «тайне послання», причому, з нецензурною лексикою.
Моно- та стерео-версії Альбом випустили одночасно у двох варіантах — моно і стерео, причому дві версії значно відрізняються. Наприклад, пісня «She's Leaving Home» у стерео-міксі звучить повільніше, ніж у моно, а «Lucy in the Sky With Diamonds», навпаки, у стерео-версії — швидше й містить кілька додаткових ефектів. Голос Маккартні в коді композиції «Sgt. Pepper's Lonely Hearts Club Band (Reprise)» добре чутний у моно, але практично нерозрізнимий у стерео. Півнячий крик на початку «Good Morning, Good Morning» у стерео-міксі трохи зрушений за часом відносно моно. Більше ефектів використано в кінцівці моно-версії пісні «Being for the Benefit of Mr. Kite!»
Зараз моно-версія альбому є раритетом, тому що її вже давно не випускають, а на компакт-диску виходив тільки стерео-мікс.
Концепція альбому У 1967 році учасники ансамблю вже входили до числа найвідоміших у світі персон, однак створений ними образ молодих і дотепних плеканців долі вже набрид музикантам. Першим кроком до відходу від сформованого іміджу стала радикальна зміна зовнішності. Вся четвірка відростила вуса, бороди й бакенбарди, а акуратні класичні костюми було змінено на яскраві одягання. «Оркестр сержанта Пеппера» був придуманий Маккартні з тією ж метою — він збагнув, що метаморфоза допоможе The Beatles розкріпачитися й звільнитися від обридлого образа.Сержант Пеппер — вигаданий персонаж, проте Маккартні знав, що колись у Лос-Анджелесі існував духовий оркестр за назвою Sgt. Pepper's Band.
Ідея про те, що платівку представлено не The Beatles, а іншим гуртом, стала основною концепцією альбому. Їй відповідають порядок композицій (альбом починається із пісні «Sgt. Pepper's Lonely Hearts Club Band», що представляє публіці оркестр та її вигаданого лідера Біллі Ширса, який потім виконує сольний номер) і обкладинка альбому (музиканти одягнені у вигадливі костюми, а їхні воскові фігури першої половини 1960-х стоять осторонь). Цю концепцію надалі було представлено в мультфільмі «Жовтий підводний човен», де The Beatles і «Оркестр сержанта Пеппера» — не тотожні, хоча наприкінці мультфільму члени The Beatles перевтілюються в цей оркестр.
Однак після запису перших двох пісень і репризи концепція фактично вичерпала себе. Леннон стверджував, що написані ним пісні не мають нічого спільного із задумкою Пола. Інші пісні також на перший погляд не зв'язані між собою, і тому можна було б сказати, що насправді в альбомі немає певної домінуючої теми. Проте завдяки згуртованій структурі, ретельному впорядкуванню й модуляції, альбом все-таки був визнаний одним з перших прикладів концептуального альбому.
Ще до запису «Сержанта Пеппера», The Beatles почали роботу над циклом пісень, об'єднаних темами дитинства, ностальгії й повсякденного життя, які стали би матеріалом для нової платівки. Першими піснями цієї серії були «Penny Lane» і «Strawberry Fields Forever» — ті самі, що гурт випустив на синглі під тиском Епштейна й компанії ЕМІ. Після виходу цих двох пісень проєкт відклали заради роботи над «Пеппером». Однак його ідеї простежуються в текстах більшості пісень цієї платівки («Day in the Life», «Lovely Rita», «Good Morning, Good Morning», «She's Leaving Home», «Getting Better», «When І'm Sixty-Four») і, на думку деяких критиків, саме ці теми поєднують пісні альбому й складають його концепцію.
Обкладинка
За результатами опитування, проведеного серед британських шанувальників музики, а також згідно з журналом Rolling Stone, обкладинка Sgt. Pepper's… є найпопулярнішою серед обкладинок музичних альбомів. Вона була створена художником Пітером Блейком і фотографом Майклом Купером. Автори ідеї — дизайнер Роберт Фрейзер і Пол Маккартні.
Передня сторона обкладинки становить собою барвисту композицію з картонних фігур різних відомих людей у натуральний розмір, і членів The Beatles у центрі; їхніх воскових фігур з музею мадам Тюссо; барабана з написом «Sgt. Pepper's Lonely Hearts Club Band»; могили з викладеним з квітів написом «Beatles» і бас-гітари; ще декількох різноманітних предметів як-от: свічник, телевізор, дві кам'яні фігури, статуетка Білосніжки, фігура індійської богині Лакшмі, кальян, туба, садовий гном, лялька з написом «Welcome the Rolling Stones» (Ласкаво просимо, Роллінґ Стоунз) на светрі (Леннон якось сказав про Роллінґ Стоунз: «Тільки-но ми щось винайдемо в музиці, вони через місяць або рік це повторюють.»Полуяхтов І., с. 30)
Роберт Фрейзер, один з лідерів британського мистецтва 1960-х, був знайомим Пола Маккартні. Фрейзер переконав його й всю четвірку відмовитися від першого варіанта обкладинки альбому, запропонованого групою художників The Fool і запропонував власну кандидатуру на роль артдиректора. Для роботи над обкладинкою він запросив відомого художника Пітера Блейка.