Йотація в праслов'янській мові полягала в зміні приголосних під впливом наступного приголосного звука [j] («йота»). Воно було спричинене, очевидно, дією закону відкритого складу, оскільки сполучення приголосного з [j] суперечили йому. Зміни у вимові приголосних були ідентичні рефлексам першої палаталізації, тому деякі автори не розділяють ці явища.
Сполучення приголосних з *j часто траплялися в праслов'янській мові, бо цей звук входив у склад низки частотних формантів: присвійного суфікса *jь, суфікса вищого ступеня прикметників, словотворчих формантів іменників і дієслів.
Походження звука *j Звук *j у праслов'янській фонетичній системі був близький до *i̯ нескладового, між ними не було різкої артикуляційної відмінності. Походження праслов'янського *j може бути різним. Від праіндоєвропейського *j У низці випадків праслов'янський *j має ще праіндоєвропейське походження і в інших індоєвропейських мовах йому теж відповідає [j] або його замінники: , («пояс») — («пояс»); , («союз») — («з'єднання»); , («юний») — , («юний»); , («лаю», «гавкаю») — («гавкаю»); , («три») — , «трайах» («три»). Протетичний *j В інших випадках *j утворювався вже на праслов'янському ґрунті, наприклад, внаслідок протези перед голосними переднього ряду, а також перед *a: , , («є», «єсть») — , («є», «єсть»); , («печінка») — («нутрощі», «кишечник»); , («ягня») — («ягня», «агнець») , («я») — («я»)
Внаслідок монофтонгізації дифтонга Розвиток *j спостерігається і при монофтонгізації дифтонга *eu̯: > *bjudǫ ( — «пильную», «додержую»); > *rjuti ( — «ревти»), у відкритому складі відбувся перехід *eu̯ > *ev (). Внаслідок розпаду дифтонга Звук *j розвивався також при розпаді дифтонгів з нескладового *i̯ у положенні перед голосними: («співати», «піти») — *poi̯ǫ > *pojǫ («співаю», «пію»).
З голосного *i
Звук *j (або *i̯) розвивався з голосного *i, якщо він опинявся перед іншим голосним: *medĭa («середина», «границя», «межа», пор. ) > *medja («межа»). Цей процес особливо наочно представлений в утворенні форм дієслів з основою на *-i *rodiǫ > *rodjǫ («роджу»), *rodiēaxъ > *rodjēaxъ (форма імперфекта I особи однини, пор. ), *rodiъs > *rodjъs (активний дієприкметник, пор. ), *rodienъ > *rodjenъ (пасивний дієприкметник, пор. ), *rodiati > *rodjati (форма інфінітива, пор. ).
Розглянуті випадки пом'якшення приголосних стосуються, насамперед, *j що виник внаслідок розпаду або монофтонгізації дифтонга, а також *j < *i̯ < *i.
Графічне передавання У тих писемностях слов'янських мов, що були створені на основі латинської абетки, звук [j] передався літерою j («йот»). В інших графічних системах питання його позначення розв'язувалося по-різному. У глаголиці [j] часто взагалі не мав окремого позначення: літера могла передавати як [e], так і [je]; звук [ju] передавала ; йотовані носові [ję] і [jǫ] передавали відповідно та ; літера могла позначати як [ě] ([æ]), так і йотований [ja]. Існувала також літера , якою могли позначати [je] або [jo]. Окрім того, звук [j] міг передаватися літерами , та , які зазвичай використовували для голосного [i].
У ранній кирилиці для передавання йотованих використовувалися спеціальні йотовані букви, що являли собою лігатури букви І з іншими буквами: Ѥ — поєднання І з Є Ю — поєднання І з О (хоча включала букву О, передавала [ju] — йотоване [u]; це може бути пов'язане з передаванням [u] диграфом оу) Ꙗ — поєднання І з А Ѩ — поєднання І з Ѧ Ѭ — поєднання І з Ѫ
Ці букви передавали не тільки йотовані звуки, але й м'якість попередніх приголосних (). На цьому принципі ґрунтуються сучасні українська, російська, білоруська і болгарська абетки. У сербській кириличній абетці («вуковиці»), створеній Вуком Караджичем, йотовані літери були замінені сполученнями нейотованих з літерою ј, взятої з латинської абетки (ја, је, јо, ју). Цей же принцип покладений в основу сучасної македонської абетки, прийнятої у 1945 році. Були спроби впровадити подібну систему і в українську графіку (правопис Драгоманова).
Зміни приголосних у сполученні з *j
Пом'якшення задньоязикових і сонорних Перехід *gj у *ž' Сполучення *gj переходило *ž — м'який варіант [ʒ]: *lъgati («брехати», «олгати») — *lъgja > *lъža («олжа») *legti («лягти») — *legjǫ > *ležǫ («лежу»)
Звук *j входив у склад присвійного суфікса *jь, тому кореневі задньоязикові в присвійних формах теж зазнавали пом'якшення: ранньо- («князь») — *kъnęgjь > *kъnęžь (, ). Перехід *kj у *č' Сполучення *kj переходило *č — м'який варіант африката [t͡ʃ]: *plakati — *plakjǫ > *plačǫ («плачу») *skakati — *skakjǫ > *skačǫ («скачу»)
Так само відбувалося пом'якшення і після присвійного суфікса *jь: ранньо- — *otьkjь > *otьčь (, ). Перехід *xj у *š' Сполучення *xj переходило *š — м'який варіант [ʃ]: *duxъ («дух») — *duxja > *duša («душа») Перехід *rj у *r' Сполучення *rj переходило *r — м'який варіант [r] *večerъ («вечір») — *večerja > *večer'a («вечеря»)
Назви Володимира-Волинського і російського міста Владимир колись писали як , де прикінцевий -rь походив від сполучення *-r- з *j присвійного суфікса *jь (*Volodiměrъ + *jь > *Volodiměrь). Надалі м'яка вимова «р» втратилася у цих топонімах не тільки в українській, але й в російській мові, і вони стали омонімічними з особовим ім'ям «Володимир». Перехід *lj у *l' Сполучення *lj переходило *l — м'який варіант [l] *volja > *vol'a («воля»)
Пом'якшення [l] присвійним суфіксом *jь можна помітити в назві міста Перемишль, утвореній від імені легендарного князя Лешка І (Пшемислава). Перехід *nj у *n' Сполучення *nj переходило *n — м'який варіант [n] *konjь > *kon'ь («кінь»)
Пом'якшення ясенних фрикативних Перехід *sj у *š' Сполучення *sj, як і *xj, переходило *š — м'який варіант [ʃ]: *pisati («писати») — *pisjǫ > *pišǫ («пишу»); *nositi («носити») — *nosjǫ > *nošǫ («ношу»); *nosja > *noša («ноша»)
Перехід *sj > *š' відбувався також у суфіксах вищого і найвищого ступенів прикметників *jьs та *ējьs. Ці суфікси мають загальноіндоєвропейське походження: пор. («справедливіше», «більш справедливе») з суфіксом -i̯us (< -i̯os). У всіх формах (за винятком форм називного відмінка однини чоловічого та називного і знахідного середнього роду) вони доповнювалися іменними суфіксами: *jŏ для чоловічого та середнього роду, і *jā — для форм жіночого роду. Сполучення *-jьs + *-jo, *-ējьs + *-jo, *-jьs + *-ja та *-ējьs + *-ja викликали закономірні переходи *sj > *š''', виникали суфікси *-jьš та *-ēiš. Перехід *zj у *ž' Сполучення *zj, як і *gj, переходило *ž — м'який варіант [ʒ]: *kazati («казати») — *kazjǫ > *kažǫ («кажу») *voziti («возити») — *vozjǫ > *vožǫ («вожу») *laziti («лазити») — *lazjǫ > *lažǫ («лажу») *kozja («козяча шкіра», пор. *koza) > *koža («шкіра», «кожа»)
На думку Ю. В. Шевельова, йотація в сполученнях *sj і *zj проходила таким чином: *sj, *zj > *š'j, *ž'j > *š'š', *ž'ž' > *š', *ž. Спочатку відбувався перехід фрикативних у шиплячі перед *j, потім їх злиття з *j і подовження, і нарешті, перехід у короткі шиплячі.
Пом'якшення сполучень *tj, *dj Якщо пом'якшення задньоязикових, сонорних і ясенних фрикативних відбувалося однаково в усіх праслов'янських діалектах, то пом'якшення ясенних проривних *t, *d проходило по-різному, внаслідок чого рефлекси давніх *tj, *dj у сучасних слов'янських мовах відрізняються. Припускають, що спочатку *tj і *dj дали їхні довгі пом'якшені варіанти *t' і *d, які надалі втратили довготу і перетворилися на різні звуки. Східнослов'янські мови У східнослов'янських мовах відбулися переходи *tj > *t' > *č' та *dj > *d' > *dž: *světъ («світло», «світ») — *světĭa > *světja > *svěča (, ); *tysǫti/*tysęti > *tysǫtj/*tysętj > *tysęč (, ); *mati («мати») — *matjexa > *mačexa (, , ); *saditi («садити») — *sadĭa > *sadja > *sadža («сажа»); *medĭa (пор. ) > *medja > *medža («межа»); *xotěti («хотіти») — *xotjǫ > *xočǫ («хочу»); *letěti («летіти») — *letjǫ > *lečǫ («лечу»); *xoditi («ходити») — *xodjǫ > *xodžǫ («ходжу»); *voditi («водити») — *vodjǫ > *vodžǫ («воджу»); *roditi («родити») — *rodjǫ > *rodžǫ («роджу»).
У сучасних східнослов'янських мовах на місці давнього *dž можуть бути різні звуки: або африкат dž (, ), або шиплячий ž, що з'явився внаслідок його спрощення (, , , ). Деякі мовознавці вважають, що спочатку перехід *dž > *ž відбувся у всіх східнослов'янських діалектах, а тільки потім *d з'явився знову в формах I особи дієслова в українських і білоруських діалектах — за аналогією до інших особових форм і форм інфінітива. Згідно з іншою гіпотезою, у дієсловах переходу *dž > *ž взагалі не відбувалося. Низка українських діалектів (бойківські, лемківські) зберігає dž і в іменниках (меджа, саджа), а деякі південно-східні говори — пом'якшені t' і d без переходу в африкати (ходю, летю), в останньому разі ймовірна дія аналогії до основи інфінітива.
Західнослов'янські мови У західнослов'янських мовах відбулися переходи *tj > *t' > *c та *dj > *d' > *dz' > *dz: *světĭa > *světja > *svěca (, , ); *tysǫti/*tysęti > *tysǫtj/*tysętj > *tysęc (, ; *matjexa > *macexa (, ); *sadja > *sadza («сажа»); *medja > *medza («межа»); *xotěti («хотіти») — *xotjǫ > *xocǫ (, , ) *letěti («летіти») — *letjǫ > *lecǫ (, , ) *xoditi («ходити») — *xodjǫ > *xodzǫ (, , ) *voditi («водити») — *vodjǫ > *vodzǫ (, , ) *roditi («родити») — *rodjǫ > *rodzǫ (, , )
Африкати *c' і *dz' надалі стверділи, а в чеській і лужицьких *dz перейшов у *z: , , , , . Південнослов'янські мови У південнослов'янських мовах *tj і *dj могли змінитися по-різному, залежно від групи діалектів. У давньоболгарській відбулися переходи *tj > *t' > *št' (графічно шт, надалі щ) та *dj > *d' > *žd' (графічно жд, надалі җ). Надалі в болгарській мові відбулося ствердіння *št' і *žd': *světja > *svěšta (, ); *tysǫti/*tysęti > *tysǫtj/*tysętj > *tysęšt (); *matjexa > *maštexa (); *sadja > *sažda (); *medja > *mežda (, ); *xotěti («хотіти») — *xotjǫ > *xoštǫ (); *letěti («летіти») — *letjǫ > *leštǫ (); *xoditi («ходити») — *xodjǫ > *xoždǫ (, ); *voditi («водити») — *vodjǫ > *voždǫ (); *roditi («родити») — *rodjǫ > *roždǫ (, ).
У македонській мові відбулися переходи *tj > *t' > [kʲ] або [ʨ] (графічно ќ), *dj > *d' > [ɡʲ] або [ʥ] (графічно ѓ): *světja > *svěkja (); *matjexa > *makjexa (); *sadja > *saɡja (); *medja > *meɡja ().
У сербській мові (а також у хорватській) *tj перейшов у č' (у сучасній кириличній графіці ћ, у латинській ć), а *dj — в dž' (у кириличній графіці ђ, у латинській đ'): *světja > *svěča (); *tysǫti/*tysęti > *tysǫtj/*tysętj > *tysǫč' (); *matjexa > *mačexa (); *sadja > *sadža (); *medja > *medža ()
У словенській мові *tj перейшов у č', а *dj — в j: *světja > *svěča (); *tysǫti/*tysęti > *tysǫtj/*tysętj > *tysǫč () *matjexa > *mačexa (); *sadja > *saja (); *medja > *meja ()
У східнослов'янських мовах трапляються слова з рефлексами žd замість dž (ž), запозичені з церковнослов'янської мови: (від , замість питомого страдати), нужда (пор. нужа), («спрага», замість питомого жажа), вражда («ворожнеча») тощо.
Суфікси активних дієприкметників Пом'якшення сполучення *tj спостерігається і в суфіксах активних дієприкметників теперішнього часу (-ętj-, -ǫtj-): *xodjętj — , , , , (форма жіночого роду) *nesǫtj — , , , (форма жіночого роду), (з церк.-слов.).
Суфікси антропонімів Від подвійного присвійного суфікса *-ov-itjь (деякі дослідники порівнюють другу його частину зі західнобалтійським суфіксом -it-) походять суфікси прізвищ та імен по батькові у деяких слов'янських мовах (, , , ст.-пол. -owic, -ewic)Сучасне має, як вважається, східнослов'янське походження.
Сполучення *j з губними У разі сполучення *j з губними звуками (*p, *b, *v, *m) з'являвся вставний сонорний *l, який пом'якшувався під впливом *j: *pj > *plj > *pl', *bj > *blj > *bl', *vj > *vlj > *vl', *mj > *mlj > *ml. Поява *l' при губних пов'язане з тим, що уподібнення губного язиковому не могло здійснюватися, тому був необхідним перехідний сонорний звук. *zemja («земля», пор. ) > *zemlja; *kapati — *kapja > *kaplja («капля», «крапля»); *žeravjь > *žeravlь («журавель»); *korabjь > *korablь («корабель»);