Викса () — місто (з 1934) в Росії, адміністративний центр міського округу місто Викса Нижньогородської області.
Населення — 53 477 осіб (2016).
Географія Відстань від Викси до великих міст (по автодорогах)Владимир ~ 174 кмМосква ~ 359 кмНавашино ~ 26 кмМуром ~ 54 кмПавлово ~ 107 кмНижній Новгород ~ 189 кмМеленки ~ 83 кмМосква ~ 359 кмАрзамас ~ 129 кмСергач ~ 248 кмКасимов ~ 132 кмРязань ~ 298 кмСасово ~ 229 кмТамбов ~ 426 кмСаров ~ 118 кмСаранськ ~ 293 км Місто розташоване неподалік від узбережжя Оки за 8 км від пристані Шиморське, за 28 км від залізничної станції в Навашино на магістральній залізниці Москва-Єкатеринбург, на автошляху Р161 (Навашино — Викса), за 186 км від Нижнього Новгорода.
Місто Викса розташоване у північній частині міського округу місто Викса.
Викса розкинулась на досить рівній низинній місцевості, Приокській низині, що складена в основному древніми пісками і у багатьох місцях заболочена. Великі площі цієї низини покриті густими сосново-ялиновими лісами, які доходять до самої Викси.
Місто Викса має компактну планувальну структуру, у вигляді системи прямокутних кварталів з центральним житловим утворенням і окремими житловими групами, розташованими на півдні та заході.
Центральний житловий район представлений малоповерховою, середньо- і багатоповерховою житловою забудовою. У самому місті знаходяться чотири ставки, поверхня яких становить 1000 гектарів. Особливо гарний верхній ставок, оточений сосновим бором.
З північного заходу і заходу до житлових зон міста примикають значні території виробничого куща, який обмежений з заходу річкою Железниця, тут розташовані найбільші підприємства виробничої зони міста: ВАТ «Виксунський металургійний завод», ЗАТ «Автокомпозит», ВАТ «Завод Корпусів» і інші.
Адміністративний центр міста склався у центральній історичній частині міста.
Території, що оточують місто з півночі, сходу та півдня покриті лісами, частина яких з південно-східної і південної сторони входить в межі міста.
Влітку в парку і на ставках влаштовуються карнавали, ярмарки, фестивалі та різноманітні свята.
У місті є 204 вулиці та 42 провулка, на яких розміщено 3455 будівель.
Клімат Клімат в місті Викса близький до помірно-холодного. Середньорічна температура в місті Викса — 4.6 °C. Липень є найтеплішим місяцем року. Температура у липні становить у середньому 19.2 °C. Січень є найхолоднішим місяцем, з температурами у середньому -10.9 °C.
У місті випадає значна кількістю опадів, у рік випадає близько 592 мм опадів. Навіть у посушливі місяці є багато дощів. Найбільш посушливий місяць березень, з 26 мм опадів. Велика частина опадів випадає у липні, у середньому 82 мм.
Клімат у місті є таким ж як і клімат у центральній частині Східноєвропейської рівнини.
Назва Викса — слово угро-фінського походження. У перекладі означає «Потік», «Течія». До 10-11 століть тут проживали племена угро-фінської групи. Біля поселень протікала невелика річка Виксунь (за іншими джерелами річка Виксунка.), звідки пішла назва села.
Історія Початок поселенню (спочатку селу) було покладено створенням у 1757 році Виксунського залізорудного заводу, заснованого братами Баташевими, вихідцями з тульських майстрових. Перші куплені землі Баташови оформляли на ім'я Микити Демидова. У ті давні часи купувати землю дозволялося тільки шляхті. Баташови не були шляхетного роду, і не були росіянами, ось і довелося на чуже ім'я купувати. Тільки у 1783 році, вони домоглися шляхетного звання.
Розвитку виробництва безпосередньо в Виксі перешкоджало серйозне обставина: ця територія вважалася землями новохрещеної мордви, тому будуватися тут дозволялося тільки з особливого монаршого благовоління.
У серпні 1765 році Катерина II піднесла братам царський подарунок: через кілька днів після дня народження Івана Родіонович Баташева і трохи раніше його іменин імператриця підписала спеціальний указ, що дозволяє братам освоювати берега Викса і Велетьми. Будівництво нового Верхньо-Виксунського заводу почалося негайно, а роком пізніше, у 1766 році, він випустив майже 5 тис. тон чавуну — значний на ті часи обсягВиксунський МЗ. Завод мав дві чавуноплавильні домни, дві молотові фабрики для кування заліза, фабрики по виробництву суконних машин і ручної обробки кіс, кузню, столярну, модельну і слюсарну майстерні.
Верхньо-Виксунський завод виробляв чавун, відливав гармати різних калібрів, ядра і гранати до них, виготовляв суконні та полотняні машини, серпи, коси, котли, горщики, ломи, молоти, сокири, виковуючи залізо смуговий, чіткий, сортове, шинний, листове.
У 1767 році в кілометрі від Верхнього заводу Баташови побудували Середній завод. Він випускав каструлі, ковші, ложки, виделки, серпи, цвяхи, коси. У 1768 році у нижній греблі річки Виксуньки був заснований Нижній завод для вичинки сортового, смугового і листового заліза.
Для потреб виробництва створюється система величезних ставків площею 280—585 га і глибиною до 9 м. Заводи випускають зброю, листове залізо, цвяхи, дріт, лиття, сортове залізо, труби.
У XIX ст. Виксунського заводи були найбільшими підприємствами не тільки в Нижегородської губернії, а й у країні. На частку Виксунських заводів доводилося 40 % всіх фабрично-заводських робітників Нижегородської губернії, що в 4 рази перевищувало кількість робочих Нижнього Новгорода.
До початку XIX століття в Виксі і її околицях діяли з десяток залізоробних заводів. У зв'язку з тим, що для виплавки заліза і виробництва різних виробів необхідна енергія, а її в той час добували «з води», то в самій Виксі і у навколишніх поселеннях, де існували заводи, були споруджені штучні озера. В даний час водойми представляють собою унікальну штучну водну систему, яка є пам'ятником природи.
Після смерті Івана Баташова у 1821 році заводи переходять його онукам і правнукам під опікунські управління генерал-лейтенанта Д. Д. Шепелєва.
До 1826 року заводи потрапили в повну залежність до купців Пастухова, Баркову і Рукавишникову. У цей час з'явилося урядове розпорядження про оцінку Виксунських заводів і продажу їх з публічних торгів.
Після смерті Д. Д. Шепелєва у 1841 року, на тлі загального соціально-економічної кризи у Росії, у зв'язку з використанням кріпацької праці, посилюється занепад виробництва на Виксунських заводах.
У липні 1865 заводи переходять до англійських акціонерів.
У 1881 році заводи урядом були передані баварському підданому — Лессинґу. Було утворено акціонерне товариство «Виксунських гірських заводів».
У XIX ст. Виксунські заводи неодноразово переходили з рук в руки, але нові власники виявилися нездатні вдосконалювати технології, обсяги виробництва падали, продукція втрачала конкурентоспроможність. У XIX ж столітті у Виксі в родичів, які володіють заводами, жили і працювали відомий драматург О. В. Сухово-Кобилін і прозаїк Евджені Саліас Де Турнмір. Останньому належить популярний роман «Володимирські Мономахи», який окреслив історію Виксунських заводів і їх господарів.
У 1918 році для управління заводами створюється колегіальне управління Виксунського гірського округу. З 1921 року введено посаду директора.
Наприкінці XIX ст. у Виксі будується найбільша в Росії того часу система вузькоколійних залізниць, що зв'язують заводи з місцями видобутку руди і лісорозробками. З 1921 по 1925 роки побудовано 110 кілометрів залізної дороги. Значна їх частина збереглася і донині. Зокрема вузькоколійки — єдиний зв'язок з Великою землею таких селищ як Дімаров, Новий Лашман, Лесомашинний, Тупик, Доміки. Пасажирський поїзд складається з 2-3 вагонів і ходить по маршрутах станція лісозавод — Дімаров (із заїздом в Новий Лашман) і Унор-Тупик (із заїздом в Лесомашинний).
У 1921—1929 роках Викса була центром Виксунського повіту.
У 1925 році на базі металургійного заводу відкрито школу «Фабрично-заводського учнівства» — ФЗУ № 1 (тепер професійне училище № 2). Для підготовки інженерно-технічних кадрів у 1929 році відкривається металургійний технікум.
1 травня 1930 року проведено урочисте закладання заводу дробильно-розмельного устаткування. Для підготовки кадрів робочих на споруджуваний завод відкривається ФЗУ № 2 згодом професійне училище № 3. Перша дробарка була виготовлена 30 березня 1933 року.
20 жовтня 1933 Всеросійський центральний виконавчий комітет ухвалив: «Включити в межі робочого селища Викса селище Антоповку Виксунського району» Всеросійський Центральний Виконавчий Комітет. Постанова від 20 жовтня 1933 року «Про зміну в адміністративно-територіальний устрій Горьковського краю» .
У 1934 році Викса набуває статусу міста і отримує новий імпульс до розвитку. Йде масштабне переозброєння металургії: дрібні підприємства (як заводи у Вілі і Велетьмі) закриваються або перепрофілюються, на Виксунському заводі вступають в дію нові, оснащені сучасним обладнанням, орієнтованим вже тільки на переробну металургію. У лад вступають заводи дробильно-розмельного устаткування (в дні війни він випускав бронемашини), тепло-ізоляційних матеріалів, з'являються деревообробні підприємства та підприємства харчової промисловості.
У 1935 році був прийнятий план забудови майбутньої Викса. Побудована школа № 8, хірургічний корпус міської лікарні, будуються житлові будинки, крамниці. Починається реконструкція міського парку, відкривається філія політехнічного інституту.
У 1963 році почалася газифікація міста, побудований ретранслятор. У 1964 введена в експлуатацію школа № 12. У 1966 році відкривається будівельне училище № 57 (у 1996 році професійне училище № 3 (машинобудівників) і № 57 об'єднані в одне, яке стало називатися професійне училище № 35).
У 1970—1980 роках місто істотно виросло: у Виксі стали до ладу трубне виробництво, яке обслуговувало будівництво нафто- і газопроводів та найбільше у світі колісне виробництво. У місті в цей період були зведені чотири житлових мікрорайону, безліч об'єктів соціально-культурного призначення: вузол зв'язку, телевізійний ретранслятор, лікарня з поліклінікою, аптека, універмаг, адміністративні будівлі виконкому міської ради народних депутатів, міліції, суду, кінотеатр «Батьківщина», готель «Росія», меморіальний комплекс з Вічним вогнем, школи, дитячі садки. Велося велике будівництво у сфері комунальної інфраструктури.
Герб
Старий герб міста Викса був розроблений до 50-річчя присвоєння Виксі статусу міста. Його автор — художник-оформлювач бюро естетики металургійного заводу О. О. Сеппіус. Герб затверджено рішенням Виконавчого комітету Виксунського міської Ради народних депутатів від 10 липня 1984 року № 341Герб Викси .
Герб Викси це геральдичний щит розміром 30 на 20 мм, розділений на чотири колірні поля. У верхньому білому полі — червоний олень, що символізує приналежність Викса до Нижегородської області. У правому нижньому куті розташований складний символічний знак, що поєднує шестерню, колос, труби, сталерозливних ківш на червоному полі. Сталерозливний ківш і труби — атрибути металургійного виробництва, шестерня — машинобудівного, колос — агропромислового комплексу. Червоний колір на гербі показує чільну роль металургії у промисловості району, зелений — символ достатку лісів, блакитний — це колір ставків і річок.
Новий герб був затверджений рішенням Ради депутатів МО місто Викса № 7 «Про герб міського округу місто Викса Нижегородської області» від 28 лютого 2017 року.
Єдиноріг на гербі символізує єдність, духовну владу і благородство, його взято з герба Баташевих. Розподіл геральдичного щита на 4 частини в цілому повторює розподіл старого герба міста Викса, що підкреслює спадкоємність колишньої і нової символіки. Кожна частина четверочастний щита несе певну символіку.
Червоний колір — колір розпеченого металу, символічно відображає роль металургії у становленні та розвитку міського округу, символізує працю, мужність, життєствердну силу, красу, свято. Зелений колір — символ природи міського округу, що оточують його лісів і полів, міських парків, символізує життя, процвітання, стабільність, надію. Лазуровий колір — колір, який символізує водні простори, алегорично відображає походження назви міського округу «місто Викса». Є символом істини, честі та чесноти, чистого неба.