В українській мові налічують сім відмінків: називний, родовий, давальний, знахідний, орудний, місцевий і кличний. Парадигма відмінків включає однину і множину, у багатьох діалектах — також і двоїну. Особливістю парадигми двоїни є те, що форма називного в ній завжди збігається з формою знахідного та кличного, форма родового — з формою місцевого, а форма давального — з формою орудного.
Змінюються за відмінками ті частини мови, що прийнято звати іменами — іменники, прикметники, числівники, а також дієприкметники і займенники.
Історія Праіндоєвропейська відмінкова система характеризувалася наявністю восьми відмінків: називного, родового, відкладного, давального, знахідного, орудного, місцевого і кличного.
У ранній праслов'янській мові відкладний відмінок зникає, злившись з родовим і залишивши останньому своє закінчення основ на *-ŏ, а також свою семантику (відійти від нього, піти від саду). Позосталі сім відмінків були тотожні сучасним українським, але відрізнялися від них утворенням деяких форм, а також уживанням. Давньоруська відмінкова система в цілому зберігала риси праслов'янської, але в пам'ятках писемності спостерігають руйнування давніх типів відмінювання, їх змішування і заміну на інші під впливом граматичної аналогії.
Прикметною рисою праслов'янської і давньоруської відмінкової системи, що відрізняє її від сучасної української, було те, що тип відмінювання визначався не родом і закінченнями, а тематичними голосними ранньопраслов'янських основ — так званими детермінативами (до останніх також відносять приголосні звуки основ на приголосний). У зв'язку із занепадом редукованих і перерозкладанням морфемного складу тематичні звуки або зникли, або перейшли до закінчень, унаслідок чого змінився сам принцип відмінювання слів. У праслов'янський і давньоруській мовах налічують до 9 типів відмінювання (проти 4-ох сучасних), але типи з основою на *-s, *-n, *-nt, *-r часто об'єднують в один — «тип з основою на приголосний».
Тип з основою на *-ā До іменників з основою на *-ā належали слова чоловічого та жіночого роду із закінченням називного відмінка однини -а, -я: . Окрім того, до цього типу також належали нечисленні іменники жіночого роду із закінченням -и ().
Відмінок Твердий варіант М'який варіант Однина Двоїна Множина Однина Двоїна Множина Називний Родовий Давальний Знахідний Орудний Місцевий Кличний
До типу з основою на *-ā сходить сучасна І-ша відміна (рука, риба, земля, княгиня). Іменники з давнім закінченням () змінили його на -я (княгиня, рабиня), архаїчну форму зберігає лише слово пані, колись запозичене із західнослов'янських мов, але зараз воно є невідмінюванним іменником.
Тип з основою на *-ŏ До іменників з основою на *-ŏ належали такі слова чоловічого роду, як , а також слова середнього роду . Зі слів, що мали тільки форму множини, до твердої групи середнього роду цього типу належав й іменник . У ранньопраслов'янській мові слова цього типу мали закінчення *-s, рідше *-m (*gŏrdŏs, *draugŏs, *vŏrgŏs, *stŏlŏs, *gūrdlŏm), яке надалі відпало відповідно до закону відкритого складу, а тематичний голосний -ŏ в іменників чоловічого роду перейшов (через проміжний звук *ŭ) у редукований *ъ, зберігшись як [o] у середнього. Деякі слова (наприклад, ) пізніше перейшли в нього з інших типів.
В іменників із задньоязиковими у корені діє друга палаталізація перед (). Наявність у слів м'якого варіанту із суфіксами і () закінчення кличного відмінка () пояснюється тим, що первісно вони належали до твердої групи (ранньо-), і тільки пізніше отримали м'які кореневі приголосні внаслідок третьої палаталізації. Відмінок Твердий варіант М'який варіант Однина Двоїна Множина Однина Двоїна Множина Називний Родовий Давальний Знахідний Орудний Місцевий Кличний
Від типу з основою на *-ŏ походить сучасна ІІ-га відміна. Але під впливом типів з основою на *-ŭ, *-ā та *-ĭ відбулися такі зміни в парадигмі: 1) у родовому множини чоловічого роду вживається переважно закінчення -ів, рідше -ей, лише в одиничних випадках ця форма збігається з називним однини (чобіт); 2) у давальному множини — закінчення -ам, -ям; 3) форми орудного множини набули закінчення -ами, -ями (городами, братами, селами, вітцями), а також -ьми (кіньми, грудьми); 4) у місцевому множини вживаються -ах, -ях; 5) у родовому однини поряд із закінченнями -а, -я вживаються -у, -ю; 6) у місцевому однини поряд із закінченням -і (від ѣ) і -ю вживають -у; 7) у давальному однини поряд із закінченнями -у, -ю вживаються -ові, -еві (за аналогією це спостерігається навіть у місцевому відмінку); 8) у кличному поряд із закінченнями -е, -ю вживається -у (діду).
Тип з основою на *-ŭ До цього типу належали слова та деякі інші. Тільки для небагатьох зі слів цього типу відмінювання можна знайти етимологічні відповідники в інших індоєвропейських мовах, що підтверджували наявність в минулому звука *ŭ (короткого u) в основі: — ; — , ; — , . Щодо слова , то його ранньопраслов'янську форму відновлюють як *domŏs: первісно воно належало до типу з основою на *-ŏ, лише згодом перейшло в тип на *-ŭ (так само етимологічно споріднене походить від ранішої форми *domos, пор. архаїчні форми давального й місцевого відмінків відповідно domo, domi). Як і в попередньому типі, первісно слова з основою на -ŭ мали закінчення -s (*sūnŭs > *sūnŭ > *synъ, *mĕdŭs > *mĕdŭ > *medъ), що відпав згідно із законом відкритого складу, а тематичний голосний -ŭ перейшов у редукований *ъ. Закінчення (*-y) у формах двоїни і знахідного відмінка множини походить від *-ū — довгого варіанта *-ŭ.
Особливістю слів цього типу була основа деяких форм з прикінцевим , пов'язана з давнім чергуванням *ŭ і дифтонга *ou̯, що наприкінці слова монофтонгізувався в *-u, а перед голосними перетворився на *-ov-. Це ж сполучення -ov- можна помітити і в похідних прикметниках і іменниках від слів цього типу: синівський, синова, синовиця, верховий, медовий, рядовий, садовий, половина, льодовий, гріховний, даровий, мировий, солодовий, становий, низовий. Надалі за допомогою цього словотворчого елементу стали утворювати прикметники і слова, що походять з інших типів: книжковий, кишковий, городовий, столовий. Відмінок Однина Двоїна Множина Називний Родовий Давальний Знахідний Орудний Місцевий Кличний
У сучасній мові цей тип зник, злившись з типом з основою на *-ŏ. Залишками його парадигми є такі риси ІІ відміни: 1) закінчення -ів (< ) у родовому відмінку множини (синів, братів, городів, відчуттів), 2) закінчення -у (-ю) у родовому і місцевому однини (при цьому саме слово син набуло закінчень -а, -і за зразком типу на *-ŏ), а також закінчення -у, -ю в кличному і місцевому (сину, батьку, діду); 3) закінчення -ові, -еві у давальному однини (за аналогією це спостерігається навіть у місцевому відмінку), причому прикінцеве -і замість належного -и може пояснюватися впливом типу на *-ā (сучасної І відміни); 4) закінчення орудного однини -ом (без переходу o > i, що може свідчити про походження о від ъ); 5) закінчення кличного відмінка множини панове може походити від колишнього закінчення називного відмінка множини, але може також бути запозиченням з польської мови (panowie), у якій деякі слова продовжують утворювати множину за моделлю цього типу (członkowie, fotografowie, mężowie, synowie, uczniowie).
Тип з основою на *-ĭ
До цього типу належали слова як чоловічого (), так і жіночого роду (). Сюди ж належали й іменники. що вживалися тільки в множині — . Наявність звука *ĭ в основі підтверджується порівнянням з лексичним матеріалом споріднених мов: — («ворог»), — (род. відм. від pons — «міст»), — , (род. відм. від nox — «ніч»). У ранньопраслов'янській мові внаслідок фонетичних змін після початку дії закону відкритого складу *ĭ перейшов у редукований *ь. Деякі звуки зазнали першої палаталізації ().
Наявність у відмінкових і числових формах пов'язане з походженням від *-ĭ, який чергувався зі своїм довгим варіантом *ī > (показником двоїни); переходом давнього дифтонга *ei̯ (показника родового відмінка) у закритому складі в (*-ei̯s > *i) і розпадом його у відкритому на і (*-ei̯ĕ > *ьje, *-ei̯ĭ > *ьjь). Відмінок Чоловічий рід Жіночий рід Однина Двоїна Множина Однина Двоїна Множина Називний Родовий Давальний Знахідний Орудний Місцевий Кличний
Від жіночого варіанту цього типу відмінювання походить сучасна ІІІ-тя відміна (честь, ніч, піч), лише закінчення кличного відмінка змінилося за аналогією до типу з основою на *-ŏ (честе, ноче, пече). Окрім того, від парадигми цього типу походить сучасне закінчення родового множини -ей (гостей, гусей, дверей, мишей) — від давнього . Чоловічий варіант типу на *-ĭ зник, його слова набули закінчень за зразком типу на *-ŏ (гостя, зятя, гостю, зятю), давнє закінчення форми кличного відмінка зберегло лише слово «Господь» (Господи). Слово зараз змінюється як іменник середнього роду (ясла) і належить до ІІ відміни (аналогічно до нього замість гуслі зрідка вживається гусла). Іменники путь і гусь, зберігши закінчення -і в родовому однини, змінили граматичний рід на жіночий — за аналогією з кість, суть, борть. Іменники жіночого роду , набувши нових закінчень (долоня, миша, пісня), зараз відмінюються за зразком типу з основою на *-ā (слово миша, миш зберігає закінчення родового множини -ей).
Тип з основою на *-ū
До іменників з основою на *-ū належали нечисленні слова жіночого роду з прикінцевим : та деякі інші. Тематичний голосний основи *-ū сходив до праіндоєвропейського довгого u (*-ū) і надалі перейшов у звук *y («ы»). Більшість з них мають питомо слов'янське походження, вважають давніми германізмами. Для більшості слів цього типу в письмових пам'ятках засвідчені лише форми однини та множини, форми двоїни є значною мірою гіпотетичними. Окремої форми кличного відмінка в цих іменників не існувало.
Характерною рисою слів цього типу є суфікс-нарощення у непрямих відмінках, а також у формах двоїни й множини називного. Воно пов'язане з чергуванням ū і дифтонга ŭu̯, що надалі перетворився на -ъv. Іноді для іменників з основою на *-ū взагалі не виділяють окремого типу, зазначаючи, що в однині вони відмінюються подібно словам з основою на приголосний, а в множині — подібно словам з основою на *-ā.
До цього типу, очевидно, у дописьмовий період також належали слова і (). На це можуть вказувати спільність парадигми у непрямих відмінках, а також засвідченість форми kry в пам'ятках старопольської мови. У кириличних і глаголичних же пам'ятках відомі лише і , що за походженням є формами знахідного відмінка. Очевидно, до типу з основою на *-ū колись належало і слово «морква» (), а також «Москва» (незасвідчена пам'ятками форма називного відмінка мала бути )Нерознак В. П. Названия древнерусских городов. — М., 1983. С. 110—115. Відмінок Однина Двоїна Множина Називний Родовий Давальний Знахідний Орудний Місцевий
У сучасній мові цей тип повністю зник: слова набули нових закінчень і перейшли до І відміни (буква, церква, свекруха, брова, хоругва, кітва), — до ІІІ (любов, кров), — до ІІ (жорно).
Тип з основою на приголосний До цього типу відносять іменники, що не мають тематичних голосних, а їхніми детермінативами є прикінцеві приголосні основ. Залежно від цього приголосного цей тип поділюють на такі підтипи: з основою на *-n, на *-nt, на *-s і на *-r.
Підтип з основою на *-n включав такі слова чоловічого роду, як («камінь»), , всі іменники із суфіксами (), () та (). У слів останньої групи в множині суфікс одиничності зникав ().
До підтипу на *-n належали також іменники середнього роду з нарощенням ().
У називному однини іменники чоловічого роду цього підтипу первісно мали закінчення *y («ы»), але пам'ятки писемності зберегли з ним тільки два слова — і («полум'я»), що відповідає . В інших словах архаїчне закінчення називного *y змінилося закінченням знахідного відмінка -nь: — від ; — від ; — від або *korę (в останньому прикладі можливий перехід слова з середнього в чоловічий).
Іменники середнього роду цього підтипу мали в називному однини закінчення ѧ (у пам'ятках Стародавньої Русі замість ѧ також писали «йотоване а»), що за походженням був носовим *ę.