Міжхребцева грижа, грижа міжхребцевого диска (, інколи спинномозкова грижа, розм. міжхребцева кила) — це ураження хребта, при якому  відбувається розрив зовнішнього фіброзного кільця міжхребцевого диска й м'яка центральна частина випинає за його межі. Цьому захворюванню зазвичай сприяє вікове фіброзне переродження зовнішнього кільця. Травма також є частою причиною такого пошкодження. Часто бувають обидві причини, частіше всього — задньо-бокові пошкодження кільця внаслідок протидії задньої поздовжньої зв'язки в спиномозковому каналі.

Грижа диска, як правило, є наступним етапом розвитку вже наявної у пацієнта протрузії диска — стану, при якому зовнішній шар фіброзного кільця залишається недоторканим, але може випучуватися, коли диск перебуває під тиском. На відміну від грижі при протрузії пульпозне ядро не виходить за межі зовнішніх шарів.

Мінімальні пошкодження фіброзного кільця загоюються протягом декількох тижнів. Медикаментозне лікування, масаж та кваліфікована лікувальна фізкультура (кінезітерапія), які покращують місцевий кровообіг, знімають запалення, як правило, ефективні при протрузіях, випучуваннях, та розривах фіброзного кільця міжхребцевого диска. Але у важких випадках — стійкому больовому синдромі, наявності симптомів випадіння чутливості, наростанні слабкості та атрофії м'язів у зонах інервації відповідних спинномозкових корінців, — необхідне хірургічне втручання.

Історія дослідження Ранні суспільства приписували гострий пронизливий біль при ішіасі злим силам і називали його "відьомський постріл".

Стародавні єгиптяни та греки підозрювали наявність зв'язку між захворюваннями хребта та хворобливими симптомами нижніх кінцівок.

Гіппократ спостерігав зв'язок між ішіасом, анталгічним положенням (вимушеною позою або поставою, яку тіло приймає рефлекторно, щоб уникнути або зменшити гострий біль) та кульгавістю. Він розробив два апарати, відомі як драбина Гіппократа та дошка Гіппократа, для вправлення зміщених хребців. Ці методи вважаються попередниками складних методик, що використовуються в хірургії хребта сьогодні. У другому столітті Гален створив кілька трактатів з патологічої анатомії хребта. Він став першим лікарем, який продемонстрував неврологічні наслідки після перерізання спинного мозку на кількох рівнях.

До четвертого століття Целій Авреліан запропонував пластинчасті зображення хребта та міжхребцевих проміжків. Він повідомляв, що ішіас, хоча найчастіше зустрічається в середньому віці, може виникнути в будь-якому віці після «раптового ривка або руху під час фізичних вправ, копанні в землі, підняття важкого предмета з низького місця, лежання на землі, раптового поштовху, падіння або безперервного та непомірного статевого акту». Початкове лікування в ті часи починалося з постільного режиму, масажу, тепла та пасивних вправ з рухом м'язів. Авреліан описав атрофію м'язів, що спостерігається в запущених випадках, і для цих невиліковних випадків були призначені п'явки, розпечене вугілля, шкірні гачки та кровопускання.

У VII столітті Павло Егінський вперше запропонував хірургічне втручання на хребті, хоча його акцент робився на травмах хребта.

У своїй монографії 1764 року «De Ischiade Nervosa Commentarius» Доменіко Котуньо приписував радикулярний біль сідничному нерву. ​​У 1857 році Вірхов опублікував обговорення патології диска, яке включало розрив диска, який на той час називався «пухлиною Вірхова». Альфред Тейлор виконав першу односторонню ламінектомію (хірургічна операція, під час якої нейрохірург видаляє частину або всю дужку хребця (ламіни)) на трупі в 1909 році.

У 1911 році Голдвейт та Осгуд інтерпретували протрузію диска як причину парезу нижніх кінцівок. Гарві Кушинг прооперував пацієнта, і синдром кінського хвоста був усунений.

У 1920-х роках німецький патологоанатом Крістіан Георг Шморль дослідив 10 000 хребців. Він описав протрузії дисків, в тому числі в тіло хребця та у спинномозковий канал. Хоча клінічного значення цим висновкам не надавалося, термін «грижа диска» став популярним у тих частинах Європи, які читали німецьку літературу.

Ознаки і симптоми Симптоми міжхребцевої грижі можуть відрізнятися в залежності від розташування кили і типу м'яких тканин, залучених до патологічного процесу. Вони можуть коливатися від малого болю, навіть відсутності болю, якщо диск є єдиною ураженою тканиною, аж до нестерпного болю в шиї або в попереку, який іррадіює (віддає) в ділянки, що обслуговуються ураженими нервовими корінцями й наразі подразнюються або стискаються випучуванням міжхребцевого диску. Тому часто кили міжхребцевих дисків діагностуються не відразу, адже пацієнти приходять з невизначеними болями в стегнах, колінах або стопах. Інші симптоми можуть включати сенсорні порушення, такі як оніміння, поколювання, парестезії, а також рухові зміни, такі як м'язова слабкість, параліч і відсутність рефлексів. На відміну від пульсуючого або минучого болю, який може бути викликаний м'язовим спазмом, біль від кили міжхребцевого диска зазвичай є безперервним. Якщо видавлений з серцевини диску вміст пульпозного ядра не тисне на м'які тканини й нерви, він може не викликати жодних симптомів. Під час одного з досліджень шийного відділу хребта у безсимптомних добровольців знайшли поодинокі протрузії диска у 50 % учасників, що свідчить про те, що значна частина населення може мати міжхребцевої грижі в шийному відділі, які не викликають помітних симптомів.

Випучування диска може викликати не лише біль у спині, шиї й по ходу нерва, але й нетримання кишки і сечового міхура.

Як правило, симптоми спостерігають лише на одній стороні тіла. Якщо пролапс дуже великий і тисне на нерви в хребті або й на кінський хвіст, (див. статтю Спинний мозок) можуть бути порушення в обох сторонах тіла, часто з серйозними наслідками. Компресія кінського хвоста може призвести до незворотного пошкодження нерва. Нервові пошкодження можуть привести до втрати контролю діяльності кишки і сечового міхура, а також статевої дисфункції. Такий розлад називається синдромом кінського хвоста.

Причини Більшість авторів головною й найбільш частою причиною грижі міжхребцевого диска вважають саме його дегенеративні зміни, а травму — менш значущою. Дегенерація диска відбувається як через остеохондроз, так і через старіння. Через дегенеративні процеси компоненти диска, його пульпозне ядро й фіброзне кільце стають більш чутливими до зміни навантаження. Зокрема, ядро стає волокнистим, жорсткішим, менш еластичним і менш здатним витримувати тиск, який тепер більше передається на фіброзне кільце. Те, в свою чергу, не витримує підвищеного тиску й такий стан може призвести до утворення тріщин. Якщо такі тріщини доходять зсередини до периферії, вміст ядра може вийти назовні й утворитися кила диска.

Грижа диска може виникнути як у результаті загального зносу, так і тривалих вимушених поз на роботі й у побуті: «сидячої» роботи, звички сидіти навпочіпки, постійного перебування за кермом, або малорухливого способу життя. Професійні спортсмени, особливо, ігрових видів спорту, таких як футбол, схильні також до кили диска. Кила часто є наслідком раптового або різкого вигину або крутильних рухів, нижньої частини спини.

Деякі гени також пов'язані з дегенерацією міжхребцевих дисків. Найбільш імовірно залучені до процесу дегенерації диска гени колагену типу I (type I collagen (sp1 site)), колагену типу IX, вітамін-D-рецепторів, ММР3, інтерлейкіну-1 та інтерлейкіну-6. Було доведено, що мутації в генах, таких як MMP2 і THBS2, що кодують білки, які беруть участь у регуляції позаклітинного матриксу — сприяють утворенню поперекової кили диска.

Патофізіологія Хоча більшість дрібних гриж диска гояться самостійно при консервативному лікуванні, іноді потрібне хірургічне втручання. Головна мета операції полягає у видаленні тиску або зменшення механічної компресії нервової тканини —  спинного мозку або нервових корінців. Але все частіше визнається, що болі в спині, можуть бути наслідком не лише механічної компресії, але й наслідком хімічно-зумовленого запалення. Існують докази існування певного запального медіатора цього болю. Альфа-фактор некрозу пухлин (ФНП), виділяється не лише при килах диска, але і в разі пошкоджень фасеточних суглобів та стенозу хребетного каналу. На додаток до провокування болю й запалення, ФНП може також сприяти дегенерації диска.

Більшість випадків кили диска припадає на поперекову ділянку (95 % в L4-L5 та L5-S1). Другий найбільш частою локалізацією є шийному відділі (С5-С6, С6-С7). На кили в грудному відділі припадає всього від 0,15 % до 4,0 % випадків. Кили зазвичай виникають в задньо-латеральному секторі диску, де фіброзне кільце тонке й не підтримується задньою або передньою поздовжними зв'язками. Слід зазначити, що термін «кила» в даному випадку медично не зовсім точний, адже міжхребетні диски міцно закріплені між хребцями й насправді не з'жджають з місця.

Грижі шийного відділу

Шийки кили диска виникають найчастіше між п'ятим і шостим (C5/6), шостим і сьомим (С6/7) тілами шийних хребців. Проявляється симптоматика уражень голови, шиї, надпліччя, лопатки, руки, і кисті.   Кила може вплинути на нерви шийного сплетення і плечового сплетіння. Як правило, задньобокові кили диска вплине на спинномозковий корінець, який виходить майже на рівні диска. Корінці нервів нумеруються відповідно до тіла хребця нижче їх (за винятком С8 корінця). Таким чином, С5/6 грижі диска зазвичай впливають на С6 нервового корінця.

Поперекові грижі

Поперекові кили виникають частіше між тілами четвертого і п'ятого поперекових хребців або між п'ятим поперековим і першим крижовим. Симптоми можуть зачіпати нижню частину спини, сідниці, стегна, промежину, може віддавати в одну або обидві ноги. Кила в поперековій ділянці часто тисне на корінець нерва, який виходить нижче рівня диска. Таким чином, кила L4/5 диска буде стискати Л5 корінець.

Інтрадуральні грижі диска Інтрадуральні ( — тверда мозкова оболона головного й спинного мозку) кили диска — досить рідкісна форма з частотою 0.2-2.2 %. Передопераційні візуалізаційні обстеження можуть бути корисні, але не є на 100 % беззаперечними й тому потребують інтраопераційного підтвердження.

Діагноз Діагноз ставиться лікарем на підставі історії хвороби, симптомів та  об'єктивного обстеження. При діагностиці використовуються різні методики й тести, щоби підтвердити або виключити інші причини виявлених симптомів, таких як спондилолістез, дистрофія, метастази і об'ємні ураження; а також для оцінки ефективності потенційних варіантів лікування.

Термінологія Для опису даного стану використовують різні терміни й існує певна дискусія щодо правомірності кожного з них. Терміни, які часто використовуються, такі: випадання диска, розрив диска і грижа міжхребцевого диска.

Також існують споріднені, але не ідентичні явища: протрузії дисків, защемлення нервів, радикуліт, хвороби дисків, дегенерації дисків, остеохондроз, і чорний диск.

Насправді найпопулярніший термін кила міжхребцевого диска є неправильним, адже міжхребцеві диски щільно затиснуті між двома хребцями, до яких вони прикріплені, і не «випадають» і не з'їжджають" з місця. Диск фактично зрісся з сусідніми хребцями й може бути стиснутий, розтягнутий і скручений, але лише незначною мірою. Він також може бути розірваним (як це й відбувається при килах), але він не може «випасти». Деякі автори вважають, що термін «кила міжхребцевого диска» є шкідливим, оскільки призводить до неправильного уявлення про процес і його наслідки.Ehealthmd.com FAQ: «…the entire disc does not 'slip' out of place.» . Отже, «випадіння» диску неможливе, однак, під дією різних причин (протягом росту або внаслідок травми), тіло одного хребця може ковзати відносно тіла хребця, й така деформація називається спондилолістез. Натисніть на зображення, щоб побачити більше варіантів

Візуалізаційні діагностичні методики