Ґондолін (квен. Ondolinde — «Скеля Музичної Води»; синд. Gondolin — «Прихована Твердиня») — у легендаріумі приховане місто-держава нолдорів під проводом короля Турґона. Існувало у Першу епоху. Було розташоване на півночі краю Белеріанд, на вершині пагорба Амон-Ґварет посеред долини Тумладен, оточеної з усіх боків гірським пасмом Ехоріат (Окружні Гори).
Передісторія У Валіанську епоху на місці долини Тумладен існувало велике озеро посеред якого знаходився великий острів. З цього озера крізь тунель під горами Ехоріат витікала річка, що впадала у Сіріон. Однак, внаслідок першої війни Валар з Мелькором (про неї дійшли тільки нечіткі легенди, оскільки ні ельфи, ні люди ще тоді не пробудились) ландшафт Арди зрушився, на місці багатьох гір утворились рівнини, а значні ділянки суші затопили моря і озеро за горами Ехоріат та річка, що витікала з нього висохли. Великий острів посеред цього озера став вершиною пагорба, що отримав назву Амон-Ґварет, з якої били численні джерела. Тунель який промило висохле річище став входом до прихованої долини, де ніхто тривалий час ніхто не бував, окрім Орлів Манве, що гніздилися на вершинах Крісаеґріму на півдні Ехоріату.
Заснування
Після виходу нолдорів і їх перемоги в Даґор-нуїн-Ґіліат народ Турґона оселився у підземному місті Віньямар розташованому на березі Неврасту. Турґон сумував за прекрасним містом Тіріон на Туні і весь час мріяв збудувати місто, яке було б подібним до нього. У 50 році Першої епохи Турґон увісні побачив Володаря Вод Улмо який передрік, що він стане володарем прихованої твердині і показав йому напрямок місця де він мав збудувати її.
Вийшовши за порадою Володаря Вод Улмо з Віньямару, Турґон пройшов крізь промитий Висохлою Рікою прохід в Окружних Горах і дістався прихованої долини Тумладен. Не сказавши про неї нікому, Турґон повернувся до Неврасту і став розробляти план міста. У 64 році Першої епохи, після Дагор — Агларебу він потайки відрядив до Тумладену найвитриваліших і найвправніших ельфів, що стали будувати місто про яке замислив Турґон. Будівництво Ґондоліну тривало п 'ятдесят два роки, і у 116 році, по його завершенню, коли Турґон готувався покинути Віньямар, перед ним знов постав Улмо. Він сказав:- Отепер ти, Турґоне, нарешті підеш у Ґондолін; і влада моя утвердиться в Долині Сіріону, в усіх водах його й ніхто не помітить твого виходу, і жоден не знайде там прихованого входу без твоєї на те волі. Ґондолін найдовше з усіх королівств елдаріе протистоятиме Мелькорові. Та не надто захоплюйся творіннями рук твоїх і замірами серця; і пам 'ятай, що справжню надію нолдорів схоронено на Заході і прибуде вона з Моря. Улмо застеріг Турґона, що й на нього поширюється Присуд Мандоса, який Володар Вод не здатен скасувати. — Може трапитись так, — мовив він, — що прокляття нолдорів наздожене тебе перед смертю й у стінах твоїх також пробудиться зрада. Тоді їм загрожуватиме вогонь. Однак, воістину, якщо та небезпека підступить надто близько, то зі самого Неврасту прийдуть до тебе, щоби застерегти, і з тим посланцем поміж руїн і вогню для ельфів і для людей народиться надія. Тож залиш у цім домі обладунки та меч, аби у прийдешні роки той посланець міг знайти їх, і за ними ти впізнаєш його безпомильно.Володар Вод повідомив про те якого розміру мають бути шолом, кольчуга меч, які треба залишити і повернувся до моря, а Турґон повів свій народ до новозбудованого міста.
Опис Тунель Висохлої Ріки отримав назву Прямий Шлях. Він виходив в ущелину Орфал Ехор, що вела на схід і відлого піднімалась до околиць долини Тумладен. ЇЇ стіни були настільки високі, що зних було видно лише окраєчок неба. На півночі долини розташувався вузький прохід, що мав назву Орлина Розколина.
Сім брам перекривали перехід через Орфел Ехор: перша брама була дерев 'яною; друга — кам 'яною; третя — бронзовою; четверта — залізною; п'ята — срібною; шоста — золотою, а сьома брама була зведена зі сталі. Її називали Велика Брама і її звів племінник короля Маеґлін після битви Незліченних Сліз Нірнаєт-Арноєдіад.
Всі ворота добре охоронялись так що той хто увійшов до них, хоча б в одні з них не міг вийти назад.
Перед Першою Брамою розташовувалась глибока печера, де розташовувалась охорона. Далі шлях вів до склепінчатого проходу, що був перегороджений дерев 'яними ґратами. Після цієї брами сходи і шлях уперед освітлювались лампами.
Друга Брама була зроблена з темного полірованого каменю в центрі. Єдина біла лампа висіла над аркою. У внутрішньому дворі позаду кам'яної брами, стояла сторожа одягнена в біле. Між цією та натупною брамою була чимала відстань.
Третя Брама являла собою подвійні двері з бронзовими пластинами та щитами, на яких були вигравійовані різні знаки та символи. За воротами підвищувались три вежі з мідними дахами. Ворота освітлювались червоними лампами. Сторожа їх складалась з синдарів Неврасту. Вони носили кольчуги та червоні сокири. Дорога від третьої до четвертої брами була найвищою і найважчою, бо йшла на підйом.
Четверта Брама була чавунною. За нею були чотири вежі. У центрі розташовувалась залізна статуя Торондора — Короля Орлів. Брама перекривалась трьома ґратами, що здавались переплетеними деревами. Вона не освітлювалась, але денне світло проникало крізь «гілля і корені» залізних ґрат. За брамою розташовувався гребень Ехоріату, а за ним — починалась ущелина Орфалх Ехор, що була широкою з не надто рівними стінами. Залізна Охорона була одягнена у чорні мантії і кольчуги та щити їх були довгими і чорними, а шоломи були схожими на орлині дзьоби.
Дорога до наступної брами була на тому ж рівні висоти і встелена білими квітками Уілос або Незабутники (Evermind).
П'ята Брама розташовувалась у низькій мармуровій стіні, поверх яких йшли срібні ґрати, що з 'єднували п 'ять мармурових куль. На центральній кулі було зображення Телперіона одного з Двох Дерев Валінору. Воно було виготоване зі срібла прикрашене зеленим малахітом і квітами з перлів. Сама брама була круглою і зрорбленою зі срібла та перлів, прикрашена зображенням Місяця. Одягнені в біле лучники стояли на Срібній Брамі, а за ними розташовувались ще 200 лучників, що носили срібні кольчуги та білі шоломи. Внутрішній двір був вимощений білим та зеленим мармуром. Від воріт ішла пряма біла дорога, по краях якої росла трава і більшість квітів уілосу, а також малих золотих квіточок.
Шоста Брама була схожа на срібну, тільки сяяла мов Сонце. Золота брама була зроблена з жовтого мармуру й прикрашена гранатами, топазами й жовтими алмазами, а також пластинами з зображенням Сонця з багатьма променями. Парапет був з червоного золота і мав шість золотих куль. На центральній кулі була піраміда з зображенням Лауреліни — Другого Дерева Валінору з квітами з топазів на золотих ланцюгах. за воротами було 300 лучників з позолоченою кольчугою і шоломами та круглими червоними щитами. Невелика відстань розділяла Шосту і Сьому Брами.
Сьома Брама або Велика Брама відчинялась до середини з обох боків. Між Сьомою Брамою були дві круглі семиповерхові вежі зі сталевими башточками. Між ними розташовувався високий паркан з сімома зубчастими стовпами і сімома горизонтальними перекладинами, що закривали 49 загострених прутів. Над центральним стовпом розташувалось зображення корони Турґона прикрашене діамантами.
Перші шість брам могли бути відчинені будь — яким сторожем, але Велика Брама тільки Хранителем Великої Брами Він та інші вершники розташувались у вежах. Хранитель носив срібні одежі, а на верхів 'ї його шолому було сталеве верхів 'я з діамантом; також він мав, щит вкритий тисячею кристалів.
За Великою Брамою починався схил, що вів у долину Тумладен. Це була широка вкрита травою рівнина посеред якої піднімався пагорб Амон — Гварет з гладкого каменю. На його вершині розташовувався Ґондолін оточений високими білими стінами з вежами.
Звивисті сходи піднімалися на пагорб до західних воріт міста. Залізні ворота міста були високі та міцні. Також свої ворота були на півночі та півдні міста.
Вулиці міста були широкі та бруковані каменем, і викладені мармуром. Уздовж стояли прекрасні будинки і двори поміж садів з яскравими квітами, багато чудових та прямих башт, прикрашених чудовою мармуровою різьбою. Були там також і стогна, що дзвеніли фонтанами, де жили пташки, що щебетали в гіллі старих дерев, найбільшим серед них був королівський палац. Вежа його була найвищою в місті і фонтани, що грали перед дверями, били в повітря на двадцять сім сажнів і падали додолу співаючою кришталевою зливою; у їх струменях вдень дивно дробилося сонячне проміння, а вночі чарівно мерехтіло місячне світло. Пташки, що гніздилися там були білішими від снігу, голоси ж їх лунали солодше колискової.
Площа Короля розташувалась у центрі міста. Там Королівська Вежа піднімалася над Палацом і білі сходи вели до дверей Палацу. За дверима були зображення Двох Дерев, які викував сам Турґон з ельфійською майстерністю. Дерево що зображувало Телперіон було викуте з золота і мало назву Глінгал, а друге зі сріблястим листям — Лауреліну іназивалося Бельтіль.
На сході міста був Великий Ринок з крамничками та прекрасними товарами. На півдні був Менший Ринок.
Алея Троянд вела на північ від Площі Короля. На північний захід від Площі вела Аркова Дорога, що завершувалась біля Площі Джерела, де дуби та тополі зростали довкола глибокого колодязя повного чистої води. За входом на площу була Арка Інве.
На півдні було розташована площа Місце Богів (присвячена Валар) або Площа Весілля, бо там Туор та Ідріль уклали шлюб. Це було найвище місце в Ґондоліні і звідти до Площі Короля вела Пишна Дорога.
Населення міста ділилося на дванадцять Домів: Дім Короля (найголовніший серед них) очолював король Турґон, Дім Крота — очолював королівський племінник Маеґлін (його ельфи працювали в шахтах довуваючи руду для металів), Дім Ластівки — очолював Дуілін (до його складу входили лучники), Дім Небесної Арки — вождем його був Егалмот, що мав багато стрільців і славився багатством, Дім Колон та Дім Сніжної Вежі очолював Пенглод, Дім Дерева — Галдор, Дім Золотої Квітки — Глорфіндел, Дім Фонтанів — Ектеліон, Дім Арфи — Салгант, Дім Несамовитого Молота — ельф Рог (до нього входили ковалі й ремісники), Дім Крила очолював Туор.
Схований по той бік гірського кола народ Турґона розрісся і процвітав, ельфи, докладаючи вміння, ненастанно трудилися, так що Ґондолін на Амон — Гвареті став воістину прекрасним, далебі гідним зрівнятися з заморським Тіріоном. Високі та білі були його стіни, сходи — гладенькі, а Вежа Короля — гінка та міцна. Сяйливі водограї бриніли там, а у дворах Турґона стояли скульптури Дерев давнини, які з ельфійською майстерністю виготував сам Турґон.
Зброярі Ґондоліну викували багато міцної зброї: серед них — сокира Туора Драмборлег, мечі Гламдринг (належав королю Турґону, згодом його власником став Гендальф), Оркрист (можливо його першим власником був ельф Ектеліон, що згодом дістався Торіну Дубощиту) та кинджал який Більбо Беггінс назвав Жалом.
Історія Довгі роки ніхто не знав куди вони поділись, ніхто не вступав у те місто, крім Арезелі, Маеґліна та Еола, а також Гуора і Гуріна; і воїнство Турґона не виходило за його межі до Нірнаєт-Арноєдіад (Битви Незліченних Сліз) триста п'ятдесят літ і більше.
Арезель і Маеґлін