План одностороннього розмежування — план відділення Ізраїлю від Палестинської національної адміністрації (ПНА), запропонований прем'єр-міністром Ізраїлю Аріелем Шароном. Передбачав вивід всіх єврейських поселень і підрозділів Армії Оборони Ізраїлю з території сектора Газа, а також вивід ряду поселень із Самарії.
Схвалений кабінетом міністрів 6 червня 2004 року, затверджений рішенням Кнесета 26 жовтня 2004 року і виконаний в період з 15 серпня по 23 вересня 2005 року.
22 серпня 2005 року всі мешканці єврейських поселень покинули сектор Газа.
12 вересня 2005 року Газу покинув останній ізраїльський солдат. «Одностороннє розмежування» завершилось 23 вересня 2005 року ліквідацією воєнного табору Дотан, поблизу Джаніна.
В результаті, з сектора Газа виведено 21 єврейське поселення, а з Самарії — 4.
Історичний фон З початком інтифади Аль-Акси у вересні 2000 року, кількість терактів проти ізраїльських громадян різко збільшилось. Почавши будівництво роз'єднувальної стіни і приклавши серйозні воєнні зусилля, уряду вдалося поступово скоротити активність терористів, чия діяльність до 2005 року привела до гибелі близько тисячі громадян Ізраїлю. Кордон між Ізраїлем і сектором Газа охоронявся ретельно, і терористи-смертники практично перестали проникати на територію Ізраїлю.
З іншого боку, терористичні організації продовжили обстріл єврейських поселень і населених пунктів західного Негева з сотнями ракет «Касам» і тисячами мінометних снарядів. Обстріли міста Сдерот, що знаходиться не далеко від сектора, привели до численних жертв серед мирного населення. ЦАХАЛ провів в секторі Газа низку воєнних операцій, які спричинили тимчасове затишшя, але їх різко розкритикувала міжнародна громадськіть за важку шкоду, завдану місцевому населенню.
У 2003 році пройшли вибори в Кнесет на яких «Лікуд» під керівництвом Аріеля Шарона, отримав 3 мандатів і сформував достатньо стійкий уряд, склавши коаліцію з партіями Шинуй, МАФДАЛ і Іхуд Леумі. Шарон став головою уряду і відкинув будь-які односторонні поступки палестинцям, заявляючи: «Тель-Авіву і Нецарім —однакове відношення!»(«דין נצרים כדין תל אביב»). Найближчий суперник Шарона, Амрам Міцна з партії «Авода» гарантував, у випадку перемоги на виборах, в односторонньому порядку евакуювати ряд поселень в Самарії і секторі Газа.
З іншого боку, проти Аріеля і двох його синів, Омрі і Гільада, було відкрито кримінальне розслідування по відношенню незаконно зібраних внесків для одної з виборчих кампаній А.Шарона і так званої справи про «грецький острів». Урядовий прокурор Менахем Мазуз розбирав матеріали справи, і повинен був вирішити, чи переслідувати сім'ю Шарон у судовому порядку.
Ініціатива Шарона 18 грудня 2003 року, виступаючи на конференції по питаннях безпеки в Герцлії, А. Шарон вперше заявив, що якщо розроблений план мирного урегулювання палестино-ізраїльського конфлікту (План «Дорожня карта») провалиться, Ізраїль буде готовий піти на односторонні міри для забезпечення безпеки своїх громадян. Він сказав, що якщо через кілька місяців палестинці не почнуть виконувати своїх обов'язків, тоді Ізраїль ініціює одностороннє розмежування, при якому «частина поселень буде переміщена». Шарон не назвав ті поселення, які будуть «переміщені», обмежившись фразою, що мова йде про ті населенні пункти, які "при будь-якому можливому розкладі майбутньої угоди не будуть включені в територію Ізраїлю ". Він також заявив, що «процес розмежування приведе до покращення рівня життя і допоможе посилити економіку Ізраїлю», і, що «односторонні кроки, які Ізраїль зробить в рамках програми розмежування, посилять безпеку мешканців Ізраїлю і допоможуть ЦАХАЛу і силам безпеки у виконанні найважчих задач, що постали перед ними». На думку Шарона, розмежування — єдина, продиктована необхідністю, можливість виходу з складної ситуації в політичному процесі в умовах відсутності «партнера» по переговорах з палестинської сторони.
Первинна реакція на ініціативу Ініціатива стала цілковитою несподіванкою: Аріель Шарон, по рішенню і із згоди якого були побудовані десятки поселень, раптом заявив про необхідність їх евакуації. Ізраїльські «праві» назвали ініціативу уступком по відношенню до палестинців, заохоченням інтифіади і діяльності терористичних угрупувань. Ізраїльські «ліві» — спробою закрити очі на всі палестинські проблеми і пошкодити нормалізації відносин з Палестинською автономією. Поселенці ж взагалі почали вважати Шарона зрадником.
Офіційні представники ПНА вказали, що пильність світової спільноти не приспати, що Шарон намагається, заморозивши мирний процес, закріпити за Ізраїлем більшу частину «окупованих територій», а офіційні представники палестинських терористичних організацій заявили, що їх перемога невідворотна і вони продовжать свою боротьбу з «сіоністськими окупантами» до тих пір, поки не виникне держава Палестина зі столицею в Єрусалимі.
Шарону не вдалося переконати в необхідності здійснення плану навіть членів своєї партії. Ініційоване ним самим опитування дало невтішні результати: з 99652 членів Лікуда, що прийшли 2 травня 2004 року до урн для голосування, «за» його план проголосували 39,7 %, «проти» — 59,5 %.
Суть плану План передбачав поетапну евакуацію всіх ізраїльських поселень із сектора Газа і чотирьох поселень на півночі Західного берега річки Йордан, а також повний вивід ізраїльських військ з цих районів до кінця 2005 року.
Ліквідації підлягло 21 єврейське поселення в секторі Газа, а також 4 ізольовані поселення в Самарії.
Поселення були розділенні на чотири групи. До першої відносились ізольовані поселення сектора Газа: Нецарім Кфар-Даром, Мораг До другої — блок Гуш-Катиф: Ацмона Бдолах Гадид Ган-Ор Ганей-Таль Кфар-Ям Неве-дкалим Нецер Хазані Пеат-Саде Катиф Рафіах-Ям Шірат-Ям Слав Тель-Катіфа Третю групу складали поселення на півночі сектора Газа: Нінасит Елей Синай Дугит В четверту групу входили чотири поселення Північної Самарії: Ганім Кадим Са-Нур Хомеш У відповідності з планом, поселенці повинні отримати компенсації, які будуть нараховуватися в залежності від «стажу поселенців», степені матеріального збитку, спричиненого при вимушеній зміні місця проживання, від чисельності сім'ї і вартості залишеної нерухомості. Близько 50 000$ на сім'ю було обіцяно тим, хто погодиться достроково покинути свій дім.
Закон про розмежування В червні 2004 року на розгляді уряду Ізраїлю був запропонований законопроєкт «Про реалізацію плану розмежування», в якому визначався порядок проведення евакуації поселень в секторі Газа і на півночі Самарії, а також процедура виплати компенсацій поселенцям.
В законопроєкті предбачались юридичні санкції проти осіб, що перешкоджали проведенню евакуації.
Так, за проникнення на територію, оголошену ЦАХАЛ «закритою воєнною зоною» діє покарання терміном до трьох років тюремного ув'язнення.
Аналогічному покаранню будуть піддані особи, що «перешкоджають представникам сил безпеки виконанню покладених на них обов'язків».
За відмову, а також за «пасивний супротив»(сидячий чи лежачий страйк) належить покарання і штрафи, аж до кримінального переслідування.
Міри покарання передбачаються також за "порушення громадського порядку, під час евакуації " (за образи щодо воєнних, поліцейських і працівників міністерства юстицій).
П'ять років тюрми належить за протидію евакуації, з використанням зброї — холодної чи вогнепальної — і що привело до загрози життя людей.
Згідно законопроєкту,особа що підлягає виселенню в рамках розмежування з ПА, має право на подачу заяви про виплату компенсації протягом двох років з дня евакуації.
В законопроєкті визначаються також рамки компетенції Адміністрації з питань відділення і його структур.
Загальний об'єм компенсаційного фонду, що діє в проєкті— 2,5 — 3 млрд шекелів.
Затвердження законопроєкту в уряді 6 червня 2004 року уряд Ізраїлю затвердив законопроєкт «Про реалізацію плану розмежування», про порядок проведення евакуації поселень в секторі Газа і на півночі Самарії, а також про процедуру виплати компенсацій поселенцям.
Кабінет міністрів більшістю голосів (14 — «за», 7 — «проти») затвердив план виходу із сектора Газа. Було узгоджено, що питання демонтажу поселень обговорюватиметься окремо.
Щоб мати більшість в уряді, лідери правого блоку «Національної єдності» Авігдор Ліберман (міністр транспорту) і Біньямін Елон (міністр туризму), що виступали проти плану розмежування, 4 червня 2004 року (напередодні голосування) були звільнені прем'єр-міністром.
Затвердження закону в кнесеті 26 жовтня року в кнесеті пройшло голосування з питання про підтримку плану відділення від Палестинської автономії, запропонованого прем'єр міністром Аріелем Шароном.
План був прийнятий більшістю голосів депутатів."За" проголосували 67, «проти» — 45. 7 депутатів від арабських партій утримались.
По закінченню голосування, Аріель Шарон викликав Узі Ландау (міністр без портфеля), що представляв табір супротивників евакуації поселень сектора Газа і вручив йому лист про звільнення. Був звільнений і замісник міністра Міхаель Рацон, що проголосував «проти».
Біньямін Нетаньягу (міністр фінансів) також проголосував «за», але в формі ультиматуму почав вимагати проведення всенародного референдуму з питання про підтримку плану одностороннього розмежування з палестинцями. В іншому випадку погрожував піти у відставку протягом 14 днів. Його підтримали міністр просвіти Лімор Лівнат і міністр охорони здоров'я Дані Наве.
Раніше, раціонально-релігійна партія МАФДАЛ висунула прем'єр міністру той ж ультиматум. Якщо Шарон не погодиться, то через 14 днів партія МАФДАЛ покидає уряд. Якщо вимога на проведення референдуму буде прийнято, то МАФДАЛ зобов'язується залишатися в уряді до 2006 року.
Остаточне затвердження закону про розмежування 20 лютого 2005 року уряд Ізраїлю затвердив програму розмежування, що передбачала вивід всіх ізраїльських структур із сектора Газа і 4 поселень із північної частини Західного берега річки Йордан. За політичну програму прем'єр-міністра Аріеля Шарона проголосували 17 міністрів, 5 виступили проти. Голосування в уряді є остаточним затвердженням програми і відкриває дорогу для початку її реалізації.
28 березня 2005 року Кнесет розглядав законопроєкт про проведення референдуму.
Не дивлячись на результати численних опитувань, що свідчили про те що близько 60 % ізраїльтян готові підтримати законопроєкт, ізраїльський парламент більшістю голосів відкинув проєкт закону про норми проведення всенародного референдуму.
«За» проголосували 39 депутатів (серед них 3 міністра від Лікуда: Беньямін Нетаньяху, і інші), «проти» — 72, і серед них і сам Аріель Шарон.
Підтримка плану евакуації поселень
Позиція ЗМІ Провідні ізраїльські ЗМІ в основному однозначно підтримали план розмежування. При цьому, такі журналісти як Амон Абрамович, що назвав Шарона «недорканним етрогом», оскільки тільки він здатний реалізувати програму розмежування, призвали своїх знизити рівень критики щодо Шарона у зв'язку з провідними розслідуваннями можливої незаконної діяльності як його самого, так і його синів.
Опір реалізації плану розмежування
По мірі того, як поселенцям ставало зрозуміло, що це не простий маневр, покликаний послабити тиск на Ізраїль зі сторони міжнародної спільноти, а цілеспрямована зміна політики, яка приведе до повного виходу із сектора Гази і Північної Самарії, почав наростати супротив плану.
Поселенці створювали десятки громадських організацій. Крім вже відомих з часів угод в Осло рухів «Штаби поселень», «Жінки в зеленому», з'явились «Штаби міст», «Єврейський національний фронт» і інші. Для цього, організовувались численні демонстрації, виступи в ЗМІ. Вони провели ряд мітингів навпроти будівлі Управління по розмежуванню, дострокове сидяче бастування активістів поселенницького руху перед будівлею кнесету.