Ашина — почесний рід правителів тюркських каганатів у VI—VIII ст.Кляшторный С. Г. История Центральной Азии и памятники рунического письма. СпбГУ, 2003, C. 52. В епоху хунну Ашин склали основу стародавніх тюрків.
Тюркські та сакські версії походження Ашина Більшість дослідників: Х. В. ХауссігHaussig Н.W. Byzantinische Qullen über Mittelasien in ihrer historischen Aussage // Prolegomena to the sources on the history of pre-Islamic Central Asia. Budapest, 1979. S. 55-56., О. Н. Бернштам, Ю. О. Зуев, Д. Г. Савінов, С. П. ГущінМуратов Б. А. ДНК-генеалогия тюркоязычных народов Урала, Волги и Кавказа. Том 4, серия «Этногеномика и ДНК-генеалогия», ЭИ Проект «Суюн». Vila do Conde, Lidergraf, 2014, илл. ISBN 978-5-9904583-2-1., Рона-ТашRóna-Tas 280., Р. Н. Фрай, ФіндліFindley 39., В. У. МахпіровМахпиров В. У. Имена далеких предков / В. У. Махпиров. — Алматы: Инс-т востоковедения МН АН РК, 1997, С. 137—138., висували гіпотезу про сако-усунське (согдійське) походження Ашина: на їхню думку, коріння етноніму «Ашина» слід шукати в сако-усунській родовій антропонімії. Картер Фіндлі вважає, що лінгвістично нетюркське ім'я, Ашина, що позначало клан, ймовірно, походить від однієї з іранських мов Центральної Азії і означає «синій», kök тюркською мовою, колір, що ідентифікується зі сходом, звідки походить назва кук тюркиCARTER VAUGHN FINDLEY. THE TURKS IN WORLD HISTORY. 2005, P. 39, 41..
Х. В. Хауссіг вважає, що термін Ашина мав давньоперське походження. С. Г. Кляшторний, у свою чергу, спростовує цю версіюKljyashtorny S. G. The Royal Clan of the Turks and the Problem of its Designation // Post-Soviet Central Asia. Edited by Touraj Atabaki and John O'Kane. Tauris Academic Studies. London*New York in association with IIAS. The international Institute for Asian Studies. Leiden-Amsterdam, P. 366—369. і передбачає сакську етимологію слова Ашина — «синій»/«небесний», звідси і пізня друга назва тюрків Ашина як гьок-тюрки (сині, небесні тюрки). Як один із гіпотетичних прототипів імені Ашина С. Г. Кляшторний також виділив сакське asana — «гідний, благородний».
Дослідження в ранній історії правлячого дому Тюркського каганату, роду Ашина, привели С. Г. Кляшторного до важливого висновку про тісні та тривалі тюрко-іранські зв'язкиТюркологический сборник. 2013—2014. М., 2016, С. 15..
Термін «вічний ель тюркського народу» вперше з'являється у пам'ятках давньотюркської (орхонської) писемності VII—VIII ст. Ель змальовується військово-політичним організмом, що об'єднує під деспотичним керівництвом каганів з аристократичного роду Ашина різні угруповання «власне тюрків» (турк будн — «тюркський народ») та інші підвладні каганату племенаСоветская этнография, 1968, № 1, С.100.
На думку угорського професора М. Добровича, Ашина були династієюДобрович М. К вопрому о личности героя памятника Кули-чору // Центральная Азия от Ахеменидов до Тимуридов: археология, история, этнология, культура. Спб, 2005, С. 86—89..
На думку М. Массона, титул правителів Уструшани афшин не випадково мав співзвуччя з назвою засновника роду АшинаОбщественные науки в Узбекистане, № 7, 1972..
На думку академіка Ю. Бурякова, Ашина був рід, який керував Тюркським каганатом і деякими областями Середньої Азії, зокрема Чачем (Ташкентська оаза)Буряков Ю. К истории раннесредневекового Чача // O'zbekiston tarixi, № 3, 2002,с.12.
Відповідно до С. Г. Кляшторного, західнотюркські кагани з роду Ашина керували Тохаристаном за Тон-ябгу кагані (618—630), що передав владу своєму синові Тарду-шаду, ставка якого перебувала в Кундузі. Спадкоємцями Тарду-шада стала династія ябгу Тохаристану з дому Ашина. Протягом двох століть вона зберігала тюркські імена та титули. Легенда про походження кабулшахів (тюркська династія правила в Кабулі) стверджує, що засновником династії кабулшахів був Барак-тегін, інтерпретований аль-Біруні, як «кудлатий/косматий собака»Кляшторный С. Г. Версия древнетюркской генеалогической легенды у Ал-Бируни // Средневековый Восток. История. Культура. Источниковедение. М., 1980, С. 159—160. виходячи з тюркського, що говорить про тюркське походження династії кабул-шахів
Відповідно до І. Л. Кизласова, «Ашина» — китайська назва древнього народу та правлячого роду стародавніх тюрків. У тюркських пам'ятках найменування Ашина не зустрічається. За Кизласовим, воно гіпотетично зводиться до східно-іранських мовИ. Л. Кызласов Ашина — Большая российская энциклопедия, 2010.. Пітер Голден стверджував, що походження назви від монгольської помилковеGolden, Peter B. (August 2018). «The Ethnogonic Tales of the Türks». The Medieval History Journal, 21(2). 21 (2): 292..
Джерела та самоідентифікація Ашина
Першим іконографічним підтвердженням зв'язку легендарної генеалогії тюркських каганів із праматір'ю-вовчицею і прабатьком людиною стала найдавніша пам'ятка тюрків — согдомовна Бугутська стела (580—587), де вперше згадано ім'я царського роду тюрків — АшинаКляшторный С. Г. История Центральной Азии и памятники рунического письма. СпбГУ, 2003, С. 250.. Бугутський напис відкривається словами: «Цю стелу встановили тюркські царі з племені Ашина…». У подальшому тексті згадуються імена тюркських государів — Буман-кагана, Муган-кагана, Таспар-кагана і Нівар-каганаКляшторный С. Г. История Центральной Азии и памятники рунического письма. СпбГУ, 2003, С. 52..
У великих орхонських написах у розповіді про перші кагани народ, який населяв створену імперію, названо кук тюрк — у перекладі «блакитні (сині) тюрки». На думку С. Кляшторного, згадка в орхонських пам'ятках поєднання кук тюрк, означало як «кекі та тюрки», тобто «ашина та тюрки»Кляшторный С. Г. История Центральной Азии и памятники рунического письма. СпбГУ, 2003, С. 248..
Епітафія Кюль-тегіну — пам'ятка тюркської рунічної писемності VIII ст. — Знайдена в 1889 М. М. Ядрінцевим в урочищі Кошо-Цайдам, на березі річки. Кокшин-Орхон (Монголія). Написи дешифровані в 1893 датським вченим професором Вільгельмом Томсеном. Пам'ятка містить цінні історичні відомості та дає багатий лінгвістичний матеріал.
Вовчиця — легендарна праматір Ашина Головна частина наверша на Бугутській стелі VI століття — зображення вовка чи вовчиці, легендарної праматері роду (племені) Ашина. Тюркська генеалогічна традиція свідчить, що Ашина було родовим ім'ям матері засновника племеніКляшторный С. Г. История Центральной Азии и памятники рунического письма. СпбГУ, 2003, С. 52, 158..
Ашина та давньотюркська мова У VII—X ст. сформувалася єдина літературна давньотюркська мова, поширена на території Монголії, Південного Сибіру та Семиріччя. Можливо, що в основі цієї мови лежав племінний діалект ашина, що перетворився на державну мову Тюркського каганатуКляшторный С. Г. История Центральной Азии и памятники рунического письма. СпбГУ, 2003, С. 42..
Ашина та согдійці Із III—V ст. існували тісні контакти між предками Ашина та согдійцями. Ці зв'язки виявляються тим, що першим послом, який прибув у 545 р. у ставку Бумина, китайський двір зробив Аньнопанто, согдійця з Ганьсу. У 630 р. згадуються імена вождів согдійців у каганаті — самаркандець Кан Су-мі та бухарець Ань Ту-хань, який привів із собою 5 тис. согдійців. Його батько Ань У-хуань служив тюркським каганам і носив титул ельтебер. Число согдійців виявилося тоді настільки значним, що китайський історіограф розглядав їх як одне з племен каганату.
Монгольська гіпотеза Одним із перших монгольську гіпотезу походження Ашина висловив архімандрит Російської православної церкви Іакінф (Бічурін). У деяких зарубіжних роботах зустрічається версія етимології терміна «ашина» з монгольської мови. У 1960-ті роки монгольська версія була висловлена у працях Л. М. ГумільоваГумилёв Л. Н. Древние тюрки. М.-Л., Наука, 1967., і навіть М. І. Артамоновим. Надалі ця версія була підтримана деякими іншими авторами. Відповідно до А. М. Малолітко, «рідною мовою сподвижників Ашина, як передбачається, була сяньбійська (давньомонгольська)». Монгольська версія фігурує у статті Р. С. Хакімова.
Л. М. Гумільов пише про походження роду Ашина, що вони спочатку жили в північному Китаї і налічували «п'ятсот сімейств Ашина», що виникли «зі змішання різних родів», що жили в західній частині Шеньсі, пізніше Ашина з п'ятьма сім'ями втік до жужаньців. Гумільов вважав, що «п'ятсот сімейств», які об'єдналися під ім'ям Ашина, між собою пояснювалися монгольською до тих пір, поки вони не переселилися з Китаю на Алтай, де вони були краплею в тюркському морі та до середини VI ст. і члени роду Ашина, і їхні супутники були цілком отюрковані і зберегли сліди монголомовності лише в титулатурі, яку принесли з собою. У передгір'ях Алтаю, куди потрапили втікачі, вони злилися з аборигенами і наділили їх ім'ям «тюрк», або «тюркют».
За Л. М. Гумільовим, «Слово „Ашина“ означало „вовк“. По-тюркськи вовк — бурі чи каскир, а монгольською шоночино. „А“ — префікс поваги у китайській мові. Отже, „Ашина“ означає „шляхетний вовк“. Слово, що не зазнало китаїзації, збереглося в арабському записі цього імені Шане».
Тунгусо-маньчжурська версія Японський дослідник О. Такасі вважає, що Ашина в оригіналі звучало як Ашинас і було одним із багатьох племен тюрків, а також королівською родиною. За походженням Ашина могло бути тунгуським за походженням, або тюрко-монгольським словом серед алтайцівOsawa, Takashi. «A hypothesis on the etymology of the Old Turkic royal clan name Ašina/Ašinas and the transformation process in the early Abbasid period», Chronica, S.11, (2011), s. 145—153..
Тамга Ашина
Загальновідомою родовою тамгою Ашина було схематичне зображення гірського цапаТюркологический сборник. 2009—2011. М., 2011, С. 211..
Ашина та Ашіде Відповідно до С. Г. Кляшторного важко з достатньою впевненістю визначити Ашіде та Ашина як рід чи як плем'я. Спочатку Ашина та Ашиде разом становили дуальну ендогамну систему. Ця система була добре відома у тюркських та монгольських народівАбрамзон С. М. Формы родоплеменной организации у кочевников Средней Азии. — ТИЭ. Н. сер. Т. 14. М., 1951.Жданко Т. А. Очерки исторической этнографии каракалпаков. М.-Л., 1950 (ТИЭ, н. сер., т. 9)..
Вожді Ашіде носили титул іркін (еркін), звичайний для племінних вождів у Тюркському каганаті. Водночас їхнє особливе становище визначалося спорідненістю з династією; не випадково один із іркінів Ашиде носив титул тегін — «князь із царського роду, принц». Клан Ашіде був мабуть неоднорідним, так У «Танському огляді» згадані Да Ашіде і Баянь Ашіде; їх тамги відрізняються від тамги АшідеLiu Mau-tsai. Die chinesischen Nachrichten zur Geschichte der Ost-Türken. 1-2. Weisbaden, 1958. (101/102)..
За даними дослідників, каганський рід Ашина почитав Тенгрі, катунський рід Ашіде приносив поклоніння Умай. Якщо Небо — це житло бога і божественних істот, то поверхня землі — це житло людейМармонтова Т. В. Тенгрианство как традиционная система мировоззрения кочевников // Центральная Азия от Ахеменидов до Тимуридов: археология, история, этнология, культура. — СПб., 2005, С. 347..
Для кінця VII—VIII ст., ймовірно, було б правильніше говорити про Ашіде як про одне з племен каганату, яке разом з Ашином було основною військово-політичною опорою Тюркської династії. Саме вожді Ашіде стали ініціаторами визвольного повстання тюрків (679—682). Після трьох років жорстокої та трагічної боротьби тюркські племена покінчили з п'ятдесятирічний пануванням Танської імперіїКляшторный С. Г. Древнетюркская надпись на каменном изваянии из Чойрэна // СНВ. Вып. XXII. М.: 1980. С. 90—102..
Писемність