Лісу (, , ; , Lìsù zú; ; лісу: або ) — тибето-бірманська етнічна група, яка населяє гірські райони М'янми, південно-західного Китаю, Таїланд і індійський штат Аруначал-Прадеш.
Приблизно 730,000 лісу проживають у префектурах Ліцзян, Баошань, Нуцзян, Дечен і Дехун в китайській провінції Юньнань. Лісу є однією з 56 етнічних груп, що офіційно визнані Китайською Народною Республікою. У М'янмі, лісу відносяться до 135 визнаних етнічних груп і близько 600 000 лісу живуть на півночі М'янми в таких штатах: Качин (Путао, М'їчина, Данай, Веймо, Банмо), Шан (Монґміт, Намсан, Лашо, Гопанґ і Коканґ), на півдні штату Шан (Нансанґ, Лойлем, Монґтон), в округах Сікайн (Катха і Кхамті) і Мандалай (Могок і Мемьо). Приблизно 55,000 лісу мешкають у Таїланді, де вони є одним з 6 основних гірських племен. В основному вони живуть у віддалених гірських районах.
Історія
Історія лісу передається з покоління в покоління у вигляді пісень. На сьогодення ці пісні стали настільки довгими, що їх можна співати цілу ніч.
Походження Народ лісу, як вважається, жив у східному Тибеті ще до того, як нинішні тибетці прибули на плато. Проведені дослідження вчених щодо лісу вказують на те, що цей народ прибув з північного західну провінції Юньнань. Вони заселили область рівнин між містами Баошань і Тенчун ще 1000 років тому. Лісу, Ї, Лаху та Акха відносяться до тибето–бірманської мовної групи, яка віддалено споріднена з Бірманською і Тибетською.Gros 1996Gros 2001Bradley 1997Matisoff 1986 За ханської династії Мін східні і південні лісу значною мірою залежали від ханської культуриDessaint 1972Hanks & Hanks 2001.
Містечко Тайпін в Сюшань-Туцзя-Мяоському автономному повіті (сучасний Чунцін) було створено людьми лісу близько 1000 років тому. В середині XVIII століття, частина народу лісу з Сюшаня почала переселятися у Монґміт в М'янмі, а населення південних лісу переїхало в Могок і на південь штату Шан, а потім в кінці XIX століття перебралося в Північний Таїланд.George 1915Enriquez 1921Scott & Hardiman 1900—1901 Лісу є одним з трьох племен Лола, нащадків народу Ї. Myat Wai Toe зазначає, що, як кажуть, «лісу беруть свій початок біля витоків великої річки», де вони жили в «Моу-Ку-Де» ще 400—200 років до нашої ери.
Індійські лісу Людей народу лісу в Індії називають «Йобін». В усіх урядових записах лісу записані як Йобін, але іноді ця назва використовується поперемінно. Лісу є одними з найменших племен Аруначал-Прадешу в Індії. Всього в Індії їх близько 5000 представників. Здебільшого вони проживають у техсілі Віджойнаґар в 11 селах. Найбільшим їх селом є Ґандхіґрам (або «Шиді» мовою лісу). Лісу також проживають в місті Мяо і селі Інджан в Кхарсанґ округу Чанґланґ. Лісу традиційно живуть у китайській провінції Юньнань і в Північній М'янмі.
Виявлення лісу індійським урядом 7 травня 1961 року, 7-а експедиція команди Ассама Ріфлеса на чолі з майором Шумер Сінгх увійшла в долину Молошиді і добралась до великого села Шиді у цій долині (зараз село називається Ґандхіґрам). Їм був наданий теплий прийом жителями села і далі від них вони дізналися, що вони були першими, хто коли-небудь відвідав землю народу лісу, тобто долину Молошиді. Команда Ассама Ріфлеса запевнила жителів, що відтепер ця земля буде під індійським правом і місцевий народ буде захищений від ворожої агресії. Досі немає чіткого міжнародного кордону у долині Молошиді. 1972 року Демаркація Міжнародного кордону з Бірмою (М'янма) була завершена, багато в чому завдяки тільки добрим знанням місцевості гідами лісу. Під час демаркації цементні стовпи зводилися на стратегічних висотах. В цьому процесі долина Молошиді потрапила до індійської сторони.
Лісу, що потрапили до Індії через М'янму-Ледо-Роуд Деякі групи лісу взяли шлях через Ледо-Роуд. Та деякі з них згодом працювали за наймом шахтарями у британців. Ці сертифікати мали маркування тодішнього губернатора, який керував регіоном від Лакхімпура в Ассамі. Лісу, що проживали там, зрештою повернулися до М'янми. Тим не менш, деякі до цих пір перебувають у Кхарангкху, районі Ассама, і Кхарсанзі в Аруначал-Прадеш. У той час як більшість втратили свою рідну мову, деякі зберегли мову та культуру практично в первісному вигляді.
Проблеми індійських лісу На початку 1980-х років уряд Індії скасував громадянство людям народу лісу. Вони були затавровані як біженці. 1994 року їм було повернуто громадянство, але статус постійного місцевого плем'я не був відновлений.
За винятком прибуття групи з джипів наприкінці 1970-х років, зона була без доріг та автомобілів протягом 4 десятиліть. Район ізольований, тому деякі люди описують місцевих жителів як «в'язнів географії».
Лісу були вигнані зі своїх сіл 1964 року під командуванням А. Ґуарья (А. С. Guarya), покійного генерал-губернатора Аруначал-Прадеша. Він оселив колишніх індійських військовослужбовців в цих селах. Ці села, як і раніше, зберігають свої оригінальні імена. Лісу були вигнані зі своїх родових селах аж до сіл Ґандхіґраму та інших областей. Ці села постраждали від повені і втратили більшу частину своїх рисових полів, тому їм довелося знайти нову землю.
1980-х роках Надампха перейняла до себе більшість земель лісу. Влада за допомогою сили розмежувала кордони поблизу села Ґандхіґраму. Це стиснуло володіння лісу у дуже маленький куточок. З тих пір ті Лісу, що живуть в окрузі Надампха, були затавровані як «зазіхачі».
Культура Народ лісу складається з більш ніж 58 різних кланів. Кожен сімейний клан має своє власне ім'я чи прізвище. Найбільші і добре відомі сімейні клани є «Laemae pha» (розмовляють мовою бай, а не лісу), Б'я-фа («Бджоли»), Торн-фа, Нґва-фа («Риби»), Нав-фа («Боби»), Сеу-фа («Ліс») і Кхав-фа. Більшість прізвищ походять від назви роботи, що виконував той чи інший клан. Однак, пізніше, вони перейняли багато китайських прізвищ.Hill Tribes, Lonely Planet, have a map. Їхня культура має загальні риси з культурою народу Ї, або Носу (Лоло).
Після династії Мін, більшість китайських лісу були змушені переселитися у села високо в горах або у гірських долинах. Однак, ті, хто ще жив на рівнині Паошан, перебуваючи на боці Цінської династії, воювали проти Королівства Мін. Вперше скелелазний фестиваль лісу був проведений як акція пам'яті про перемогу над династією Мін 1644 року. Люди лісу перейняли власний традиційний танець, так званий «че-нґо-че», разом з гітарою, яка не має ладів на грифі, від ханців. Вони також використовували музичний інструмент під назвою «фулу джевлев», який, можливо, винайшло плем'я Ї. Це різновид флейти, яка має близько шести або семи маленьких бамбукових трубок, що зв'язані в одне з сухою порожниною гарбуза.
Пісні і танці відрізнятися за нагодою: весілля, чиєсь повернення, врожаї та інших урочисті заходи, для всіх яких виконується відповідна музика і танці.
Села лісу зазвичай будуються поряд із водою, щоб забезпечити легкий доступ для миття і пиття. Їх будинку зазвичай будують на землі з брудними підлогами і бамбуковими стінами, хоча все більше число багатших лісу будують будинки з дерева або навіть бетону.
Лісу забезпечували себе за рахунок рисових полів та збиранням гірського рису, фруктів і овочів. Проте, вони, як правило, жили в екологічно уразливих регіонах, які малопридатні для гарного існування. Також лісу стикаються з постійним як фізичними, так і соціальними катастрофами: землетруси та зсуви; війни та дії уряду. Тому їх виживання, як правило, залежать від торгівлі. Це ще включало роботу вантажників і охоронців караванів. З введенням опійного маку як культури на початку XIX століття, багатьом із населення лісу вдалося досягти економічної стабільності. Це тривало понад 100 років, і хоча виробництво опію все ще має місце, але зникло в Таїланді та Китаї у зв'язку з його забороною. Дуже небагато лісу коли-небудь використовували опіум, або його поширенішим похідний — героїном, за винятком використання в медичних цілях старійшинами, щоб полегшити біль від артриту.Durrenberger 1976
Людьми лісу практикується підсічне (підсічно-вогневе) землеробство. В умовах низької щільності населення, де земля може бути під паром протягом багатьох років, підсічно-вогневе землеробство є екологічно стійкою формою садівництва. Незважаючи на використання цієї системи землеробства протягом десятиліть такими гірськими племенами як лісу, в Північному Таїланді була найвища частка непорушених лісів, ніж у будь-якій іншій частині Таїланду. Проте через дороги, що будують держави, лісозаготівлі (деякі законні, але здебільшого нелегальні) тайських компаній,Fox 2000Fox et al. 1995 передання земельних ділянок під національні парки і приплив іммігрантів з низини, підсічно-вогневі поля не можуть залишитись під паром, неспроможні оновитись, що призводить до великого збезлісення гірських схилів. У цих умовах лісу та інші племена, що використовували метод підсічно-вогневого землеробства, були змушені звернутися до нових способів ведення сільського господарства, щоб прогодувати себе.McCaskill and Kempe 1997
Мабуть, найвідоміша серед туризму підгрупа лісу — це Барвисті лісу в Таїланді. Жінки лісу вирізняються яскраво кольоровим сукнями. Вони носять різнокольорові сарафани завдовжки до коліна червоного, синього або зеленого кольору з широким чорним поясом і синіми або чорними штанами. Рукава, плечі і манжети оформлені щільною аплікацією з вузькими горизонтальними смугами синього, червоного і жовтого. Чоловіки носять мішкуваті штани, зазвичай в яскраві кольори, але також вдягають сорочку чи топ більш «Західного» типу.
Приблизно 2002 року, як сигнали мобільного телефону почали проникати все глибше і глибше у долини Північного Таїланду, лісу використали ці технології в непередбачених цілях: вони придбали необмежені тарифні плани і почали співати та імпровізувати один з одним через мобільний зв'язок. Люди лісу, які досі дотримуються анімістичних вірувань, співають традиційні пісні, додаючи свої власні імпровізації.
Тайський традиційний костюм лісу, що показаний тут, набагато відрізняється від основного традиційного вбрання лісу, що широко використовується в Нуцзян-Лісуському автономному окрузі Китаю, Путао, Данаї, М'їчині та в Північній М'янмі.Hutheesing 1990, http://www.amazing-people.com
Релігія
Анімізм, шаманізм і культи предків Частина людей лісу сповідують анімізм, частина культ предків, а ще частина змішані у складних місцевих системам вірування і релігії. Найважливіші ритуали виконують шамани. Головне свято лісу відповідає Китайському новому року і святкується з музикою, бенкетам і питтям, як і весілля; люди носять велику кількість ювелірних виробів зі срібла і вдягають свої кращі одяги в цей час як засіб відображення їх успіху в минулому сільськогосподарському році. У кожному традиційному селі є священний гай у верхній частині села, де Небесного духа або Духа Старого Діда (у китайських лісу) задовольняють жертвопринесеннями; в кожному будинку є вівтар своїх предків в задній частині будинку.Durrenberger 1989Bradley (1999), p. 89Klein-Hutheesing 1990
Християнство На початку XX століття багато людей лісу в Індії і М'янмі перейняли християнство. Місіонери з внутрішньокитайської місії (зараз OMF International), такі як Джеймс А. Фрейзер, Алін Кук та Ізобель Кун з її чоловіком Джоном, були активні з лісу з Юньнаньу.
Перед тим як Євангеліє досягло народу лісу, вони були анімістами. Арчибальд Роуз вказує, що релігія лісу, як здається, є простою формою анімізму або національного поклоніння і жертвопринесення духам гір. Проте, великі зусилля місіонерів направили людей лісу на шлях до Ісуса Христа. Серед місіонерів Джеймс Аутрам Фрейзер (1880—1938) був першим місіонером, що направився до людей лісу в Китаї. Ще один місіонер, який проповідував людям лісу у М'янмі, був(-ла) Тара Сов Ба Тав (1889—1968). Разом, Джеймс Фрейзер і Сов Ба Тав, створили алфавіт для лісу 1914 року. Було ще багато інших місіонерів, які несли Євангеліє людям лісу. Із записів Девіда Фіша: